Софья Генріхівна

Софья Генріхівна

– Софія Генріхівна, скажіть, будь ласка, чи не знайдеться у вас вільної хвилинки дістати швейну машинку і підшити мені штани?

Нуль уваги.

Я говорю тещі:

– Софія Генріхівна! Я до сих пір в непідшиті брюках. Люди сміються. Я наступаю на власні штани. Чи не знайдеться у вас вільна хвилинка дістати швейну машинку і підшити мені штани?

Знову нуль уваги.

Тоді я кажу:

– Софія Генріхівна! Що ви носитеся по квартирі, збільшуючи безлад? Я вас другий день прошу знайти для мене вільну хвилинку, дістати швейну машинку і підшити мені штани.

– Так-так-так.

Тоді я кажу тещі:

– Що “так-так”? Сьогодні рівно третій день, як я прошу вас дістати швейну машинку. Я, звичайно, можу підшити брюки за 5 шекелів, але якщо ви, стара паскуда, волокли на мені цю машинку +5000 кілометрів, а я тепер повинен платити стороннім людям за те, вони що підшиють мені штани, то я не розумію, навіщо я віз вас через три країни, щоб потім поневірятися по чужих дворах?

– Ой, так-так-так.

– Що “ой, да-да-да”? І тоді я сказав дружині:

– Лора! Ти моя дружина. Я до тебе нічого не маю. Це твоя мати. Ти їй можеш сказати, щоб вона знайшла для мене вільну хвилинку, дістала швейну машинку і підшила мені штани. Ти хоч дивилася, як я ходжу, в чому я мучуся?!

– Так-так.

– Що “так-так”? Твоя мати відбилася від всіх.

– Так-так.

– Що “так-так”?

Я тоді сказав тещі:

– Софія Генріхівна! Сьогодні п’ятий день, як я мучуся в подкатайте штанях. Софія Генріхівна, я не кажу, що ви стара повія. Я не кажу, що єдине, про що я шкодую, що не залишив вас там гнити, а взяв сюди, в культурну країну. Я не кажу, що ви зіпсували всю радість від еміграції, що ви отруїли кожен день і що я вам перекладаю все, що ви бачите й чуєте, тому що такий тупий і безпам’ятною корови я не зустрічав навіть у Велику Вітчизняну війну.

Я вам всього цього не кажу просто тому, що не хочу вас ображати. Але якщо ви зараз не знайдете вільну хвилинку, чи не візьмете швейну машинку і не підшиє мені штани, я вас уб’ю без образ, без нервів, на очах моєї дружини Лори, вашої колишньої дочки.

– Так-так-так. Нехай Лора візьме.

– Що Лора візьме? У вашої Лори всі руки ростуть з дупи. Вона пришиє себе до ліжка – це ваше виховання.

– Софія Генріхівна! Я не хочу вас лякати. Ви якось казали, що хотіли б жити окремо. Так от, якщо ви цю секунду не знайдете вільної хвилинки, не дістанете швейну машинку і не підшиє мені штани, ви будете жити настільки окремо, що ви не знайдете навколо живої душі, не те що чоловіка. Що ви носитеся по моїй квартирі, як кінь без вози, що ви хапаєте телефон? Це ж не вам дзвонять. Ви що, не бачите, як я лежу без штанів? Ви що, не можете дістати швейну машинку і підшити мені штани?

– Так-так-так.

– Все. Я йду, я беру розлучення, я на ці п’ять шекелів вип’ю, я повішуся. Ви мене не побачите стільки днів, скільки я просив вас підшити мені штани.

– Так-так-так.

Я пішов до Арону:

– Слухай, Арон ти можеш за п’ять шекелів підшити мені штани?

– Що таке? – Сказав Арон. – Що трапилося? Що, твоя теща Софія Генріхівна, не може знайти вільну хвилину, дістати швейну машину і підшити тобі штани?

– Може, – сказав я. – Але я хочу дати заробити тобі. Ти мене зрозумів?

– Ні, – сказав Арон, і за 20 хвилин підшив мені штани.

Comments are closed.