Як повинен працювати секратаря

Прес секретар прем’єр міністра Дмитра Медведєва

Я десь читала, що на пост прес секретаря тоді ще прем’єра Путіна вас відбирали як жінку, яка повинна пом’якшити його жорсткий образ. Пом’якшили?

Н. Т. Чесно кажучи, я досі не знаю, чия це була ідея спробувати мене. Думаю, вважали, що буде правильно і прогресивно вибрати журналістку з нового покоління. Але якщо мене запитати зараз, я б сказала, що це була не найбільш вдала ідея. Осінь 1999 була дуже непростою. У Дагестані, по суті, йшла війна з терористами. Еліта була розколота – президент Єльцин ніяк не міг визначитися з наступником. Регіональний сепаратизм, наближалися вибори в Думу. Думаю, що тоді, в 24 роки, мені не вистачало для цієї роботи ні досвіду, ні практичних навичок.

Поки ви були журналісткою, ця робота здавалася більш простий?

Н. Т. Звичайно. Мені здавалося, що прес секретар красиво виходить на прес конференції та що щось говорить. Не так, звичайно, буквально, але тим не менш. А тут довелося дуже швидко вчитися, практично на ходу. Адже я бачила тільки, як працюють прес секретарі президента Єльцина – Сергій Медведєв, Сергій Ястржембський, Дмитро Якушкін. А робота прес секретаря дуже персоналізована – те, що підходить одному керівнику, абсолютно не підходить іншому.

Ви були прес секретарем декількох великих чиновників.

Н. Т. З Володимиром Путіним, за фактом, я пропрацювала місяці два. Я з’їздила з ним в пару відряджень, провела кілька прес конференцій. А потім було прийнято правильне рішення, що на цьому місці повинен бути чоловік. Покликали блискучого журналіста і пристойної людини – Михайла Кожухова. А коли Володимир Путін був оголошений виконуючим обов’язки президента, його прес секретарем став Олексій Громов, який і пропрацював два президентські терміни.

Вам не все одно, чиїм прес секретарем працювати? Ось адвокату необов’язково захищати тільки хороших людей.

Н. Т. Я навряд чи змогла б працювати прес секретарем, наприклад, Геннадія Андрійовича Зюганова. Він вихований і культурна людина, але цілі його партії для мене неприйнятні. Вони не відповідають моїм політичним поглядам. Тому навряд чи я могла б працювати ефективно в КПРФ.

Виходить, ви ніколи не розходилися в поглядах зі своїми керівниками?

Н. Т. Розходилась. І прикладала багато зусиль, щоб переконати їх у своїй правоті. Але в цьому й полягає робота радника: ти можеш запропонувати свої ідеї, але приймати їх чи ні, вирішує одна людина – твій керівник. Велика помилка – і це стосується взагалі наших підходів до політики – вважати, що на президента або на главу уряду, та й на міністрів можна всерйоз вплинути. Що ними можна маніпулювати або їм можна що то таке вселити. Так, вони можуть погодитися з твоїм пропозицією, але це буде тільки їхнє рішення.

А можна просто що то пояснити начальнику і допомогти людям?

Н. Т. Розумієте, тут, звичайно, багато що залежить від того, якими принципами ти керуєшся. Наприклад, ти як прес секретар глави держави вважаєш, що побиття журналіста – це звичайний кримінал і що це не справа президента, а справа правоохоронних органів. І тоді про це можна не доповідати. Чи ти вважаєш, що президент, згідно з Конституцією, – гарант свободи слова і він повинен знати про те, що репортер, можливо, постраждав за свою професійну діяльність. Як відреагувати на цю новину – вирішувати буде він сам. Але я завжди вважала, що про такі випадки треба доповідати.

У вас бували ситуації, коли ваша відповідальність здавалася вам надмірної?

Н. Т. Було б дивно це заперечувати. Сама професія це має на увазі. Оскільки ти говориш від свого імені, відповідальність за поширювану тобою інформацію ти береш на себе. Більше того, готовність брати на себе цю відповідальність як лакмусовий папірець – чи готовий ти працювати на цій посаді. Ти не можеш сказати: «Ви знаєте, у мене тут естетичне розбіжність з вами, або політичне, або ще якесь то там». Бо якщо ти не готовий до цього, значить, ти взагалі не готовий до цієї роботи.

Ви коли небудь відчували, що влада перестала на вас працювати? Або не було такої проблеми?

Н. Т. Чим довше ти працюєш у владі, тим більше ти себе з нею ассоцііруешь. Ти вже не можеш сказати, що ти всього лише прес секретар голови уряду, що в тебе зрозумілий коло обов’язків і ти відповідаєш тільки за них. Ти відповідаєш за дуже багато що і зобов’язаний це усвідомлювати.

У нас так влаштована система влади, що існує перший і єдиний політик у країні – Володимир Путін. Незрозуміло в цьому сенсі, чим займається уряд.

Якщо вам це незрозуміло – тоді я погано працюю. Статус уряду визначений Конституцією. Є кілька основних напрямків, за якими воно працює. Є президентські укази, які уряд зобов’язаний виконати, і існує постійний контроль президента за цим. Є «Основні напрями діяльності уряду з 2012 по 2018 роки». Є, нарешті, бюджет – головний фінансовий документ країни, який цілком і повністю готується в уряді. Так що приходьте частіше в Білий дім – дізнаєтеся, як багато роботи там робиться. Я, до речі, ніколи не розуміла словосполучення «технічний уряд». Уряд не може бути технічним, воно щодня приймає безліч рішень, що безпосередньо впливають на життя країни.

Тобто немає відчуття, що за нинішньої ієрархії у вашій роботі є що то безглузде?

Н. Т. Нинішня ієрархія, мені здається, повністю відповідає політичній реальності. Є сильний президент, який визначає політичний курс розвитку країни. Є уряд з величезним обсягом повноважень в економічній сфері. Є Державна дума і порада Федерації. Дуже зрозуміла політична система. Повірте, роботи мені вистачає.

А в чому різниця у вашій роботі прес секретарем президента Медведєва при прем’єрові Путіні і навпаки?

Н. Т. Звичайно, бути прес секретарем президента – це найскладніша історія, в певному сенсі вершина кар’єри для прес секретаря. Особливо в нашій країні, де за Конституцією дуже сильна президентська влада. Але одночасно це означає, що ти на роботі 24 години на добу. І ти ніколи не належиш собі. У будь-який момент ти повинен бути готовий до того, що може що то статися і ти будеш потрібний. Ти можеш, як це було, наприклад, під час грузино осетинського конфлікту, до четвертої ранку перебувати в офісі. Потім приїхати додому на пару годин, переодягнутися, почистити зуби і повернутися назад. Це великі фізичні навантаження: думаю, що годин, проведених в літаку, у мене стільки ж, скільки у найбільш затребуваних льотчиків світу. Але й у прес секретаря прем’єра навантаження не менше. Крім того, в апараті уряду я ще курую департамент культури – нова для мене сфера діяльності.

Ви завжди ретельно створювали образ ліберального прес секретаря у ліберального президента.

Н. Т. Це не образ. Я була цілком ліберальним прес секретарем. До речі, бути ліберальним прес секретарем – це означає розуміти, що журналісти і ЗМІ мають право на будь-яку позицію, у тому числі і ту, яка не подобається тобі чи твоєму начальству. Президент Медведєв цей підхід завжди поділяв.

Але у палиці два кінці. Чим більше ти подобаєшся ліберальним журналістам, тим менше повинен подобатися корпорації, в якій працюєш. Або це інакше влаштовано?

Н. Т. Журналісти оцінюють, насамперед, твою ефективність. Вони можуть бути різними, представляти державні або незалежні ЗМІ. Але ти повинен забувати про свої вподобання і працювати з усіма. Тобі може подобатися або не подобатися позиція якого небудь видання, але, якщо у нього мільйонний тираж, велика аудиторія, нерозумно з ним не працювати. Ти не можеш з за своїх переваг позбавляти журналістів інформації.

Вам не здається, що професія прес секретаря в Росії кілька переоцінена?

Н. Т. Для нашої країни це все таки нова посада. Тому часто прес секретар з функції стає найближчим радником. Наприклад, у Барака Обами помінявся вже третій прес секретар, у нас же всі приходять надовго. Деякі колеги так захоплюються, що в якийсь то момент їх починають знати в обличчя мало не краще, ніж керівника. Звичайно, є ситуації, коли прес секретар повинен приймати на себе певний публічний удар. Але він не повинен мати власні політичні амбіції, широко транслювати особисту точку зору. Мені, до речі, здається, що чоловікам з цим змиритися складніше, ніж жінкам. Жінкам легше піти в тінь. Оскільки більшість начальників у нас чоловіки, більшість прес секретарів – жінки.

Ви могли б вийти заміж не за журналіста і не за політика?

Н. Т. Зараз мені здається, що ні. Всі таки робота займає велике місце в моєму житті, і важливо, щоб інтереси збігалися.

Де ваша межа в політиці? У чому ви не могли б брати участь?

Н. Т. Не хотілося б відповідати, тому я давно працюю і багато в чому вже поучаствовала. Межа – взагалі дуже складна річ.

Чи змінюються уявлення про добро і зло, коли ти працюєш у владі? Про те, що припустимо?

Н. Т. Мені здається, що ні. Більше того, важливо цю систему координат мати до, після і під час роботи. Важливо відрізняти добро від зла – і для того, щоб зберегти себе.

У жовтні виповниться 15 років з тих пір, як ви працюєте в Білому домі та Кремлі. Може, досить?

Н. Т. Це були роки, які, дійсно, як в армії, йшли рік за два. І ця робота фактично не залишає тобі шансів на нормальне життя. Звичайно, в цьому сенсі я, як будь-яка жінка, неминуче замислююся про не менш важливі речі. Я вважаю абсолютно нормальним розуміти, що ця кар’єра не вічна і цілком можна зробити перерву. Для того щоб просто якесь той час присвятити собі і тому, що за 15 років ти могла вже упустити.

Н. Т. Це завжди дуже складно сказати, тому що ситуація змінюється – раз. Ти змінюєшся – два. Ще один тонкий момент: коли ти так довго працюєш на державу і тобі це дійсно цікаво, в якій момент ти неминуче повинен зробити наступний крок. У чому може бути продовження твоєї кар’єри? У тому, щоб самому стати політиком. Я для себе такого шляху не бачу. Значить, потрібно заново переосмислити своє життя і зрозуміти, до чого ти прагнеш.

Comments are closed.