Західні критики почали обговорювати нову роботу Йоргоса Лантімоса якщо не від часу її перемоги на Венеціанському кінофестивалі, то вже точно від середини грудня, після появи картини в обмеженому прокаті в різних країнах. Зовсім гаряче стало, коли американська кіноакадемія оголосила претендентів на “Оскара”, і “Бідні-нещасні” отримали аж 11 номінацій, включно з “Найкращим фільмом”, “Найкращим режисером”, “Найкращою жіночою роллю” і “Найкращим адаптованим сценарієм”…
Тепер лише 26 лютого глядачі, які не мали доступу до кінотеатрів прокатних країн, отримали змогу оцінити роботу. І вона точно заслуговує на увагу. У режисера була п’ятирічна перерва після гучної “Фаворитки”, але тепер він повернувся з шаленою сумішшю комедії, фантастики та драми.
А ще – з неймовірним акторським складом. До Емми Стоун, яка грала в попередній роботі Лантімоса, приєдналися Марк Руффало, Віллем Дефо та інші яскраві актори. Разом вони розігрують відверту, зворушливу і водночас сміховинно смішну історію.
Про що фільм “Бідні-нещасні”
Годвін Бакстер – ексцентричний вчений з понівеченим обличчям і тілом. Він проводить різноманітні експерименти на тваринах, створюючи химерні гібриди різних видів. Але одного разу він наважується на сміливіший крок: Бакстер повертає до життя дівчину, яка скинулася з мосту. Оскільки мозок потопельниці вже помер, учений пересаджує їй мозок її ж ненародженої дитини.
На початку Белла поводиться як немовля, але швидко розвивається. Незабаром вона відкриває в собі інтерес до сексу і дослідження всього нового. Тому дівчина відкладає заручини з помічником Бакстера і тікає разом із хтивим адвокатом Дунканом Веддерберном. Вони мандрують різними містами та постійно займаються коханням. Белла вчиться етикету, але швидко розуміє, наскільки фальшивим є суспільство.
Фільм заснований на однойменній книзі Аласдера Грея, яка зі свого боку посилалася на “Франкенштейна” Мері Шеллі. Однак Лантімос і сценарист Тоні Мак-Намара (вони разом працювали і над “Фавориткою”) продовжили ланцюжок переосмислень.
Роман складався з фентезійної частини, поданої від імені такого собі Арчибальда Мак-Кендлеса, за якою слідувало викриття від імені його дружини. Кінокартина ж фокусується виключно на житті Белли. Саме через призму її незатьмареного дитячого розуму Лантімос і викриває вади суспільства – не тільки вигаданого вікторіанського, а й цілком реального сучасного.
“Бідні-нещасні” – це чудова комедія
І дуже смішна. Взагалі, один із головних плюсів робіт Йоргоса Лантімоса – невловима межа між драматичним оповіданням та іронією. Недарма “Лобстер” регулярно потрапляє до списків найкращих комедій, хоча під час перегляду можна зловити дуже похмурий настрій – це все ж таки кіно про самотність і смерть. Те ж саме можна сказати і про “Фаворитку” – начебто історичну драму, де всі персонажі були кумедними, а в палаці коїлася якась дичина. Пізніше Мак-Намара переніс схожий настрій у серіал “Велика”.
Головна перевага фільму – Емма Стоун, яка знімається в Лантімоса всього лише вдруге, але начебто грала в нього завжди. Вона не соромиться бути відвертою, смішною, безглуздою і зворушливою. За кількістю оголення цей фільм дасть фору молодіжним комедіям 90-х. Ось тільки секс тут має комічний, мерзенний, навіть трагічний вигляд. Знімають такі еротичні сцени вже точно не заради збудження певної частини аудиторії. Це лише один з аспектів розвитку головної героїні.
З таким самим запалом і безглуздістю Белла їсть солодке і випльовує копчену рибу (як багато глядачів її зрозуміють у цей момент) та інші специфічні продукти. Вона від щирого серця пускається в танок – точніше слова не підбереш. Поки незрозуміло, чи стане ця сцена такою ж вірусною, як танець із серіалу “Венсдей”. Якщо ні – це буде велике упущення соцмереж.
Теоретично, гумор побудований не тільки на кривляннях Емми Стоун – вони лише доповнюють і розбавляють дію, як дивні танці в “Лобстері”. В основі сюжету набагато тонша іронія. Белла оцінює порядки суспільства незатьмареним розумом, чим бентежить і дражнить оточуючих.
З одного боку, це створює комічні ситуації – вона щиро не розуміє, що стоїть за підморгуванням з боку незнайомця, чим провокує бійку. З іншого, з багатьма її висловлюваннями важко не погодитися. Це стосується і поведінки людей, і розподілу грошей, і ставлення до жінок та сексу. Останнє стає своєрідним каменем спотикання в її контактах зі світом і непоганим комедійним відбиттям.
І начебто “Барбі” говорила майже про те саме, і теж смішно. Але все ж робота Грети Гервіг була трохи більш нав’язливою. А ось “Бідні-нещасні” – настільки ж щире, наскільки й недавлюче кіно.
“Бідні-нещасні” – це стімпанк-фентезі
Та й просто дуже красивий фільм. Варто визнати, що любов Лантімоса знімати на широкий кут, а іноді й через “риб’яче око”, часом переходить усі межі. Але в даному випадку це, мабуть, ще й відображення спотвореності навколишнього світу – не тільки світу Белли, а й нашого, такого ж кривого.
За основу Лантімос бере тему, яка розбурхувала фантастів і містиків багато десятиліть. Тут можна згадати не тільки “Франкенштейна”, а й “Голову професора Доуеля” або “Собаче серце”. Подібно до Булгакова, режисер і сценарист замислюються не тільки над тим, чи етично оживляти людину, а й над тим, як вона сприйматиме себе та інших, ким стане під впливом обставин. Щоб зробити дію ще яскравішою, Лантімос із Мак-Намарою і весь навколишній світ перетворюють на якусь альтернативну реальність. Сценарист робив те ж саме і у “Великій”, що дратувало любителів історичної правди.
Беллу створює не просто любитель експериментів на кшталт Віктора Франкенштейна, а вчений, який і сам сильно відрізняється від оточуючих – не як Людина-слон в однойменному фільмі Лінча, але діти і собаки його лякаються. Годвін Бакстер, який любить, щоб його називали просто God (тобто “Бог”), підключає себе до дивних приладів і пускає за їжею бульбашки. Його будинком бігають дивні гібриди тварин. А коли Белла вирветься з ув’язнення у світ, то виявиться, що навколо не просто вікторіанський Лондон, а стімпанківська фантазія.
Конні вози є сусідами з дивовижними фунікулерами, металеві конструкції – зі стародавніми замками, в яких хіба що дракони не сидять. І навіть пароплав, що пливе морем, немов з’явився з аніме, а захід сонця за бортом має бути неприродно яскравим, може, навіть рожевим.
Світ “Бідних-нещасних” максимально іграшковий, що не викликає жодної паралелі з реальністю. Зйомки – спотворені та неприродні. Мало того, Лантімос буквально у випадковому порядку то викручує яскравість кольорів на повну, то зовсім робить картинку чорно-білою. Різні глави фільму розділені абстрактними художніми вставками – наприклад, як Белла летить на величезній рибі.
А це ж Йоргос Лантімос, який зняв ледь не всю “Фаворитку” при природному освітленні і не гримував акторів у “Лобстері”. Навіщо йому така штучність? Можливо, щоб підкреслити, що навіть у такому світі проблеми і тривоги людей не змінюються.
“Бідні-нещасні” – це ще й соціальна драма
Poor Things можна було б точніше перекласти як “Бідолахи”, але й офіційна локалізація теж чудово підходить. Недарма назву книжки не стали змінювати і намагатися видати за якусь “Дочку Франкенштейна” (такий фільм, до речі, існує). Істина в тому, що в цій картині Лантімоса толком навіть немає героїв і лиходіїв – тільки дуже нещасні люди.
Навіть Рік взявся за всі ці експерименти не стільки через допитливий розум, скільки через дитячу травму – над ним ставили такі самі досліди. Дефо відіграє цю роль з неймовірною тонкістю, балансуючи між позицією жертви і тирана. Веддерберн у виконанні Марка Руффало хвалиться, що у світі не знайдеш коханця кращого, ніж він. І начебто він спочатку злить – людина просто сексуально експлуатує наївну дівчину.
Але з кожною сценою, з кожною наступною проблемою стає видно, наскільки він жалюгідний і невпевнений у собі. І, знову ж таки, вибір актора на роль ідеальний – Марк Руффало, здається, взагалі не вміє грати нещиро (навіть комп’ютерний Халк у нього чарівний). Але тут його герой видає весь спектр позитивних і негативних якостей. І як же природно і водночас кумедно він лається, зриваючись на крик.
Можна ще довго говорити про цікавих другорядних персонажів, у кожного з яких своя історія. Їх у “Бідних-нещасних” цілий розсип: від циніка Гаррі, зіграного Джерродом Кармайклом, який критикує всіх філософів, до бездушної копії Белли, яку втілила Маргарет Куеллі. Але час уже про головне.
Попервах здається, що “Бідні-нещасні” беруть традиційну схему того ж “Франкенштейна”: коли чистий душею персонаж стикається з жорстокістю суспільства і програє йому. Але насправді Лантімос говорить зовсім про інше. Його Белла слабка лише в першій половині історії. Далі це людина, розвитку й усвідомленості якої варто було б позаздрити багатьом. Вона дуже швидко проскакує стадії пізнання світу, і незабаром уже на голову випереджає тих, хто раніше так легко нею керував.
Саме Белла, ще нещодавно зібрана з мертвого тіла і мозку немовляти, розуміє, що люди, які її оточують, “зламані” ще сильніше. Наскільки ті, хто зациклений на сексі, насправді бояться вільного ставлення до нього (особливо з боку жінок, звісно – і це не тільки про час дії фільму). Як усі посилено намагаються ігнорувати навколишні проблеми, і через це самі толком не живуть. І навіть як люди, які намагаються поводитися гідно, все одно залишаються в рамках варварських правил.
“Бідні-нещасні” – ще один доказ того, що на серйозні теми можна говорити весело, з хуліганським запалом і порушенням правил. Напевно, дивно пояснювати, що фільм, у якому Емма Стоун плюється їжею і займається сексом з усіма підряд, – одне з найкращих соціальних висловлювань за останні роки.
Декларувати істини про вади суспільства – це, звісно, важливо. Але зробити це захоплюючою драйвовою комедією – окремий талант. За балансом гумору і драми “Бідні-нещасні” настільки акуратний фільм, що його потрібно подивитися всім (кого не бентежать оголені тіла, матюки і вульгарні жарти). Спочатку повеселитися, а потім подумати: а чому ж ми в XXI столітті все такі ж “бідні-нещасні”, немов персонажі зі стімпанківської вікторіанської Англії?
