1. Вушною сіркою ілюстрували середньовічні манускрипти
Взагалі, сірка природою передбачена для захисту вушного каналу Вона запобігає потраплянню пилу та бруду у вухо, а також має бактерицидні властивості та ефективно знищує сторонні мікроорганізми. Але в усі часи люди намагалися використати її якось ще — чого добру пропадати.
Дуже оригінальне застосування знайшли для цієї субстанції у Середньовіччі.
Вушну сірку там використовували для створення пігментів для чорнила, якими ченці-писарі ілюстрували рукописи. Її змішували з галовими горішками (це кокони личинок комах, що паразитують на листі дуба), замоченими у вині чи пиві, і наполягали кілька місяців.
До того ж вушну сірку додавали у яєчний білок, яким ґрунтували готові сторінки, щоб чорнило не облізло. Без неї він починав пузиритися, і текстура зображень у манускриптах могла зіпсуватися.
Ви запитаєте: як ченці здогадалися, що сірка так впливає на ґрунтовку? Ну коли все життя сидиш у келії, з’являється багато вільного часу на експерименти.
2. А ще робили ліки та бальзам для губ
Ідея використовувати вушну сірку для лікування захворілого організму з’явилася ще в давнину. Наприклад, Пліній Старший у своєму творі «Природна історія» стверджував, що ця субстанція при місцевому застосуванні здатна зцілити укуси – як людські, і скорпіонів і змій. І додавав, що цей ефект найбільш виражений, якщо використовувати сірку, яку витягли з вух потерпілого.
Або ось приклад ближчий до нашої ери. Зараз гігієнічні помади та бальзами для губ виготовляються з воску або з парафіну та вазеліну. Але у випуску журналу «Американська економна домогосподарка» 1832 дамам з чутливими губами радили змастити їх вушною сіркою. Крім того, її рекомендували наносити на колоті рани.
Немає нічого кращого, ніж вушна сірка, для запобігання хворобливим наслідкам, що виникають в результаті поранення цвяхом або рожном.
Звісно, ця субстанція містить жирні кислоти та антимікробні компоненти, які можуть допомогти зволожити та захистити шкіру. Але повірте, є куди менш огидні способи зцілити потріскані губи.
3. По вушній сірці можна визначити рівень стресу людей і китів
До речі, з еволюційної точки зору вушна сірка та молоко — це щось на кшталт поту. Перші ссавці, наші далекі предки, що жили близько 187 мільйонів років тому, взагалі Не мали ні церумінозних залоз у вухах, що виділяють сірку, ні сосків. Тому вони буквально «потіли» молоком — так зараз годують дитинчат качконоси.
Згодом від потових залоз відбулися молочні та церумінозні. Вони виконували різні функції, але зв’язок між ними залишився. Наприклад, відомо, що люди більше пітніють через страх: сильним запахом людина відлякує хижаків.
І церумінозні залози у стресових ситуаціях також виділяють більше сірки — просто за компанію з потовими.
Дослідження показують, що сірка найефективніше зберігає концентрацію кортизолу – гормону стресу. Він сприяє вивільненню накопиченої глюкози в клітинах, тобто мобілізації енергетичних резервів організму — щоб людина змогла або боротися з агресором, або тікати від нього. І по думці вчених з Університетського коледжу Лондона, мазок вушної сірки дозволяє точно встановити, наскільки у вас спокійне або, навпаки, тривожне життя.
Це, до речі, не лише з людьми працює. Дослідники з Університету Бейлора у Техасі вивчали вушну сірку, що збереглася в останках китів, що мешкали в Тихому та Атлантичному океанах у період з 1870 по 2016 рік. І виявили, що найсильніший стрес ті відчували в період Другої світової війни, а також у 60-ті роки, коли китобійний промисел був на піку.
4. Колір та консистенція вушної сірки у різних народів різняться
Можливо, вам здається, що вушна сірка — це не лише малоприємна, а й вельми пересічна субстанція. Але антропологи з’ясували, що і з нею не так просто.
Дослідники з Токійського технологічного інституту виявилищо у людей буває два основних типи вушної сірки. У європеоїдів та жителів Африки вона волога та жовтувато-коричнева, а іноді взагалі помаранчева. А ось у жителів Східної Азії та корінних американців вона суха та сіро-біла.
Дослідники навіть встановили, що найвологіша і яскраво забарвлена сірка — у згаданих вище африканців та жителів Венесуели. А найсухіша й найблідіша — у корейців та китайців.
Така відмінність пов’язана з мутацією в гені ABBCC11, яка, швидше за все, відбулася, коли люди залишили Африку і переселилися до Азії та Європи 70 000–100 000 років тому.
Вчені припускають: чим далі люди живуть від екватора, тим частіше зустрічається мутація Причому ген ABBCC11 впливає як на консистенцію вушної сірки, а й у роботу потових залоз. А тому володарі мутації відрізняються меншим потовиділенням та більшою стійкістю до холодного клімату. І пахне їхній піт менше.
5. Вушна сірка може викликати кашель
Ви колись кашляли, поки чистили вуха? Якщо так, то ви не один такий. Цей дивний рефлекс викликається впливом на вушну галузь блукаючого нерва. Він також відомий як нерв Арнольда — або нерв старійшини.
Перша назва походить від прізвища Фрідріха Арнольда, який жив у ХІХ столітті професора анатомії та фізіології з Гейдельберзького університету в Німеччині. Саме він описав рефлекс кашлю при стимуляції вуха
А ось у терміна «нерв старійшини» (alderman’s nerve) історія походження набагато дивніша. за легенді, давним-давно члени муніципальних рад у містах Англії – так звані олдермени, “старійшини” – мали дуже дивний звичай. Вони об’їдалися до відвалу, набиваючи шлунки ростбіфами та пудингами на святах, природно, за рахунок місцевого бюджету. А якщо комусь ставало недобре від обжерливості, то він колупався у себе у вухах, щоб викликати кашель з наступним блюванням.
Дослідження показують, що до рефлексу Арнольда схильні до 4% людей. Деякі навіть можуть заробити хронічний кашель через скупчення сірки у вухах.
