1. «Типу я», Іслам Ханіпаєв
Іслам Ханіпаєв з’явився в літературному полі зовсім недавно, а вже став лауреатом премії «Ліцей» (2021), фіналістом премій «НОС», «Національний Бестселер» та «Книга року» та лауреатом номінації «Вибір читачів» премії «Ясна поляна» (2022) ).
Дебютний роман махачкалінського письменника адресований дорослим, але текст люблять діти. Восьмирічний Артур навчається у школі, дружить із уявним суперкрутим воїном Алі та шукає батька, якого ніколи не бачив. Ця, крім жартів, сонячно добра та іронічна історія — зовсім не путівник Дагестаном. Вона енергійно та дотепно показує різноманіття сучасної російськомовної прози та нагадує про мультикультурність величезної країни.
2. «Валсарб», Хелена Побяржина
Хелена Побяржина — поет та перекладач із Білорусії. Сама історія «Валсарба» варта публікації. Рукопис невідомого автора прийшов із самопливу, і вже в перші місяці після видання текст потрапив до оглядів впливових критиків та довгих списків престижних літпремій.
Це книга про повернення імен: дівчинка, яка наприкінці 1980-х живе в прикордонному Браславі, бачить мертвих людей. Під час Голокосту тут загинуло тисяча мирних жителів. Дехто приходить до героїні, щоб розповісти їй свої історії. Серед візитерів — реальний персонаж, доля якого досі не з’ясована. Але це лише один із шарів. «Валсарб» — ніжна та поетична історія дорослішання на стику епох.
3. «Гніздо синиці», Рома Декабрьов
Інженер Рома Декабрев запевняє, що зовсім не збирався ставати автором інтелектуальної прози. Але коли вийшов його дебютний роман «Гніздо синиці», мережу наповнили відгуки, в яких повторювалися шматочки постмодерного коду: «романтичне двомірство», «герменевтичне коло», «смерть письменника» і навіть «дід інсайд». Сам автор, тонко посміхаючись на презентаціях та інтерв’ю, стверджує, що все це ілюзія, письменників-хардкорників не існує, а «Гніздо синиці» взагалі роман-містифікація, гра уяви та постметаїронія.
Головного героя тексту переслідує нав’язливий образ з дитинства, який він вбудовує в мозаїку з помилкових і справжніх спогадів, проживаючи не лінійне, а замкнене, як стрічка Мебіуса, життя, повне ілюзій. Це метафора творчості завдовжки 300 сторінок — неможливо ні пояснити, ні відірватися під час читання.
4. «Одиночка», Маргарита Ронжина
Дебютантка з Єкатеринбургу Маргарита Ронжина бере активну участь у форумах молодих авторів та письменницьких резиденціях, публікується в товстих журналах. Її психологічний роман «Одиночка», наповнений посиланнями до міфів і алюзіями на сучасну літературу, звертається до питань суто прозовим і болісно гострим: постродова депресія, соло-материнство, життя з особливою дитиною, тотальна самота, внутрішня свобода і вміння вчасно сенсу триматися за стосунки.
5. «Батько дивиться на захід», Катерина Манойло
Катерина Манойло – лауреат шостого сезону премії «Ліцей» у номінаціях «Проза» та «Вибір книжкових блогерів». Її дебют “Батько дивиться на захід” – це роман-протистояння. Невеликий, але щільний текст розповідає про вічні дихотомії: схід – захід, батьки – діти, жінки – чоловіки, традиції – тренди, піти – залишитись. Це і захоплюючий містичний роман, і психологічна проза про дорослішання та прийняття себе.
6. «Вторгнення», Марго Грітт
Марго Грітт – письменниця, режисер кіно та телебачення, фіналіст премії «Ліцей», відзначений спеціальним призом «Вибір книжкових блогерів» (2022). Її збірка малої прози — точний, різкий і часом жорсткий вислів сучасного молодого автора.
Нелюбов вторгається в життя героїв так само, як усі п’ять стадій внутрішнього дорослішання. Але у випадку Гритт ніхто не ходить замкненим колом «гнів — торг — заперечення — депресія — прийняття», кожен етап — рівень у квесті. Ця книга не ставить під сумнів вічні цінності, але змушує замислитись: ми приймаємо ті чи інші правила тому, що це важливо для нас чи для когось іншого?
7. «Сато», Рагім Джафаров
Рагім Джафаров – лауреат премії “Нові горизонти” (2021) та володар “Приза глядацьких симпатій” премії “НОС” (2020), фіналіст премії “Ліцей” (2023). Його чарівний дебют «Сато» вже екранізований і продовжує викликати суперечки: що це насправді психологічний роман про дисоціативний розлад особистості або фантастичний трилер.
Дошкільник Костя стверджує, що він контрадмірал Сато, головком карального корпусу. Все б нічого, але п’ятирічка уїдливий, точний у формулюваннях і віртуозно маніпулює ровесниками та дорослими. А ще ненавидить здорове харчування та принизливу необхідність носити колготки у садок.
8. «Це не лікується», Ганна Лукіянова
Молодий автор із Санкт-Петербурга Ганна Лукіянова написала роман дорослішання і однією з центральних, але не єдиною темою зробила обсесивно-компульсивний розлад головної героїні.
Аня живе у суворій системі правил та зобов’язань, які неможливо порушити, інакше трапиться біда. Вона взяла на себе відповідальність за всіх, хто її оточує, і цієї ноші не можна позбутися. Тим часом у складносурядному Аніному житті настає випускний клас, а з ним перші закоханості та перші життєво важливі рішення. А майбутнє схоже на шпиль Останкінської вежі, що пронизує непривітне хмарне московське небо.
Читайте також ?
