29 лютого в український прокат вийшла мелодрама студії A24 “Минулі життя”. Це один із найкращих фільмів 2023 року на думку критиків – журнал IndieWire поставив його на перше місце свого рейтингу.
Розповідаємо, чому на картину варто звернути увагу та кого вона може розчарувати.
“Минулі життя” – нетипова історія кохання із простим сюжетом
У дитинстві дівчинка На Йон та хлопчик Хе Сон були однокласниками та найкращими друзями. Вони спілкувалися, порівнювали оцінки і навіть сходили на єдине побачення. Після цього 12-річна На Йон із сім’єю емігрувала до Канади. Наступного разу герої зв’яжуться один з одним тільки через 12 років.
Хе Сон встигне відслужити в армії, а На Йон – почати кар’єру письменниці, переїхати до Нью-Йорка і змінити ім’я на більш західне – Нора. Вони відновлять спілкування і будуть майже щодня зідзвонюватися по відеозв’язку, незважаючи на завантаженість і різницю в часі. Але незабаром знову втратять контакт.
Ще через 12 років інженер Хе Сон, який розлучився зі своєю дівчиною, вирішує провести відпустку в Нью-Йорку і пропонує Норі зустрітися. Вона все ще живе в США, але вже з чоловіком Артуром, теж письменником.
За побіжним описом “Минулі життя” схожі на зав’язку стереотипної мелодрами про возз’єднання закоханих. І постановниця Селін Сонг – до слова, дебютантка – не намагається цього приховати. Артур чи то жартівливо, чи то схвильовано повідомляє Норі, що начебто потрапив в історію про двох людей, яким судилося бути разом, і має стати в ній злим білим чоловіком, потрібним тільки заради грін-карти.
На ділі ж усе інакше. Артур виявляється винятково прекрасною і розуміючою людиною. А сам фільм за допомогою багато в чому банальної історії розмірковує про зумовленість і минулі або інші життя. Одне корейське прислів’я говорить, що випадковостей не буває: навіть легке зіткнення з незнайомцем на вулиці – це доля. І людям уготовано зустрічати тих, з ким вони якось взаємодіяли в минулих життях.
Ідея взаємозв’язку душ як основа мелодраматичного сюжету – одна з головних знахідок минулого кіносезону. Вона допомагає урізноманітнити традиційну історію кохання і цікаво використовувати кліше жанру. Замість простого любовного трикутника з інтригами та ревнощами герої стрічки розмірковують про те, яке місце посідають у життях одне одного. Тож навіть “злий білий чоловік” із поганою корейською та “шкільне кохання” із примітивною англійською знаходять спільну мову та розуміють, що в минулих життях, мабуть, теж зустрічалися.
>
Головне у фільмі відбувається поміж кадрів, тож він може видатися нудним
Концепт, та й назва начебто зобов’язують картину говорити про минулі життя головних героїв. Показати побіжну нарізку сцен, у яких місце Артура займає Хе Сон. Або, може, якось змусити героя зрозуміти, що він своєму дитячому коханню зовсім не підходить.
Але принадність картини якраз у тому, що вона в такі банальності не скочується. Герої часто мовчать і просто обмінюються поглядами – це дає аудиторії можливість самостійно продумати або відчути те, що відбувається. Уявити, якою могла б бути, наприклад, спільна поїздка до Нью-Йорка подружжя На Йон і Хе Сона, якби дівчина не емігрувала з Кореї. Поміркувати про можливу сварку Хе Сона й Артура – якби вони обидва не були такими милими й розуміючими.
Домусь такий простір для уяви може здатися надмірним, а сам фільм – просто нудним. Для інших же це виведе “Минулі життя” в ранг найтонших драм останніх років. А фінальний емоційний вибух поставить його в один ряд із несамовитими епізодами з “Сонце моє”, в яких між слів і кадрів так само гостро відчувалися тривога і почуття втрати.
