Чому місцями російські міста потворні
Насправді ми маємо багато красивих міст. Проблема в тому, що мало хто намагається підтримувати їх такими. На жаль, ставлення до архітектури, яке не вимагає глибокого реформування, вигідне всім.
1. Більшість громадян – транзитні пасажири
Місто – це не просто скупчення будівель, а насамперед – організм. Щоб місто стало красивим, недостатньо запросити архітектора, який спроектує 20 будов з колонами та ліпниною. Важливо, як із ними взаємодіятимуть мешканці.
Є таке англомовне поняття – користувач міста, професійний городянин. Саме він вдихає життя у архітектурні декорації. Він бере участь у суботниках, ходить на виставки, користується громадським транспортом, цікавиться тим, що відбувається навколо нього.
Йому можна протиставити транзитного пасажира — людину, яка живе між гіпермаркетом, роботою та своєю квартирою. Він зовсім не включений в життя міста і тому не ставить питань навколишньому простору.
Байдужість людей – причина потворності в навколишньому світі. Потворність – це все, що не чіпає серце і не змушує зробити селфі на фоні.
Я бачу основну проблему не в тому, що в України немає гарних міст, а в тому, що багато громадян у нас, на жаль, є транзитними пасажирами.
Якщо ще 15 років тому питання таксисту «А куди у вас сходити? А що у вас подивитися? передбачав, що ви отримаєте великий список рекомендацій, то зараз найчастіше звучить відповідь: “Та не знаю”. Люди не уявляють, що діється у них у містах, — не помічають ні краси, ні каліцтва.
2. Краса ні для кого не пріоритетна
У тому, щоб зробити наші міста красивішими, не зацікавлений ніхто. Чиновникам гарне міське середовище не потрібне, бо, швидше за все, його обслуговування коштуватиме дорого.
Забудовникам, за винятком невеликої кількості гравців на ринку, краса теж нікуди не вп’ялася, бо пріоритетним показником є введення в експлуатацію квадратних метрів. А те, що вони коробкоподібні, без натяку на оригінальність та фантазію, нікого не цікавить.
Ти вирішив проблему з дітьми-сиротами? Вирішив. Ти вирішив проблему з пайовиками? Вирішив. Ти вирішив проблему зі старим житлом? Вирішив. А всі ці проблеми з дизайн-кодом та концепцією 15-хвилинного міста обговорюватимуться виключно на парочці форумів.
Ле Корбюзьє вважав, що будинок має бути «машиною для житла». Те, що ми бачимо зараз у спальних районах, є ідеальною реалізацією його концепції. Квартира в панельці справді може виконати роль спального осередку, але потім людині все одно захочеться втекти з неї в ту саму красу Суздаль, Тотьму, Череповець. Чому? Тому що для людини неприродно жити в сірій 24-поверхівці.
У України тільки починає розвиватися урбаністика, але вже ясно, що висотне житло діє на людей гнітюче.
Можливо, через кілька років ми отримаємо покоління, яке матиме весь набір психічних розладів виключно через те, що навколо наставлено 24-поверхівки.
Чи потрібна краса самим мешканцям міста? За залишковим принципом. Лише кілька відсотків покупців на ринку керуються розумінням естетики. Купуючи свою першу студію або двійку до 35–40 років, городянин дуже багато простить: погані двори, поганий транспорт, відсутність парків та спортивної інфраструктури.
На площі 40–50 кв. м. він створить острівець раю в панелі.
Іноді, звичайно, люди об’єднуються у боротьбі за берегову лінію, зелені насадження, транспорт та дитячі садки. Але насамперед вони б’ються за соціалку, а не красу.
3. Люди звикли до «вітринної» краси
Ще одна велика проблема — це величезна прірва між історичним центром, найчастіше дореволюційним, і радянськими та пострадянськими житловими масивами.
У Москві межах Садового кільця живе лише 4% населення. О 6-й вечора там закриваються музеї та державні установи. Виникає порожнеча. Цю порожнечу, звісно, намагаються заповнити бари, пішохідні вулиці, але, об’єктивно кажучи, центри наших міст порожні.
У цьому недолік російських міст: у нас є вітринна частина, якою всі пишаються, а є середовище, в якому ми живемо більшу частину часу, з типовою естетикою е***ей: ряди дев’ятиповерхівок, розливнухи, потворні рекламні оголошення та зупинка, поставлена роками 20-30 тому.
Є відчуття, що людина повинна отримувати красу дозовано — «колювати» її собі раз на рік: на день міста, коли вибирається до центру.
Як, наприклад, деякі петербуржці, які не користуються інфраструктурою історичного Василівського острова чи Петроградки. Вони живуть у Дев’яткіно, працюють у Дев’яткіно, помирають у Дев’яткіно.
4. Мало можливостей, щоб щось змінити
У України її близько 1 100 міст, і їх ростуть лише обласні центри.
Село померло, наступний кандидат на вибуття — малі міста.
За останні 30 років звідти багато хто виїхав. Зникли такі системоутворюючі інститути, як школи, лікарні, підприємства, які б тримати каркас. Спостерігається сильне зношування інфраструктури — близько 80–90%. Населення старіє.
У малих містах нема кому вимагати активних змін. Але навіть якщо хтось і перебуває, то найчастіше головним міським архітекторам не вистачає повноважень, щоб вирішити проблеми, які він адресував. Від регіону до регіону їх набір функцій змінюється: від всесильного бога до людини, яка може рекомендувати щось. А те, що має рекомендаційний характер, у нас крутять… на різних місцях.
Як зробити російські міста красивими
У наших міст непогані стартові позиції потрібно лише навчитися взаємодіяти з ними, щоб повернути красу.
1. Змінити ставлення до історичного житла
Щоб змінити функції історичного центру, пожвавити його, частину будов потрібно перевести у статус житлових. Для цього забудовникам варто давати пряники за хорошу реконструкцію старих будівель.
Тоді житло з історією почне цінуватись і з’явиться ринок історичної нерухомості, коли людина зможе прийти в агентство та сказати: «Хочу дореволюційний будинок, квадратів 80. Барську квартиру, як у професора Преображенського».
Інший підхід: самим реставрувати старі приватні будинки. Є міста, які не встигли добити панельками. Наприклад, Томськ чи Вологда. Про останню є стереотип: ніби всі будинки там оточені різьбленим палісадом — мереживним парканом. Так ось: 10 років тому цей палісад перебував у жахливому стані, але потім жителі почали його реставрувати, і жити в історичних вологодських будинках стало модно. Тепер власник такої садиби з гордістю може сказати: «Я п’ю чай на своїй власній величезній веранді. З правого боку по деревах стрибають білочки, з лівого — співають солов’ї».
Звісно, щоб відновити таке житло, потрібні сили. Але багато моїх знайомих, авантюристів божевільного складу характеру, які обрали такий шлях, буквально за 1,5–3 млн рублів отримали те, чого ніколи не зможуть отримати їхні однолітки, що живуть у 24-поверхівках.
Я намагаюся донести: якщо житло старе, це не привід вирішувати проблеми сокирою.
2. Організувати місцеве самоврядування
Вивчаючи досвід наших сусідів зі схожою історичною долею в колишній Чехословаччині, Латвії, Литві, розумієш, що проблеми з реконструкцією та ремонтом будівель вирішуються не так уже й складно.
Працює так: місто дає мешканцям будинку інфраструктурний кредит. Ті дивляться, що треба зробити за ці гроші: замінити покрівлю, утеплити стіни, відреставрувати фасад. Містяни самі зацікавлені в тому, щоб вирішити ці проблеми швидше.
Все це було б неможливим без гарного місцевого самоврядування. А ми, на жаль, часто навіть не знаємо сусідів по сходовій клітці. Ми нікому не довіряємо, маємо мало горизонтальних зв’язків. Саме тому ми обживаємо бетонні коробки, де кожен із нас може бути абсолютним індивідуалістом.
Недаремно російські чоловіки по 40 хвилин сидять на унітазі. Вони протягом багатьох поколінь не мали особистого простору, і зараз вони «відриваються» в туалеті.
Але історична пам’ять не забула життя землі і добросусідства. Поступово ми можемо повернутися до них, щоб організувати сильне самоврядування. Достатньо потоваришувати з сусідами. Для цього можна організувати вечірку для всього подвір’я, наприклад.
Коли сусіди почнуть спілкуватися один з одним, це зніме багато соціальних конфліктів, і з’являться квітники — перший етап довіри мешканців один до одного.
3. Будувати нове житло свідомо
Зараз багато забудовників йдуть за накатаною: отримання земельної ділянки, будівництво типової будівлі, введення, підключення електромереж та інших комунікацій, видача ключів. Тому виходить так, що середня поверховість у Красноярську практично не відрізняється від Московської, хоча мешканців там значно менше. І так скрізь. Російські міста — граблі, куди неодноразово наступили.
Потрібно відходити від сліпого тиражування та спиратися на особливості регіонів.
Звісно, скрізь є високі класні ЖК, які вже встигли обрости легендами, — там людям може бути гаразд і на сороковому поверсі. Я зовсім не проти, але нехай на все місто буде лише одна така домінанта.
Все-таки жити на 35 поверсі для людини неприродно. Це говорить і медицина, і урбаністика, і психологія, і чатики самих мешканців, які не можуть по 20 хвилин винести сміття чи офігевують, чому квартир 4 000, а машиномісць — 200.
Що робити? Чи не винаходити велосипед. Найкраще житло будувалося в передреволюційний час і кілька років після війни. Наприклад, у 1950-ті з’являлося багато районів із двоповерховими або триповерховими сталінками, які зараз дуже цінуються на ринку.
На сьогоднішній день є пара відповідальних забудовників, які вводять 3-, 5-поверхівки і продають у них квартири за прийнятні гроші. Важливо заохочувати їхню роботу, щоб все більше компаній створювали новобудови з опорою на архітектурні традиції та середню поверховість міста.
4. Показувати людям красу міста
Наші міста гарні в залежності від того, що за чоловік їх оглядає. Я часто ставлю людям запитання, чи сподобалося їм якесь місто, і отримую різні відповіді: «Ой, ні! Одні церкви» чи «О, так! Так багато церков. 15 різних стилів та різних регіональних напластувань…». Або: «Таке нудне місто, одні панельки». Але людина просто не розуміється на панельках і особливостях промислового домобудівництва. А взагалі є різні серії панельних будинків, різні підходи та хитрощі будівельників, які намагалися прикрасити будинки.
Продати можна все, що завгодно. Я не знаю жодного міста в України, де неможливо було б знайти красу.
Ось, наприклад, є канонічний образ Рязані: кремль, пам’ятник грибам із очима, культ Єсеніна. Але мало хто знає, що наприкінці XIX століття там мешкав єврей Максим Факторович, який для простоти вимови змінив ім’я на Макс Фактор. А потім заснував велику косметичну імперію, відому на весь світ. Коли люди дізнаються про це, то вигукують: «Ні дуля собі! Туш, яку рекламують на кожному розі, була вигадана в Рязані». Завжди можна витягнути якусь цікаву історію про місто та емоційно її запакувати.
Тому, якщо ви хочете зробити мешканців міста професійними користувачами, а не транзитними пасажирами, можна організувати міські прогулянки та екскурсії. Можна завести хороший канал, в якому ви будете ділитися архітектурними знахідками та розповідати міські легенди. Можна привчати городян до гарного життя, показуючи, що воно можливе.
