У новій серії статей я щотижня розповідаю про те, які фільми та серіали вразили мене.
У першій половині десятих Джейк Джілленхол був актором, який не помилявся у виборі проектів. «Вихідний код», «Патруль», «Ворог», «Бранці» — чудові картини, що виходили одна за одною. А слідом з’явився «Стрінгер» — блискучий трилер, що розкриває виворіт стрічки новин. І тут Джилленхол був геть геніальний.
Головний герой фільму — міський божевільний, який не знає, куди себе подіти. Випадково він натикається на журналістів-фрілансерів, які знімають аварії та злочини, заряджається драйвом професії, купує камеру та приступає до роботи. Його мотивують не гроші, а жах, який він може зняти.
«Стрінгер» — суміш психологічного трилера, соціального коментаря та чорної комедії, щоправда, зовсім без жартів. Незважаючи на всю серйозність питання, режисер і сценарист Ден Гілрой насичує історію запалом і навіть веселощами. Немов проходження дев’яти кіл пекла може бути атракціоном, а Вергілій здатний розповідати кумедні історії про грішників.
Фільм радує не лише чудовим сценарієм та дуже точною режисурою, а й акторською грою. Джейк Джилленхол вміло викреслює шлях від божевілля до суцільного божевілля. Загалом, великий бюджет не потрібен, коли є Джілленхол та якісні діалоги.
«Стрінгер» чудово демонструє звикання до трагедій. Якщо спочатку герой шокований звичайною автомобільною аварією, то згодом хоче знайти щось більше. Він підсідає на адреналін, задовольнити його може лише споглядання нових страждань. Як і споживач новин, який сьогодні хоче побачити більше жерсті, ніж учора, інакше він просто не клікне на новину.
За часів думскроллінга “Стрінгер” нагадує, що за кожною гучною новиною є жива, справжня трагедія. Можливо, його варто подивитись хоча б заради цього нагадування.
