Прибуткові будинки: житло для студентів, вчених та робітників
До XVIII століття люди у України жили у невеликих приватних будинках чи багатоповерхових особняках. На перегляд забудови вплинуло бурхливе зростання міст за доби Катерини II. Завдяки розвитку науки, освіти та промисловості до Москви та Санкт-Петербург стали приїжджати студенти, вчені та робітники. Їм треба було жити. Так з’явились прибуткові будинки – багатоквартирні будівлі, створені спеціально для оренди. На здаванні житла тоді змогли заробити багато: у нього вкладалися різні стани – від багатих селян до наближених імператора.
Спочатку прибуткові будинки були одиничними. Масове будівництво почалося у ХІХ столітті. Тоді ж оформився їх класичний вигляд: багато поверхів та сходові клітки з кількома квартирами на майданчику. Внизу зазвичай відкривали магазини, салони та ресторани. Найчастіше у будинків були красиві фасади: симпатична обробка приваблювала постояльців. Вартість та умови проживання варіювалися: було розміщення і для багатих з дорогими меблями та пральні, і для середнього класу, і для бідних — кімнати у підвальних приміщеннях.
Комунальні квартири та будинки-комуни: спальня своя, а кухня загальна
Подібний вид житла в України спробували у XIX столітті. Філософія будинків-комун полягала у визволенні людини від побутових турбот: харчуванням забезпечували у їдальні, всередині було багато зон для відпочинку. І навіть сусідів підбирали близьких за духом. Наприклад, у такому зупинялися художник Іван Крамський та письменник Василь Слєпцов. Розвиток комун довелося ранній радянський період. Спочатку з’явилися будинки для чиновників, художників, письменників: їх не відбудовували наново, а розміщували у колишніх особняках та готелях. Потім підхід вирішили застосувати молоді робітники — свої громади вони організовували у доступних приміщеннях заводів.
Будувати будинки-комуни з нуля почали наприкінці 1920-х: це були великі будівлі в авангардному чи конструктивістському стилі. Побутові приміщення виносили до окремого блоку — з’єднували його з житловим за допомогою переходів. Але довго цей тип багатоквартирних будинків не протягнув: не всі мешканці хотіли проводити час із сусідами та ділити обов’язки щодо прибирання. У результаті 1930 року ідею визнали непрактичною — будинки перебудували чи перетворили на гуртожитки.
Комунальні квартири також з’явились разом із СРСР. Завдання у них було інше — економити на житлі за рахунок меншої площі та громадських кухонь та санвузлів. Про схожість інтересів сусідів не йшлося: на одній території могли опинитися молодий композитор і матір роботяга. Кількість особистого простору була мізерною: припустимо, 1924 року норма становила вісім квадратних метрів на людину.
Наразі квартирне питання вирішується інакше. Створювати будинки та цілі ЖК швидко, якісно та без шкоди для комфорту допомагають державні рішення та національний проект.Житло та міське середовище». Наприклад, стратегічна ініціатива «Новий ритм будівництва» дозволяє забудовникам розпочинати роботу без зволікань, тому що урізує кількість бюрократичних питань. Щоб складання та завірення документів проходило оперативно в онлайн форматі, було запущено суперсервіс «Цифрове будівництво». До 2030 планується скоротити час від ідеї до початку будівництва всього до 7 днів. Також за прогнозами до кінця 2020-х у України буде зведено близько мільярда квадратних метрів житла.
У нацпроект «Житло та міське середовище»входять та ініціативи для покупців квартир. Наприклад, програма пільгової іпотеки дозволяє зробити нерухомість у нових ЖК доступнішими. А програма з розселення власників аварійних будинків – Замінити житлові умови на комфортні. Завдяки їй лише за першу половину 2023 року нові квартири отримали понад 59 тисяч жителів.
Сталінки: багато кімнат та високі стелі
Такі багатоквартирні будинки почали зводити в 30-ті роки XX століття для покращення житлового фонду. Їх відрізняли архітектура у стилі неокласицизму, або сталінського ампіру, приємна прибудинкова територія, цегляні стіни та просторе планування. Високі сталінські стелі – три метри мінімум – досі вважаються вдалим інтер’єрним рішенням.
Спочатку сталінки будували за індивідуальними проектами – такі будинки називали номенклатурними. Вони були особливо великими: у 7–10 поверхів та з кімнатами площею до 30 квадратних метрів. Але наприкінці 1940-х концепція «новий будинок — новий проект» стала неефективною: треба було будувати житло швидше, щоб забезпечувати людей квартирами. Тоді сталінки почали типізувати. Серій було багато: кількість поверхів варіювалася від 2 до 10, площа кімнат стала меншою, в деяких варіантах і стелі опустилися, але трохи — до 2,7 метра.
Хрущовки: компактність та ергономічність
Типізація багатоквартирних будинків продовжилася і в 50-ті. Однак формат будівництва змінився: житло потрібно було робити більш бюджетним, а отже, і компактним. Висоту стель знизили до 2,5 метра, площі кімнат скоротили. Але над ергономікою простору тоді постаралися попрацювати. Наприклад, планування кухні зробили таким, щоб приготування не вимагало зайвих переміщень. Також у квартирах з’явилися нововведення на кшталт вікна у ванній кімнаті, яке мало захистити стіну у разі вибуху, та шафи з вентиляційним отвором під кухонним вікном — своєрідного холодильника.
Хрущовки будувалися швидко. Не тільки через типові креслення, а й завдяки матеріалу стін. Замість цегли з трудомісткою кладкою брали шлакоблокові панелі. Для їхнього скріплення використовували зварювання, а не бетон або монтажну піну, – будинок був готовий до заселення практично відразу після зведення. Крім того, хрущовки відрізняла невелика висота – п’ять поверхів максимум. Це дозволяло обходитися без ліфтів і часу на їх установку.
Брежнєвки: балкони та роздільний санвузол.
Наступний формат типових багатоквартирних будинків з’явився у 60-х, але активний період будівництва припадає на 70-ті та 80-ті. У брежневок було ще одне популярне ім’я — «покращенки», бо умови стали приємнішими. Компактні кімнати зробили просторіше, стелі підняли до 2,7 метра, санвузол розділили на ванну та туалет (сумісні варіанти можна було зустріти тільки в однокімнатних кімнатах), до під’їздів додали сміттєпроводи. А головне – у квартирах з’явилися балкони.
Висоту будинків збільшили: частіше зустрічалися восьми- та дев’ятиповерхові, але були й варіанти з 12, 14 чи 17 поверхами. Для комфорту у них встановлювали ліфти. При цьому невеликі п’ятиповерхівки на той час також існували. Деякі будинки будували з цегли, але все ж таки частіше користувалися панелями. Тут і ховається основний мінус брежневок: через невелику товщину зовнішніх стін вони виходили холодними.
Клубні будинки: елітна житлова площа з підземним паркінгом
Після розпаду СРСР знову з’явився запит на індивідуальні проекти – елітну нерухомість з преміальними умовами. Клубні будинки зазвичай були цегляними та з невеликою кількістю квартир – від 8 до 25 на весь будинок. Чим менше було сусідів, тим привабливіше вважалося житло. У таких будинках організовували підземне паркування та охорону, а ще приділяли особливу увагу місцю розташування – вид з вікна мав бути вражаючим.
Типові багатоповерхівки у цей період теж нікуди не пропали. Але крім панелей та цегли для їх будівництва стали використовувати монолітний залізобетон.
Міні-місто: житловий комплекс з розвиненою інфраструктурою
Сучасні ЖК все частіше нагадують міста у мініатюрі. Причому подібні бувають у різних цінових категоріях і не лише у мегаполісах. Крім самих квартир у будинках розміщують кафе, магазини, спортзали, приватні клініки, центри, що розвивають, та інші необхідні для комфорту заклади. Якщо ЖК великий і будується в новому районі, поряд зводять школи, дитячі садки та лікарні.
Прибудинкову територію у міні-містах роблять великою. Там зазвичай облаштовують дитячий майданчик та інші зони відпочинку різних вікових груп, наприклад, спортивні майданчики або сквери для прогулянок.
Красива територія біля будинку з різними варіантами дозвілля допомагає зробити життя в місті комфортнішим. І щоб отримати таку, не обов’язково купувати житло у новому ЖК. Поліпшувати прибудинкові ділянки допомагає національний проектЖитло та міське середовище». По ньому щорічно проводиться онлайн-голосування: росіяни самі обирають, які парки, сквери, набережні, дитячі майданчики чи двори мають бути упорядковані. Переможці одержують фінансування. З 2019 року завдяки нацпроекту обладнано понад 55 тисяч громадських просторів та дворових територій.
На багатоквартирній забудові та впорядкуванні нацпроект «Житло та міське середовище» не зупиняється. Для людей, які хочуть жити у власному будинку, було запущено ініціативу «Мій приватний будинок»: до 2030 року планується видати близько 500 тисяч кредитів на будівництво, зокрема за програмою «Пільгова іпотека».
