Щодня в мережі публікують безліч психологічних статей та тестів, які описують ознаки та «симптоми» різних станів, а також психічних розладів. І хоча сам інтерес людей до свого психологічного самопочуття важливий і тішить, у такому потоці інформації легко заплутатися.
До мене за консультацією нерідко звертаються люди, які переконані, що мають психологічний, а іноді й психіатричний діагноз. Найчастіше вони ставлять його самостійно на основі статей в інтернеті, і висновки рідко відповідають реальному стану справ.
Спробуймо розібратися, як може зашкодити така самодіагностика.
Що не так із самодіагностикою
Зазвичай нестача наукових, професійних знань спотворює сприйняття того, що відбувається. А головне — самодіагностика не допомагає вирішити важку ситуацію і позбутися «симптому», що страждає.
Складні психологічні явища сильно спрощуються
Нефахівці схильні зводити комплексні проблеми та стани до простих та вузьких визначень. Це спрощує розуміння складних термінів і ситуацій, але може збивати з пантелику і призводити до невірних висновків.
Наприклад, є поширена думка, що депресія — це щось схоже на сумний настрій. Але сум після перегляду трагічного фільму не можна віднести до проявів депресії. Сутність захворювання набагато ширша: у нього бувають різні причини, види та прояви. І з ними під силу розібратися лише фахівцю.
Не враховується сукупність «симптомів»
Важливо, що у статті термін «симптом» немає медичного значення, а використовується для стислості описи психологічних проявів.
Щоб поставити вірний психологічний діагноз, необхідно враховувати весь комплекс «симптомів», тому що одна і та ж ознака може вказувати на різні стани. Проте самодіагностика зазвичай проводиться з урахуванням 1–2 яскравих ознак не враховуючи інших. Такий підхід, звичайно ж, призводить до помилок та помилок.
Наприклад, до мене за консультацією звернувся клієнт, який був переконаний, що страждає на БАР, або біполярно-афективним розладом. Молода людина зробила висновок на основі лише одного пункту зі статті про цей розлад — зміна настрою від смутку та апатії до наснаги.
Але за БАР настрій не просто змінюється. Людина з таким розладом переживає тривалі періоди глибоких емоційних станів – від тижня до двох років. Крім того, існує ще низка симптомів, які допомагають визначити захворювання.
Насправді клієнт не мав БАР, але через самодіагностику він важко переживав і часто був пригнічений.
Не береться до уваги характеристика «симптомів»
Важливим є не лише сам «симптом», а й ситуації, в яких він виникає, а також інші показники. Наприклад, тривалість явища, його поширення попри всі сфери життя. І таких деталей дуже багато, через що у всьому цьому розмаїтті цілком зможе розібратися лише фахівець.
Так, проблеми із запам’ятовуванням виникають з різних причин. Якщо людина в останній тиждень багато працює і мало спить, її системи сприйняття перевантажені. Мозок не встигає переробляти інформацію. Тут допоможуть відпочинок, сон та відновлення.
Натомість, коли людина спить достатньо, а пам’ять погіршується потроху і давно, потрібно проаналізувати інші «симптоми». Якщо також є розсіяність уваги та порушення мислення, можна припустити проблеми в роботі мозку та спрямувати людину до невролога.
Немає об’єктивного сприйняття проблеми
Самостійно поставлений психологічний діагноз часто розходиться з реальністю ще з однієї причини: людина не може побачити всю ситуацію цілком. Сприйняття суб’єктивно, нього впливають такі чинники, як брак інформації, відсутність чіткої мети спостереження, психологічні захисту.
Скажімо, той, хто скаржиться на дратівливість, може не помічати, що реагує так лише у певній ситуації при спілкуванні з колегами. Але якщо комунікація з ними займає більшу частину дня, людина може вважати себе дратівливою взагалі. І знову ж таки ставити психологічні діагнози на основі цього «симптому». Хоча, можливо, справа була у неприємному колективі.
Як це може зашкодити
Негативних наслідків буде чимало.
Уникнення справжньої проблеми
Нерідко самодіагностика виконує певною мірою захисну функцію і допомагає зробити акцент не на ключовій труднощі, а на самому «симптомі». У подібних ситуаціях люди нерідко кажуть собі: «тепер зрозуміло, чому погано, але що вдієш — такий стан».
Це трапляється, коли основну проблему, яка викликала «симптом», вирішувати з якихось причин не хочеться. Наприклад, людині може бути психологічно боляче чи тяжко навіть думати про джерело своїх труднощів.
На жаль, подібні втечі — велика ілюзія. Нерозв’язана проблема постійно нагадуватиме про себе і виявлятиметься в іншому місці, як її не назви.
Так, до мене звернулася мати хлопчика 6 років. Вона була переконана, що у сина СДВГ, або синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Такий діагноз можуть поставити лише психіатр чи невролог. Декілька лікарів обстежили хлопчика і зробили висновок, що він здоровий. Але мама дитини більше довіряла прочитаному в інтернеті матеріалу.
Виявилося, що «симптоми», частково схожі на прояви СДВГ, хлопчик демонстрував лише у присутності мами, а проблема лежала у відносинах усередині сім’ї. Визнати це і почати змінювати ситуацію клієнтці на той момент було важче, ніж переконати себе, що з дитиною щось не так.
Спроби відповідати діагнозу
Деякі люди дійсно починають підлаштовувати свою поведінку під стан, що описаний в інтернеті. Хоча психологічний діагноз було поставлено на підставі одного «симптому», людина приходить до висновку, що все прочитане — правда, а отже, треба відповідати. Так працює самонавіювання: по суті люди переконують самі себе. На жаль, така поведінка погіршує ситуацію. Хоча б тому, що відводить від справжньої проблеми.
Зростання тривоги
Коли людина по крихтах збирає інформацію з різних джерел, відомості нерідко переплітаються, а описані стани поєднуються один з одним. Це може призвести до замішання та сильного занепокоєння.
На додаток до переживань щодо «симптомів» виникає і тривога за свій психічний стан взагалі. Подібна ситуація зовсім не допомагає вирішити першопричину, через яку людина почала шукати інформацію в інтернеті.
Так, у свої 17 років я страждала від розвиненої уяви та тривожності, яка іноді доходила до паніки. Я прочитала багато інформації в інтернеті і вирішила, що в мене шизофренія. Зрозуміло, тоді я ще була психологом і потрібних знань явно не вистачало. Добре, що я вирішила звернутися до фахівця і змогла з усім розібратися: дізналася, що я не маю шизофренії, вирішила проблеми з тривожністю і навчилася керувати уявою.
Нерозуміння оточуючими
Коли людина поставила собі психологічний діагноз, якого в нього немає, може виникати непорозуміння у спілкуванні з іншими. Насамперед із людьми, які справді страждають від такої проблеми, і тими, хто знає, як виглядає цей стан.
Ще труднощі у спілкуванні з’являються, якщо людина повністю занурюється в думки про свої передбачувані «симптоми» і ніби відгороджується від оточуючих.
Невиправдані дії
Деякі люди не лише ставлять психологічні діагнози на основі прочитаного в інтернеті, але й ухвалюють серйозні рішення. Це може бути необачно.
Наприклад, стаття під назвою «30 ознак, що стосунки настав час закінчувати» — це не привід виносити психологічний вирок відносинам, навіть якщо пара перебуває на складному етапі. Потрібно враховувати індивідуальні особливості ситуації, можливо, звернутися за консультацією до сімейного психолога та пам’ятати, що кризи у відносинах – це нормально, а кожен із них – можлива точка зростання.
Що робити, коли щось непокоїть
Важливо не боятися звертатися по допомогу до фахівця. Так вдасться уникнути негативних наслідків самодіагностики, а також заощадити час та сили. Компетентний психолог чи психотерапевт допоможе розібратися у ситуації, пояснить, із чим пов’язані «симптоми» і підкаже, як упоратися з їх причиною.
І хоча йти на прийом може бути хвилюючим, повірте — сьогодні вибір фахівців величезний. Можливо, з першого разу знайти «свого» психолога чи психотерапевта не вдасться, але шукати точно варто.
