1. Сайт з мемами про котів
Ця історія розпочалася у січні 2007 року у Гонолулу на Гаваях. Якось у Еріка Накагави, самотнього розробника програмного забезпечення, був важкий день: понаднормові дедлайни, що горять, — все як завжди. І він попросив свою подругу, Карі Унебасами, відправити йому щось, що підніме настрій.
Карі надіслала Еріку пачку фотографій кішок із орфографічними помилками у підписах. Найкумеднішим з них виявився знімок британської короткошерстої кішки із запитанням I Can Has Cheezburger? («Можна мені чизбургер?»).
Ерік і Карі вважали картинки настільки смішними, що вирішили разом створити сайт, присвячений котячим мемам, під назвою I Can Has Cheezburger. Він став настільки популярним, що до травня 2007-го подивитися меми з котиками щодня заходило по 1,4 мільйона людей. І вже до липня Накагава продав ресурс за два мільйони доларів.
Все, що знадобилося парі друзів, щоб стати мільйонерами менше ніж за рік, — поділитися зі світом дурними мемами про котів.
2. Камені – домашні тварини
Квітневим вечором 1975 року Гері Даль випивав у барі зі своїми друзями. Вони скаржилися на те, що їхні домашні тварини вимагають багато уваги, кидають всюди свою шерсть, хуліганять, ще й грошей на них йде багато. Гері у відповідь пожартував, що ідеальний вихованець – це камінь. Його не потрібно годувати, вигулювати, купати чи вичісувати. Він не влаштує вдома безладдя, не занедужає і не помре.
Жарт Гері так сподобався йому самому, що він запустив бізнес із продажу «домашніх каменів». Він поміщав їх у красиву упаковку з принтом Pet Rock, куди вкладав також солому, щоб каменю було затишніше, і 32-сторінковий буклет з інструкцією з догляду. Завдяки зручній ручці картонна коробка одночасно служила переноскою, і в ній були отвори для вентиляції, щоб каменю було чим дихати.
Камені Гері Даль купив у будівельному магазині неподалік пляжу в мексиканському місті Росаріто за центом за штуку.
У буклеті було вказано, що камінь не може виконувати команди «Подай лапу», «Підійди» та «Встань», зате він бездоганно розуміє команди «Лежати», «Сидіти» та «Завмерти». Крім того, вихованець здатний захистити власника від грабіжника не гірше за бійцівського пса — треба тільки взяти камінь, розмахнутися і кинути в голову нападника.
Набори з каменями-вихованцями Гері Даль став продавати на літньому ринку подарунків Gift Show за ціною 4 долари за штуку. І що ви вважаєте? Розпродав все, що в нього було, і отримав 4,5 тисячі передзамовлень. До жовтня 1975-го Даль продавав по 10 тисяч каменів щодня. Його покупцями стали майже 1,2 мільйона американців, і він заробив близько 6 мільйонів доларів.
Звісно, більшість людей купувала камінь-вихованця просто як кумедний сувенір, щоб розіграти друзів. Але були і ті, хто реально чекав, що камінь буде живим, і дошкуляли Гері позовами. Якось Даль навіть пожартував: «Іноді я запитую себе: що було б, якби я казав, що мої камені їстівні?»
3. Іграшка із пружини
У 1943 році інженер-механік ВМС США Річард Джеймс працював над створенням нової пружинної підвіски для корабельних приладів Під час чергового експерименту він випадково упустив одну з металевих пружин. І був вражений тим, як вона стрибала та перекочувалася по підлозі. Тоді він вирішив вивчити це явище ближче.
Джеймс почав експериментувати з різними матеріалами та формами пружин, сподіваючись змусити їх “ходити”. Після кількох років досліджень вдалося створити перший прототип своєї іграшки.
Це була довга металева пружина, здатна самостійно спускатися сходами, пересуватися похилими площинами і навіть перестрибувати через перепони.
Дружина Джеймса, Бетті, спочатку поставилася до захоплення чоловіка скептично, але, побачивши готову іграшку, захопилася і запропонувала назвати її «Слинки» (англ. slinky – «витончений, плавний»). Річард заснував компанію James Industries, відкрив магазин в Олбані (штат Нью-Йорк) і почав штампувати пружинки за допомогою машини, яку вигадав і зібрав сам.
“Слинки” були випущені на ринок у 1945 році, і успіх був неймовірним. За перші 10 років існування компанія продала 100 мільйонів пружинок по долару за штуку. З поправкою на інфляцію дохід в еквіваленті становив 6 мільярдів сучасних доларів.
Коли 1960 року дружина подала на розлучення, Річард Джеймс покинув James Industries. Він покинув усе, став євангелістським місіонером у Болівії і помер через 14 років.
Бетті Джеймс стала єдиною власницею компанії, яка була прийнята в американську «Залу слави іграшок», дожила до 90 років і продала більше 300 мільйонів «Слинки». На питання про те, в чому секрет популярності пружинки-іграшки, вона відповідала: «Уся справа в її простоті!»
4. Риба, що розмовляє
Джо Пеллет’єрі довгі роки працював закупівлею в різних універмагах Середнього Заходу США. В один прекрасний день він вирішив знайти цікавіше заняття і влаштувався в маленьку техаську компанію Gemmy Industries з виробництва іграшок. Вона торгувала механічними соняшниками, що співають, але продажі були невеликі.
2000 року, подорожуючи під час відпустки, Джо з дружиною Барбарою зайшли в магазин для мисливців і рибалок і звернули увагу на опудало величезної риби на стіні. І Барбара запропонувала Джо зробити замість соняшника співочу іграшку — рибу.
Повернувшись із відпустки, Пеллет’єрі подав ідею компанії. Спочатку керівництво Gemmy Industries зненавиділо рибу, яка співала Take Me to the River («Відвези мене до річки»), бо вона здалася всім дурною. Але раптово Великоротий Біллі Басс, як назвали іграшку, став неймовірним хітом.
За дев’ять місяців продажів співаюча риба, яку належало вішати на стіну, принесла більше 100 мільйонів доларів, а Джо Пеллет’єрі став віце-президентом компанії.
Біллі Басс та його варіації продаються й досі. Тепер ви можете купити навіть рибу із вбудованим голосовим помічником Alexa.
5. Пікселі на веб-сторінці
У 2005 році 21-річний студент з Вілтшира на ім’я Алекс Тью вирішив запустити свій сайт. Мета його була досить банальна: заробити гроші на університетську освіту.
Він створив веб-сайт, на якому розмістив сітку розміром 1 000 на 1 000 пікселів, тобто всього їх було мільйон. Один піксель коштував 1 долар, і кожен бажаючий міг придбати шматочок віртуальної «території», щоб залишити на ньому зображення з посиланням на свій сайт чи рекламний слоган.
Здавалося б, подібний проект навряд чи міг би когось зацікавити, але раптово сайт завірусився. Підприємці, компанії та просто люди, які бажають отримати свою частку популярності, купували пікселі, створюючи на сайті яскраву різномасту мозаїку зображень та посилань.
До 1 січня 2006 року на сайті залишалося лише 1 000 вільних пікселів.
Алекс вирішив виставити їх на eBay. Аукціон завершився 11 січня, і останні точки було продано за 38 100 доларів. У результаті дохід від сайту та аукціону склав разючі 1037100 доларів.
Загалом винахідливий студент не лише на освіту накопичив, а й зайву копійку заробив. Однак його успіх привернув увагу хакерів. Під час аукціону сайт зазнав DDoS-атаки. Зловмисники вимагали викуп в обмін на її припинення, але Алекс відмовився поступатися. У результаті сторінка була недоступна тиждень, доки не модернізували систему безпеки.
Сайт Алекса Тью можна відвідати і зараз, але купити там уже нічого не можна – всі пікселі розпродані.
6. Додаток, який пускає вітри
У ранні дні iPhone і App Store були неймовірно популярні програми жарти, які видавали забавні звуки, показували смішні картинки і розважали користувачів іншими подібними способами. Серед них було безліч програм, що імітують звуки метеоризму. Найпершою, найпопулярнішою та найприбутковішою з таких стала iFart.
додаток створив Джоел Комм, генеральний директор компанії InfoMedia і засновник ClassicGames – сайту розрахованих на багато користувачів ігор, який в 1997 році був придбаний Yahoo!. Загалом він не був новачком у світі розваг.
Джоел Комм запустив iFart у 2008 році. Додаток виглядав дуже просто і пропонував понад 30 різних звуків кишкових газів.
У iFart також була функція Sneak Attack, яка дозволяла непомітно зімітувати непристойний звук, щоб прикинутися, ніби це зробив поряд. І ще Security Fart, яка запускала відтворення, якщо хтось намагався використовувати iPhone без попиту.
Коли програма вперше з’явилася в App Store, її вартість становила лише 0,99 долара. Незважаючи на те, що Apple забирала 30% від продажів, Кому вдавалося заробляти до 9 200 доларів на день. Це було справді вражаючим досягненням. Особливо якщо враховувати, що компанія спочатку не вірила в потенціал подібних додатків і відхиляла їх через обмежену корисність (згодом Apple змінила свою думку).
iFart швидко стало одним з найпопулярніших платних програм для iPhone. Навіть такі знаменитості, як актор Джордж Клуні, співачка та телеведуча Кеті Лі Гіффорд та спортсмен Ленс Армстронг, встановили його на свої смартфони.
Зрештою Джоел Комм продав додаток за мільйон доларів. Непогано для програми, яка робить нічого корисного.
