Статтю можна послухати. Якщо вам так зручніше, вмикайте подкаст.
Що таке апофенія
Апофенія – це схильність бачити взаємозв’язки у випадковій чи безглуздій інформації. Саме слово походить від давньогрецької «висловлюю судження, роблю явним», дослівний його переклад – «з уявлення».
Спочатку термін використовували по відношенню до ранніх стадій шизофренії. Вперше його вжив німецький невролог та психіатр Клаус Конрад у 1958 році. Апофенією він називав ситуацію, коли пацієнт із психічним розладом виявляє нічим не мотивовані взаємозв’язки та надає їм невідповідної важливості. Це можна порівняти з відчуттям, ніби людина потрапила у фільм чи спектакль, у якому все обертається навколо нього.
Конрад описував випадок військовослужбовця, який страждає на шизофренію, який вважав, що все навколо: товариші по службі, начальство, близькі — стежать за ним за наказом звідкись «згори» і заздалегідь знають, що він має намір робити. Пізніше пацієнтові почало здаватися, що його рухи контролює якийсь хвильовий апарат.
Сьогодні термін «апофенія» застосовується не лише до тих, хто страждає від психічних розладів, а й до всіх інших людей і означає тенденцію шукати взаємозв’язки в будь-яких даних, навіть коли цих зв’язків насправді не існує.
Які форми може набувати апофенія
Швейцарський невролог Пітер Брюггер наводить такі приклади апофенії. Один психоаналітик вважав доказом теорії Фрейда про заздрість жінок до пеніса той факт, що після тесту вони рідше за чоловіків повертали видані їм олівці. А інший його колега присвятив дев’ять сторінок опису того, що прагнення людей не наступати на тріщини в асфальті пов’язане з тим, що вони нагадують піхву.
Ще однією ілюстрацією апофенії може бути теорія, згідно з якою випущений у 1973 році альбом The Dark Side of the Moon британського гурту Pink Floyd був написаний як саундтрек для голлівудського фільму «Чарівник країни Оз» 1939 року. Фанати виявили, що звукова доріжка платівки чудово вписується в хронометраж картини, а тексти та музика перегукуються із сюжетом. Самі музиканти цю теорію спростували.
Але найчастіше зустрічається парейдолія — тип апофенії, який пов’язаний із зоровими ілюзіями, наприклад, коли неясний силует у темряві здається людиною, а якийсь предмет нагадує обличчя.
2002 року близько 20 тисяч віруючих відвідали індійське місто Бангалор, щоб поклонитися «лику Христа», що виявилося на чапаті — пшеничні коржики.
А фото пагорба на Марсі, схожого на людське обличчя, породило теорію про його штучне походження. Хоча насправді «портрет» виявився лише грою світла і тіні.
Побачити примари в «будинку з привидами», тварину в хмарі, фігуру людини в скелі або літери в тріщинах кори на дереві, виявити таємний намір у хропінні чи чханні, прояви вищого розуму в збігах і знаки долі в сигналах світлофора – це прояви апофенії. І, як видно з прикладів вище, схильні до неї абсолютно різні люди.
Як виникає апофенія
З погляду статистики апофенію можна, можливо описати як помилку першого роду, тобто ситуацію, коли спочатку правильне припущення відкидається як неправильне.
Справа в тому, що людському розуму, по суті, далека сама ідея випадковості. Наприклад, експерименти показують, Що послідовність з цифр “00110” ми сприймаємо як більш випадкову, ніж “01111” або “00001”. Ми не віримо, що «ідеальні» комбінації цифр, подібні до останніх двох, можуть бути випадковими. Крім того, у великому масиві даних закономірності знайдуться в будь-кому випадку, оскільки абсолютний хаос неможливий навіть математично.
Американський філософ Деніел Деннет у своїй книзі «Руйнування закляття: релігія як природний феномен» пише, що прагнення знайти порядок у хаосі пояснюється еволюційною природою людини, оскільки воно допомагало нашим предкам вижити.
Він пропонує уявити таку картину. Ви йдете темним лісом і тримаєтеся обережно, бо знаєте: тут вже були випадки нападів і грабежів. Попереду ви бачите силует, і насамперед він нагадає вам бандита. Якщо ви приймете тінь за небезпечного злочинця, нічого страшного не станеться – ви відбудетеся легким переляком і посмієтеся потім над своєю боязкістю. Але якщо ви проігноруєте свій страх, а силует виявиться реальним бандитом, ваше життя буде у небезпеці. Тому така обережність і недовірливість ефективні з погляду еволюції.
Причина, чому ми наділяємо великим значенням одні події та ігноруємо інші, лежитьможливо, в коливаннях рівня гормону дофаміну. Надмірне насичення ним нервової системи призводить до того, що людина надає зайву важливість своєму досвіду, у тому числі й маревним ідеям. Препарати, що викликають вироблення цього гормону, здатні посилювати відчуття неочевидних зв’язків у навколишньому світі.
Також апофенія може бути пов’язана з особливостями асоціативного мислення людини. Суть у тому, що наш мозок віддає перевагу опосередкованим, а не прямим асоціаціям.
Як апофенія впливає на наше життя
Апофенією часто пояснюється віра в містичні сили, теорії змов, забобони, щасливі та нещасливі числа, виграшні стратегії в азартних іграх.
На незвичайних взаємозв’язках ґрунтується чимало суперечливих концепцій: від «коду Дрозніна», згідно з яким у Біблії міститься пророцтво трагедії 11 вересня, до ідеї, що при зворотному відтворенні пісні Stairway to Heaven гурту Led Zeppelin можна почути слова «Мій милий Сатана» (My sweet Satan).
Через апофенію ми помиляємось і формуємо помилкові причинно-наслідкові зв’язки. Наприклад, приписуємо хворобам психосоматичні причини. Такими необгрунтованими діагнозами може бути біль у горлі «від невисловленої образи» чи карієс «від накопиченої агресії». Загалом, відверте шарлатанство.
Також апофенія може бути однією з причин помилкового першого враження. Все той же Клаус Конрад писав, Що пацієнти можуть ототожнювати зовнішність з властивостями характеру. Наприклад, вважати грубою людину зі шрамом на обличчі чи кривими зубами. На думку психіатра, пацієнт, швидше за все, колись зустрічав грубіяна з подібними рисами, тому неусвідомлено проводить паралель між зовнішніми та внутрішніми ознаками.
Проте апофенія несе як негативні наслідки. Наприклад, невролог Пітер Брюггер вважаєщо без можливості помічати неочевидні зв’язки неможливий творчий процес.
Відомий навіть випадок, коли через відмову повірити у виявлену закономірність не відбулося наукового відкриття. Збіг берегових ліній американського та африканського континентів фламандський картограф Авраам Ортелій виявив ще 1596 року. Але визнання гіпотези про те, що Південна Америка та Африка раніше були частинами єдиного материка, відбулося лише у XX столітті, коли було підтверджено теорію руху тектонічних плит.
Так що апофенія — це особливість не лише паранормального та марення, а й творчого мислення. Зрештою, навіть наука — це спроба знайти закономірності й упорядкувати хаос, що оточує людину, тобто до певної міри… апофенія.
