Про Стародавній Єгипет існує стільки міфів, що можна легко загубитися і пропустити доведену експертами інформацію. У нашому подкасті «Пульверизатор науки» єгиптолог Володимир Большаков розповів, які загадки фараонів та пірамід вчені вже зуміли розгадати та які помилки спростували.
Нижче — текстова версія подкасту. Якщо вам зручніше, вмикайте аудіо.
Вчені знають, хто побудував піраміди Гізи
Існує міф, що у Стародавньому Єгипті не було технологій, які б дозволили звести піраміди. Його прихильники стверджують, що цивілізація, яка не була знайома навіть із залізом, не могла звести такі складні споруди. Отже, не виключено втручання прибульців чи інших невідомих сил.
Але це не правда. Вчені-єгиптологи точно знають, хто збудував великі піраміди Гізи – єдине диво світу, яке збереглося до наших днів. Їх збудували самі жителі Стародавнього Єгипту.
Будівельники – вільні працівники-єгиптяни
На плато Гізи активно ведуться розкопки. Археологи вже виявили там велике поселення стародавніх будівельників. Поруч із ним знайшли цвинтар, де ховали працівників. Причому по сусідству зі скромними похованнями є досить багаті. Вчені вважають, що вони належать не рядовим будівельникам, а десятникам, наглядачам – керівникам робіт.
Ця знахідка переконує нас, що піраміди зводили саме люди, а не якісь прибульці. Причому будівельники точно були рабами.
Одним із найважливіших джерел, що дає інформацію про виникнення пірамід, є записки грецького мандрівника Геродота. У V столітті до нашої ери він створив велику історичну працю, де розповів і про велике єгипетське будівництво. Геродот згадував, що піраміду Хуфу (грецькою — Хеопса) одночасно будували 100 тисяч людей. І, мабуть, це були не раби, а вільні люди.
Але Геродот, найімовірніше, помилявся, бо 100 тисяч, як показали сучасні дослідження, це дуже завищена цифра. Геродот явно отримав спотворену інформацію з вуст провідників. Ось із приводу рабів однозначно: таку кількість мобілізувати за часів Хуфу було неможливо. Навіть цифра наполовину менша надто велика: такої кількості рабів не було.
Що важливо, будівельники були саме єгиптянами, а чи не іноземцями. Це показали результати розкопок на цвинтарі.
Технології – найпростіші
Ще одна важлива знахідка археологів – папіруси Мерера з Ваді ель-Джарфа. 2013 року франко-єгипетська експедиція виявила на узбережжі Червоного моря невелику гавань. Звідти до місця будівництва Великої піраміди Хуфу вирушали кораблі з вантажем вапнякових блоків.
Археологи знайшли записки інспектора Мерера, який керував постачанням будматеріалів. Вапняк видобували у каменоломнях у Турі, неподалік сучасного Каїра. Потім вантаж доставляли в гавань, а потім на будівництво. Там вапнякові блоки використовували для облицювання піраміди.
Мерер у своїх папірусах кілька разів згадує самого Хуфу, а також грандіозне будівництво. З цих записок вчені роблять висновок, що піраміди зводили не раби.
А ось як їм вдалося створити гігантські споруди — велике питання. Єгиптологи вважають, що будівельники використали елементарні технології. І найпростіші, навіть примітивні знаряддя праці. Частину стародавніх інструментів археологи знайшли у Ваді ель-Джарфі, ще частина — на місці будівництва. А у каменоломнях вчені виявили залишки дерев’яних конструкцій для перетягування блоків.
Щоправда, знахідки не дозволяють повністю відтворити процес транспортування вапняку та укладання блоків у піраміду. Але припущень вчених достатньо.
Панівна гіпотеза така: каміння для піраміди укладалося за допомогою пандусів, побудованих з піску та гравію. Росла піраміда, ріс та пандус. Або пандус був один, але досить широкий, або таких пандус було багато. Думки археологів-єгиптологів про те, скільки було пандусів і яку форму вони мали, розходяться. Складніше відповісти на питання, як укладався один ряд блоків на інший.
Швидше за все, вапняк піднімали піщаними пандусами на дерев’яних санях, потім розміщували блоки в тіло піраміди. Вчені вважають, що будівельники укладали вапнякові брили за допомогою елементарного важеля та м’язової сили.
Є ще один міф про піраміди. Вважається, що їх блоки підігнані настільки щільно, що між ними не можна вставити навіть аркуш паперу. Але це не зовсім так: у пірамід досить груба кладка, а щілини заповнені великою кількістю будівельного розчину. Зате зовнішнє облицювання справді створювалося з майже ідеально підігнаних блоків.
За часів фараонів гігантські споруди сяяли на сонці і вражали своєю пишністю. На жаль, зараз збереглося не більше 1% облицювання і ми бачимо голі піраміди – грубий, необтесаний вапняк без обробки.
Слово «фараон» з’явилося над Єгипті, а Греції
Своїх древніх правителів, котрим і будувалися піраміди, єгиптяни називали зовсім інакше. Але відомий нам термін вигадано не на порожньому місці. Давньогрецьке слово фараон сходить до єгипетського пераа, що можна перекласти як великий будинок. Ми не знаємо, як це звучало давньоєгипетською — особливості вимови того часу нам невідомі.
Знайоме нам слово «фараон» стосовно особистості верховного імператора почали застосовувати з XVIII століття до нашої ери. А може ще раніше — з XV століття до нашої ери, тобто з часу Тутмоса III. У європейські мови воно увійшло через грецький переклад Біблії.
Цікаво, що поняття «пераа» спочатку означало царський будинок і велике господарство і потім стало застосовуватися до особистості його власника.
Виходить, це щось подібне до евфемізму для позначення єгипетського монарха. Як, скажімо, у європейських мовах говорять «Єлисейський палац», «Букінгем» чи України — «Кремль». А мають на увазі владу та керівників держави. Приблизно так само, якщо грубо порівняти, використовувалося позначення «пераа», що стало згодом «фараоном».
Самого правителя єгиптяни називали інакше. Насамперед, вони використовували слово «несуть». Якщо перекладати дослівно, це означає «що належить очерету». Царя називали саме так, тому що очерет – одна з геральдичних рослин Єгипту. Ще одне слово — «нісубітит», що означає «що належить очерету та бджолі». Зрештою, єгиптяни говорили «хем», що можна перекласти як «величність».
Звичайно, всі ці терміни умовні, тому що назви титулів тісно пов’язані зі свідомістю жителів того часу та їхньою картиною світу. А всі переклади лише спроба знайти адекватні варіанти, зрозумілі нам, сучасним людям.
До речі, писали єгиптяни також не завжди ієрогліфами. Останні мали магічне призначення: люди вірили, що все зафіксоване у такий спосіб обов’язково здійсниться. Але був і другий вид писемності – ієратика, чи курсивні форми письма. Саме цей метод використав, наприклад, інспектор Мерер, коли провадив свої робочі записи.
Влада фараона була безмежною
Так це правда. У Стародавньому Єгипті була абсолютна монархія, необмежена влада. Інакше й бути не могло, бо цар там вважався спадкоємцем богів. Істотою, яка поєднала у собі і божественне, і людське. І свою владу він, на думку єгиптян, отримував згори.
У період пірамід фараон, швидше за все, міг практично все. При цьому він був не лише світським правителем, а й головним жерцем. Тому мав відправляти всі культи, присвячені богам. Але фараон мав право делегувати свої повноваження іншим жерцям. Причому їх посади часто обіймали вихідці з царської сім’ї, і піти проти глави держави було їм неможливим.
Тобто влада правителя справді була майже абсолютною. Але з часом вона почала слабшати.
Невипадково єгиптологи пов’язують занепад будівництва пірамід при п’ятій і шостій династій з ослабленням одноосібної влади царя-фараона. Поступово з-під щільного контролю виходить московська аристократія. І головне — провінційна аристократія, яку, очевидно, не влаштовувало царське самовладдя.
Фараон Рамзес Другий мав понад 130 дітей
У правителів Єгипту, як правило, було багато дружин і наложниць, а отже, і дітей. У деяких джерелах сказано, що Рамзес II мав близько 170 нащадків. Але офіційно визнано ним було 79 хлопчиків та 59 дівчаток, тобто всього 138 спадкоємців. Усі вони відображені на рельєфах у кількох єгипетських храмах. Таке зображення є своєрідним свідченням про народження, яке доводить, що фараон вважає їх своїми нащадками.
Однак, крім них, могли бути й невизнані сини та дочки. Зараз відомо не менше дев’яти головних великих царських подружжя Рамзеса, але їх явно було значно більше. А ще був великий гарем, у якому також народжувалися діти. Там вони й росли.
Цікаво, що Рамзес був єдиним багатодітним батьком серед правителів. Але тільки він подбав про те, щоб увічнити на стінах храмів якнайбільше своїх нащадків.
Мати, а також усі дружини фараона мали серйозну вагу в єгипетському суспільстві.
Мати і дружина царя – особи, досить помітні у придворному житті і, зрозуміло, у сім’ї самого царя. Понад те, вони вписувалися у певну міфологічну парадигму. Є свідчення, коли мати царя ототожнювалася з богинею Мут або з Ісідою, подібно до того, як цар порівнювався з Ра, з Амоном.
Більше того, цих жінок навіть можна було назвати економічно незалежними. Вони мали власні маєтки та інші джерела доходів. І спеціальні чиновники, які керували цими активами. Тому не можна сказати, що сім’ї фараонів повністю залежали лише від волі імператора.
