21 березня у світовий прокат вийшов фільм “Мисливці за привидами: Моторошний жах”. Це вже п’ята частина франшизи, якщо рахувати невдалий ремейк 2016 року. Картина прямо продовжує сюжет фільму “Мисливці за привидами: Спадкоємці” і заразом повертає героїв класичної дилогії.
Садилося б, “м’який перезапуск” 2021 року пройшов максимально вдало, авторам потрібно було тільки зберегти атмосферу та зробити сиквел динамічнішим. Але замість цього історію спробували повернути до коріння. У підсумку вийшло вторинне кіно, у якому занадто багато персонажів.
Фільм укотре грає на ностальгії
Після подій “Спадкоємців” Келлі Спенглер (Керрі Кун) із сином Тревором (Фінн Вулфгаard) та донькою Фібі (Маккена Грейс), а також із колишнім учителем дітей, а тепер коханим матері Гері (Пол Радд), повертаються до Нью-Йорка. Вони заселяються в ту саму стару пожежну частину, де жила перша команда мисливців за привидами, і самі починають розбиратися з паранормальними явищами. Однак активність сім’ї завдає місту величезної шкоди, і мер Волтер Пек намагається заборонити їхню діяльність.
Герої дізнаються, що сховище для привидів у пожежній частині переповнене, проте команда вчених під керівництвом Вінстона Зеддмора (Ерні Гадсон) уже відкрила нову лабораторію з вивчення привидів. У цей же час Рей Стенц (Ден Ейкройд) купує у невідомого загадковий артефакт. Виявляється, що в ньому мешкає найнебезпечніший дух, який може знищити всю планету. Старій і новій командам доводиться об’єднати зусилля, щоб впоратися з ним.
Можливо, найбільша проблема майже всіх продовжень “Мисливців на привидів” у тому, що вони надто намагаються відповідати найвдалішій і легендарній першій частині або хоча б її сиквелу. Перезапуск 2016 року просто переказував ту саму історію, але в сучасному ключі та з більш вульгарними жартами.
Начебто у 2021 році Айвен Райтман придумав працюючу формулу: “Спадкоємці” більше нагадували “Дуже дивні справи”. Це був самостійний фільм, який розповідав про нових героїв, переважно юних, які живуть не в Нью-Йорку, а в маленькому містечку. Ностальгію подавали невеликими порціями, щоб порадувати старих фанатів.
Проте “Моторошний жах” ніби відкидає всі ці напрацювання. Персонажів повертають у горезвісну пожежну частину. Зав’язка фільму явно копіює сиквел 1989 року – там роботу мисливців так само забороняв рівно той самий мер. Мало того, герої старих фільмів, які з’являлися у “Спадкоємцях” лише на кілька хвилин, щоб викликати посмішку, тепер стають повноцінними учасниками подій.
Заодно повертають і другорядних персонажів, аж до секретаря Джанін Мелнітц, і навіть миготять старі знайомі примари. Персонажі постійно повторюють: “А ось у вісімдесятих…”. Кілька разів навіть показують уривки з перших фільмів – начебто і без цього флешбеків було недостатньо.
Звісно, можна посперечатися, що ностальгія в такому кіно – не обов’язково щось погане. Багато глядачів порадіють, побачивши щось, знайоме з дитинства. Але в “Моторошному жаху” буквально відчувається, що творці намагаються показати максимальну кількість відсилань і жартів на тему “якими молодими ми були”, і надто часто це виглядає неприродно.”
А ще – просто заважає стрункості історії.”
У фільмі надто багато героїв та ліній
У “Спадкоємців” автори акуратно вводили нових героїв – сім’ю Спенглер та їхніх друзів. Усі вони тісно пов’язані один з одним, але кожен отримував свою невелику історію. Тепер у “Мисливцях на привидів” така кількість сюжетів і персонажів, що про них просто нічого не встигають до пуття розповісти (тим паче, що фільм триває менше двох годин).
Сім’я Спенглер переживає кризу: Фібі страждає від того, що над нею надто опікуються, Гері не може зрозуміти, як поводитися з чужими дітьми. Тут же вони повинні вирішувати проблему зі сховищем. Далі з’являються Вінстон і Рей і починається основна лінія – герої намагаються розібратися в історії артефакту.
Фібі тим часом знаходить собі подругу-привида. Постійно з’являються нові другорядні герої і миготять персонажі зі “Спадкоємців”. Але ж є ще Тревор, для якого толком не придумали історію, тому він півфільму просто ловить Лизуна на горищі.
Головна проблема в тому, що з усіх цих історій ніяк не збирається цілісна картина. Дія постійно перескакує з однієї лінії на іншу. І начебто кожна з них могла б бути цікавою, але ні. З дітьми обходяться найгірше – з головних героїв першої частини перезапуску їх перетворюють на майже статистів.
І все це для того, щоб дати зайві кілька хвилин Біллу Мюррею, герой якого в хвилину смертельної небезпеки не поспішаючи шукає пляшку з алкоголем.
Действіє фільму надто повільне
Те, що у фільмі перегинають із кількістю сюжетів та інформації, могло би стати його плюсом: від “Мисливців на привидів” чекають не глибокої філософії та опрацювання, а просто веселої та динамічної історії. Але дивним чином не вдалося зробити навіть цього.
За традицією, що склалася в сучасних блокбастерах, дія стартує з екшен-сцени: герої мчать містом за черговою примарою. Виглядає це багатообіцяюче: тут і класична машина, і сучасні технології, наприклад пастка на квадрокоптері. Але після майже години всі персонажі просто ходитимуть і розмовлятимуть: хтось у пошуках інформації, хтось – у пошуках себе.
Заради справедливості варто зазначити, що “Моторошний жах” все-таки не виглядає нудним. Тут достатньо непоганих жартів: за частину з них відповідає Кумейл Нанджіані, відомий за “Кремнієвою долиною”, непогано впорається і Петтон Освальд в образі знавця міфології. Із найкумеднішого – кілька гегів, пов’язаних із привидами, особливо “привид попси 90-х” і дух, що шикає, коли шумлять у бібліотеці.
Те чекати справжньої динаміки доводиться приблизно до останньої третини. Тут уже можна сперечатися, чи переборщили з графікою, чи для жанру це цілком годиться. Але перемога, в якій задіяні дві команди, виглядає дуже мило і навіть зворушливо.
На жаль, “Моторошний жах” виглядає кроком назад, як порівняти зі “Спадкоємцями”. У 2021 році здавалося, що франшиза ожила й оновлюватиметься, але героїв знову повернули в альма-матер і змусили працювати разом зі старою командою. Це додало фільму ностальгічних ноток, але позбавило всіх перспектив. Здається, в авторів просто не залишилося ідей, як розвивати історію. Тож чи не час зупинитися?
