5 квітня на Apple TV+ розпочався серіал “Шугар” від сценариста фільмів “Я – легенда” і “Посейдон” Марка Протосевича. Головну роль у нуарному детективі зіграв Колін Фаррелл. Актор ідеально вжився в образ задумливого і напрочуд доброго детектива. Та й сам серіал вийшов приємним: це ніби переосмислення класичних сюжетів, до якого додали нескінченну кількість відсилань до старого кіно.
Але тільки ближче до фіналу на глядачів чекає шок. І тут навіть важко сказати, добре це чи погано.
Про що серіал
Приватний детектив Джон Шугар (Колін Фаррелл) отримує нове замовлення. Відомий продюсер Джонатан Сігел (Джеймс Кромвелл) наймає його, щоб детектив знайшов його зниклу онуку Олівію.
Те, хто навколо, упевнені, що вона зникла з власної волі або через наркотики. Але Шугар береться за справу і незабаром розуміє, що все набагато складніше. Ба більше – хтось намагається перешкодити йому будь-якими способами. На щастя, детектив не такий вже й простий і може виплутатися з будь-якої ситуації – якщо не мирним шляхом, то силою. Хоча останнього він намагається уникати.
1. “Шугар” – сучасне переосмислення нуарних детективів
Про початок квітня 2024 року хочеться жартувати так: “Астрологи оголосили тиждень нуару”. Четвертого числа вийшов перший сезон “Ріплі” – чорно-білого трилера про шахрая з книжок Патриції Гайсміт. А на день пізніше стартував “Шугар” – до речі, обидва серіали названі за прізвищами головних героїв.
Але “Ріплі” – це саме стилізація під класичний нуар як у плані побудови сюжету, так і в плані зйомок. А “Шугар” – сучасне переосмислення теми. Радше легке й іронічне, ніж серйозне, але все ж таки не йде в пародію. Так, герой носить костюм, роз’їжджає на кабріолеті Chevrolet Corvette, а мало не чверть хронометражу займають його внутрішні монологи. Але дія відбувається в наші дні, персонажі користуються смартфонами та спостерігають за соцмережами. Однак важливіше інше.
Творці наче перевертають класичні ходи та повороти з нуарних детективів.
Головний герой зустріне жінку в барі, але коли та надто багато вип’є. Він не доторкнеться до неї, а вкладе спати. Вона ж після такого випадку вирішить зав’язати з алкоголем.
Та й загалом Шугар – повна протилежність похмурим детективам, які спершу б’ють, а потім ставлять запитання. Герой щоразу намагається вирішити всі питання мирно, розмовляє ввічливо, завжди представляється і показує документи на перше прохання. Автори ніби намагаються показати, як виглядали б такі історії в реальному світі, а тим паче – у наші дні.
2. Колін Фаррелл грає наймилішого персонажа
Колін Фаррелл – один із найприємніших та найнезвичайніших акторів останніх років. Він уже міцно прописався в авторському кіно: грає у Йоргоса Лантімоса, не забуває про Мартіна Макдону і зазирає в роботи на кшталт “Після Янга”.
Але роль у серіалі “Шугар” – ніби образ Фаррелла зі “Справжнього детектива”, вивернутий навиворіт. Там героя переповнювали недоліки та гріхи, а він намагався їх виправити. У цьому ж серіалі персонаж такий солодкий, що його хочеться якщо не обійняти, то хоча б поплескати за щічку.
Його одержимість справедливістю і прагнення підтримати кожного, хто потрапив у біду, різко контрастує з моментами вимушеного насильства. А турбота про чужого собаку і зовсім показує Шугара з найкращого боку. Мало того, він знає кілька мов і навіть входить до “Клубу поліглотів” (ця компанія зіграє в сюжеті важливу й дуже дивну роль), водить акуратно та ніколи не п’яніє.
Є, щоправда, є тонкощі у вигляді дивних припадків і втрати орієнтації в просторі, але вони тільки додають персонажу людяності: він намагається не забувати про справу, навіть коли йому самому погано. Фаррелл явно насолоджується роллю, і це передається глядачеві: Джон Шугар – чистісінька чарівність.
Всім іншим акторам залишається бути лише фоном для його перформансу, хоча зірок і просто яскравих героїв тут чимало. Великий Кромвелл з’являється рідко, але гарний кожну хвилину екранного часу. Анна Ганн з “Пуститися берега”, здається, вирішила знову нагадати, як добре грає неприємних матерів. А хімія між Шугаром і героїнею Емі Раян – окремий вид прекрасного. Саме її персонаж озвучить найкращий опис детектива, підкресливши, що в цьому немає сексуальності. Просто є людина, якій хочеться вірити.
3. Весь серіал – зізнання в любові до кіно
“Шугар” не просто сповнений відсилань до класичних детективів і трилерів. Фактично весь серіал – буквально колекція цитат. Автори зробили головного героя синефілом і шанувальником старих фільмів – у цьому він зізнається прямим текстом у першому ж епізоді. Мало того, його відправляють розслідувати справу, пов’язану з сім’єю зі світу кіно.
І тут сюжет перетворюється на нескінченне освідчення в коханні, причому на всіх рівнях. Шугар постійно цитує героїв кіно і періодично згадує, на який фільм схожий нинішній момент життя. Він читає журнали на кшталт Sight & Sound, дивиться по телевізору “Запаморочення” Гічкока або інші картини з тих часів і показує їх навіть собаці. Що говорити, Шугар погоджується взяти пістолет, тільки дізнавшись, що його використовував як реквізит сам Гленн Форд.
Але найкрутіше, що багато сцен змонтовано паралельно з прямими цитатами з якої-небудь “Третьої людини”, “Мальтійського сокола”, “Подвійної страховки” або навіть “Щось” – Шугар переказує лікареві сцену з фільму, і її одразу ж візуалізують.
Знавці кіно можуть навіть влаштувати собі гру: змагатися, хто швидше й більше впізнає фільмів, до яких відсилають картинкою або текстом. Краще без алкоголю, бо є шанс швидко втратити фокус.
4. Детективна частина дійсно непогана
Може здатися, що за всіма стилізаціями та переосмисленнями автори, напевно, загубляться найголовніше – основний сюжет про пошуки зниклої онуки. Але ні, “Шугар” у своїй основі відмінно дотримується всіх класичних ходів детектива.
Герой ходить від свідка до свідка, і перші кілька серій все тільки ускладнюється: з’являються трупи, бандити, а мотиви буквально кожного члена сім’ї залишаються загадкою. Навіть сам детектив пожартує, що справа вже начебто має розплутуватися, а поки що тільки розростається.
Але поступово від епізоду до епізоду деталі ставатимуть на свої місця. Причому, знову ж таки, за законами класики все виявиться зав’язано на чомусь дуже особистому. Тому ближче до фіналу діалоги ставатимуть напруженішими. Тут когось може збентежити незвичний монтаж розмовних сцен – дуже рваний, коли одні репліки персонажа накладають на інші. Але насправді вони тільки допомагають відчути тривожну обстановку.
До фіналу ж пояснять абсолютно все. Розв’язка виявиться трагічною, але дуже реалістичною. Хоча ні, все-таки не все. Є один нюанс.
5. У серіалі є дуже дивний поворот
У шостому епізоді творці заготовили сюрприз. Розкривати його було б непростимим спойлером, адже простим глядачам чекати релізу ще місяць. Можна лише сказати, що це поворот не із серії “як я не здогадався” і навіть не “майндфак” у дусі М. Найта Шьямалана. Це радше відчувається як: “Та ви там приколюєтеся, чи що?”
Серед критиків, які подивилися серіал до кінця, вже з’явилися жарти, що в якийсь момент шоураннер просто пішов і залишив ChatGPT дописувати сюжет. Автору цієї статті згадалася сцена з фільму “Манк” Девіда Фінчера (десь на 15-й хвилині), де кілька сценаристів на ходу вигадували запеклий сюжет фільму жахів про монстра, просто продовжуючи фрази одна за одною.
Причому твіст у “Шугарі” зроблений явно не тому, що творці не знали, як закінчити шоу: якщо прибрати його, детективна та драматична частина майже не постраждають. Для розтягування хронометражу він теж не надто потрібен. Він просто є, і він максимально дивний.
Поки навіть не дуже зрозуміло, як до нього ставитися: серіал перетворюється чи то на апофеоз цілковитої маячні, чи то на щось настільки “мета-“, що шоу треба буде обмірковувати ще дуже довго. Ну, або просто уявити, що цієї частини взагалі не було.
Як мінімум шість епізодів “Шугара” подарують вам легке та дуже приємне переосмислення нуарного кіно: гарний детектив із приємним головним героєм та безліччю відсилань до класики. Уже заради цього варто звернути на серіал увагу. А ось як ставитися до фіналу – вже вирішуйте самі. Його можна назвати розчаруванням або неймовірною іронією. У будь-якому разі, буде цікаво.
