1. Римські солдати чіпляли свої плащі до каблучок на сосках
В інтернеті можна зустріти твердження, що серед римських легіонерів був популярний пірсинг сосків. Прикраси на цих частинах тіла нібито були знаком мужності. А громадяни, що особливо відзначилися, навіть плащі до каблучок на тілі чіпляли.
Швидше за все, саме завдяки цьому міфу в серіалі «Варвари» від Netflix римські офіцери прикріплювали свої плащі до обручок, відлитих на анатомічних обладунках. Ну хоч не на власних грудях – і на тому спасибі.
Сам же міф про такий екстравагантний звичай з’явився завдяки фанату пірсингу Дагу Маллою, який у 70-х роках написав статтю «Зведення про пірсинг тіла та геніталій».
У ній він подав під виглядом фактів чимало вигадок, які згодом стали міськими легендами. Наприклад, Даг також стверджував, що прокол пеніса винайшов у ХІХ столітті принц Альберт — той нібито причіплював свій надто великий орган до одягу, щоб він не заважав.
Маллой не був істориком, але завдяки особливій пікантності його небилиці набули широкого поширення.
Насправді ж про популярність пірсингу у римлян нічого не відомо, хоча про існування його тоді, швидше за все, знали. Але до сосків плащі вони точно не чіпляли: схоплять тебе за накидку – випадково чи в бійці – і отримаєш море незабутніх болючих відчуттів.
Свої плащі римляни кріпили просто на гудзик на грудях, як усі пристойні люди, і застібок цих на місці стоянок їхніх легіонів було знайдено достатньо.
А ось анатомічних обладунків з кільцями на грудях, які носили воїни з «варварів» Netflix, виявлено не було. Тож залишимо цю вигадку на совісті команди з реквізиту.
2. Римським легіонерам платили платню сіллю
Відомо, що сіль у стародавньому світі була надзвичайно цінним товаром: вона дозволяла запасати провізію надовго, а це важливо, коли ти ще не встиг винайти холодильник.
У добірках «допитливих фактів» в інтернеті можна зустріти навіть повідомлення, що цей продукт нібито був таким дорогим, що римським легіонерам їм платили платню. Видали мішок на десять кіло солі, і крутись з ним як хочеш. Або продай, або сам з’їж, або рибу засоли.
На підтвердження цієї теорії наводять англійське слово salary (зарплата), яке відбулося від римського salarium, «соляний пайок».
І тому навіть слово «солдат» пов’язане із сіллю, ось воно як!
Насправді це помилка, пише Кембриджський історик Пітер Гейнсфорд. Легіонерам справді виплачували salarium, але це були додаткові гроші на купівлю солі, а не сама субстанція у мішках. Цей продукт, звичайно, був потрібним інгредієнтом у походах, але одним ним ситий не будеш.
І солдатів — слово не римське, а старофранцузьке (soudeer). Відбувається воно від князя — «середньовічна дрібна монета». Спочатку так називали найманців.
3. Римляни засипали сіллю захоплений Карфаген
Є легенда, що після закінчення Пунічних воєн у 146 р. до н. е. війська Сципіона Африканського переорали плугами і засипали морською сіллю всі околиці переможеного Карфагена, щоб у цих місцях більше ніколи нічого не росло.
Але це не правда. По-перше, про «засолювання» Карфагена ніякі античні історики не писали. Звичай проклинати своїх ворогів, кидаючи цей продукт на його землю, описується у Біблії, у Книзі Суддів Ізраїлевих:
І воював Авімелех із містом увесь той день, і взяв місто, і побив народ, що був у ньому, і зруйнував місто, і засіяв його сіллю.
Ще про такий ритуал згадувалося у хетських та ассірійських текстах. Але це була саме містична церемонія, і солі кидали всього жменьку. Це був звичай народів на Близькому Сході, римляни таким ніколи не займалися.
Якось автори науково-популярного журналу The Straight Dope вирішили підрахуватискільки солі знадобилося б, щоб справді зробити Карфагенську землю безплідною. Виявилося, 763 210 тонн – звідки накажете стільки брати?
Публій Корнелій Сципіон був прагматиком. І, очевидно, не став би витрачати недешевий ресурс у таких кількостях, тільки щоб нашкодити й так уже переможеному сусідові.
4. У римських солдатів були однакові обладунки та червоні плащі
Автори сучасних фільмів та коміксів на античну тематику зображують легіонерів одягненими в однакову уніформу, як сучасних солдатів. У всіх ідентичні обладунки та щити, а також червоні плащі та туніки з голочки.
Виглядає красиво, але навряд чи римські легіони виглядали так насправді.
Історики заперечують те, що всі солдати Риму як один носили пафосні червоні плащі. Так, преторіанці виряджалися в пурпур, але вони особиста гвардія імператора, їм можна.
Яким же кольорам віддавали перевагу легіонерам простіше, невідомо. Але навряд чи червоний: це дуже дорогий барвник. Набагато ймовірніше, що вовняні плащі римлян були синіми, зеленими або зовсім сірими — безбарвний одяг дешевший і практичніший.
Військове екіпірування у легіонерів теж не було однаковим. Ні, звичайно, зброя та амуніція до легіонів постачалися централізовано та проводилися масово в мануфактурах. Але, по-перше, вироби різних майстрів з усіх кінців імперії розрізнялися, а по-друге, загублене спорядження солдати купували за свій рахунок.
Крім того, легіонерам не заборонялося вносити в обмундирування різні вдосконалення — якщо солдатові було на що докупити собі плащ тепліше або міцніше, він так і робив. Ні центуріони, ні легати не вимагали уніфікації форми аж до останнього ґудзика — це було дорого, надто складно і взагалі не потрібно.
5. Меч-гладіус потрібен, щоб рубати ворогів
У кіно римські солдати хвацько рубаються своїми короткими мечами-гладіусами, відсікаючи всяким варварам зайві руки, ноги, голови та інші частини тіла, що виступають. Але насправді ця зброя використовувалася переважно як колюча.
Причин три. По-перше, у щільному строю махати мечем туди-сюди досить проблематично — того й дивись, зачепиш товариша. По-друге, навчити новобранця завдавати колючих ударів кудись простіше і швидше, ніж викладати йому ази повноцінного фехтування з атаками, що прорубують.
І, нарешті, колючі рухи легші і ефективніше — людина, яка бореться у такий спосіб, менше втомлюється, а шкоди ворогові завдає більше.
6. Нацистське вітання вигадали в античному Римі
Досить поширений міф свідчить, що римські легіонери салютували своїм командирам, піднімаючи руку з витягнутою долонею вперед і вгору. Саме від них нібито перейняли своє привітання італійські фашисти та німецькі нацисти.
Але в жодному римському тексті цей жест не згадується. Не зображений він і на жодному з античних творів мистецтва.
Римський салют вперше зустрічається на картині французького художника Жака-Луї Давида “Клятва Горацієв”. На ній римлянин простягає своїм синам мечі, а ті клянуться у вірності своїй державі. Цей жест – вигадка художника.
Члени фашистської партії Муссоліні, які не особливо зналися на мистецтві, вирішили «запозичити» салют, бо хотіли асоціювати себе з могутньою давньою імперією. А вже від них жест запозичили німецькі нацисти.
Судячи з записам Марка Фабія Квінтіліана в його підручнику риторики Institutio Oratoria, насправді римляни вітали один одного розслабленою рукою з витягнутим пальцем, піднятою не вище за рівень очей. Імператор Август на картинці вище робить такий жест.
7. Римляни ніколи не носили штани
В інтернеті гуляє твердження, що римляни вважали штани одягом дикунів-варварів та ще й ворогів. І носіння їх нібито було ганебним, що викликає, а то й зовсім суворо забороненою дією. Але це, м’яко кажучи, перебільшення.
До винаходу штанів римляни і справді самі не додумалися: не було чого, клімат дозволяв з голими колінами ходити. Проте у галлів вони запозичили звані браки. Слово braca, до речі, пізніше потрапило у багато європейських мов, і звідти вже перейшло на російську, перетворившись на «штани».
У різні часи носіння штанів у пристойному римському суспільстві вважалося то символом грубості та варварства, то, навпаки без сором. Найчастіше їх одягали легіонери, які несли службу на північних кордонах, та й взагалі всі люди, які жили та працювали у далеких провінціях.
Коли виникає небезпека застудити собі щось, про моду з пристойностями якось одразу забуваєш.
8. Римляни використовували на галерах рабів
Вираз «раби на галерах» давно став крилатим. Ось тільки історичних доказів йому немає.
Свої галери, як і багато іншого, римляни скопіювали з грецькою. А у жителів Еллади статус весляра на військовому кораблі відповідав такому у воїна. І на борт допускали лише найсильніших і найпрофесійніших моряків, які вміють працювати спільно. Праця їх високо цінувалася.
Римляни перейняли цю систему — екіпажі галер у них набиралися з вільних людей за тим самим принципом, що й легіони. Це були добре навчені та злагоджені команди, які отримували за свою працю зарплату та працювали не за страх, а за совість.
Служба в армії, втім, вважалася престижнішою, ніж веслування, але остання була безпечнішою. Менше шансів, що якийсь немитий варвар кине тобі в голову спис, поки маршуєш у строю.
А рабів на весла стали садити тільки столітті так у XVI, на польоті історії гребного флоту. Тоді судна настільки збільшилися у розмірах, що веслярів знадобилося забагато. Вільними людьми, які бажають потрапити на борт з власної волі, обходитися вже не виходило.
