Що це за етапи
Життя – та ще стерва. Потім ти помираєш. Нещодавно, розглядаючи свій пупок, я зрозумів, що ця “стерва” проходить чотири етапи. Ось вони.
1. Імітація
Ми народжуємося безпорадними. Не вміємо ходити і говорити, не можемо прогодувати себе і навіть порахувати свої кляті податки.
Дітьми ми вчимося, спостерігаючи і повторюючи за іншими. Спочатку опановуємо фізичні навички, як-от ходіння і говоріння, потім – соціальні, поглядаючи на однолітків навколо і наслідуючи їх. І нарешті, у пізньому дитинстві починаємо пристосовуватися до культури, дотримуючись правил і норм і намагаючись поводитися так, як у суспільстві вважається прийнятним.
Мета першого етапу – навчитися існувати всередині соціуму таким чином, щоб ми могли бути незалежними, самодостатніми та дорослими. Ідея в тому, що старші товариші допомагатимуть нам на цьому шляху, заохочуючи нашу здатність ухвалювати рішення і діяти самостійно.
Але деякі дорослі, що оточують нас, – мудаки. Вони карають нас за нашу незалежність. Вони не підтримують наші рішення. І тому ми не набуваємо самостійності. Ми застрягаємо на першому етапі, нескінченно наслідуючи оточуючих і намагаючись усім догодити, тільки щоб уникнути осуду.
У “нормальних” здорових людей етап імітації триває до пізнього підліткового або раннього дорослого віку, але в декого триває і в зрілому. Ці кілька обраних прокидаються одного ранку у віці 45 років, розуміють, що вони ніколи не жили для себе, і задаються питанням, куди, чорт забирай, пішли всі ці роки.
Це перший етап. Імітація. Постійний пошук схвалення і визнання. Відсутність незалежного мислення та особистих цінностей.
Ми маємо усвідомлювати стандарти й очікування людей, які нас оточують. Але ми також маємо стати достатньо сильними, щоб діяти всупереч цим стандартам та очікуванням, коли вважаємо, що це необхідно. Ми повинні розвинути в собі здатність діяти самі й заради самих себе.
2. Самопізнання
На першому етапі ми вчимося пристосовуватися до оточуючих нас людей і культури. На другому – вивчаємо, що відрізняє нас від інших людей і культури. Цей етап вимагає, щоб ми почали ухвалювати рішення у своїх інтересах, перевіряти себе, розуміти себе і свою унікальність.
Самопізнання включає безліч проб, помилок і експериментів. Ми пробуємо жити в нових місцях, спілкуватися з новими людьми, вживати нові речовини й отримувати задоволення новими способами.
Я, наприклад, під час другого етапу втік з дому і відвідав 50 з чимось країн. Мій брат – з головою занурився в політичну систему Вашингтона. Ця стадія проходить у всіх трохи по-різному, адже всі ми трохи різні.
Другий етап – це процес самопізнання. Ми пробуємо нове. Щось іде добре, щось ні. Мета полягає в тому, щоб якийсь час займатися тим, що йде добре, а потім рухатися далі.
Етап самопізнання триває доти, доки ми не стикаємося з власними обмеженнями. Багатьох це не влаштовує. Але що б не говорили вам зоряні гуру, розуміти свої обмеження – дуже здорово.
Хоч би як сильно ви старалися, якісь речі будуть виходити у вас погано. І вам потрібно знати, що це за речі. Наприклад, мені генетично не судилося досягти успіху в спорті. Мені було неприємно дізнатися про це, але я це зробив. І з їжею в мене виходить так само, як у немовляти, яке розмазує яблучне пюре по підлозі. Це теж важливо було з’ясувати. Нам усім треба розуміти, у чому ми безнадійні. І що раніше в житті ми це дізнаємося, то краще.
Отже, є речі, в яких ми жахливі. Крім того, є інші віщі, які якийсь час чудово нам даються, але через кілька років починають приносити меншу віддачу. Подорожі світом – один із прикладів. Секс із купою людей – ще один. П’янки по вівторках – ще один. Є багато інших. Повірте мені.
Обмеження цінні, тому що врешті-решт ви маєте усвідомити, що ваш час на цій планеті обмежений, тож його потрібно витрачати на найважливіше. Це означає зрозуміти, що ви не повинні робити щось, тільки тому що можете. Не повинні бути поруч із кимось, тільки тому що хтось вам подобається. Це означає зрозуміти, що у всього є витрати і ви не можете отримати все одразу.
Деякі люди ніколи не дозволяють собі відчути власні обмеження. Або тому що відмовляються приймати свої поразки, або тому що обманюють себе, вважаючи, що ніяких обмежень не існує. І ці люди застрягають на другому етапі.
Це “серійні підприємці”, які в 38 років живуть із мамою і все ще не заробили жодної копійки, хоча намагаються вже 15 років. Це “актори-початківці”, які досі працюють офіціантами і вже два роки як не ходили на проби. Це люди, які не можуть зав’язати серйозних стосунків, бо не можуть позбутися болісного відчуття, ніби за рогом на них чекає хтось кращий. Це люди, які відмахуються від своїх невдач, “випускаючи” негатив у Всесвіт або “викидаючи” сміття зі свого життя.
У якийсь момент ми всі маємо прийняти неминуче: життя коротке, не всі мрії збуваються, тому нам треба ретельно обирати те, у чому в нас найбільше шансів досягти успіху, і присвятити себе цьому.
Але люди, які застрягли на другому етапі, проводять майже весь свій час, переконуючи себе в зворотному. У тому, що їхні можливості безмежні. Що вони можуть усе подолати. Що їхнє життя – це постійний розвиток і сходження на вершину світу, хоча всім іншим абсолютно ясно, що це біг на місці.
Зазвичай другий етап починається в середньому або пізньому підлітковому віці й триває до 25-35 років. Того, хто залишається на цій стадії довше, часто вважають людиною із “синдромом Пітера Пена” – вічним підлітком, який постійно шукає себе, але нічого не знаходить.
3. Покликання
Після того як ви розсунули свої кордони і виявили або власні обмеження (наприклад, спорт, кулінарія), або заняття з меншою віддачею (наприклад, вечірки, відеоігри, мастурбація), ви залишаєтесь: а) з тим, що для вас насправді важливе, і б) з тим, що у вас більш-менш виходить. Тепер настав час залишити свій слід в історії.
Третій етап – це велике зміцнення життя. Позбавлення від друзів, які виснажують вашу енергію і стримують вас. Позбавлення від занять і хобі, які є безглуздою тратою часу. Позбавлення від старих мрій, яким явно не судилося збутися найближчим часом.
Крім того, тут ми подвоюємо свої сили в тому, що найкраще в нас виходить і що найкраще для нас. Ставимо все на найважливіші стосунки. На одну-єдину місію, чи то розв’язання світової енергетичної кризи, чи то створення охріненного цифрового дизайну, чи то вивчення мозку, чи то виховання купи діточок. Що б це не було, ви зробите це на третьому етапі.
Суть у тому, щоб вичавити максимум зі свого потенціалу і створити свою спадщину. Що ви залишите після себе? Чим ви запам’ятаєтеся людям? Революційне дослідження, дивовижний новий продукт або любляча сім’я – третій етап зводиться до того, щоб зробити світ трохи кращим, ніж він був до вашої появи.
Він закінчується, коли поєднуються дві речі: 1) ми відчуваємо, що нам більше нічого робити; 2) ми старіємо, втомлюємося й усвідомлюємо, що краще б нам цілими днями потягувати мартіні та розгадувати кросворди.
У “нормальних” людей третій етап триває приблизно з 30 років і до пенсійного віку. Люди, які на ньому застрягають, зазвичай не знають, як позбутися амбіцій і перестати хотіти більшого. Ця нездатність відмовитися від жаданої влади та впливу протидіє природному заспокійливому ефекту, який має час, і такі люди часто залишаються цілеспрямованими та “голодними” навіть у свої 70-80 років.
4. Спадщина
Люди досягають четвертого етапу, витративши приблизно півстоліття на те, що вважали важливим і значущим. Вони творили великі справи, старанно працювали, заслужили все, що мають, можливо, завели сім’ю, зайнялися благодійністю, здійснили політичну або культурну революцію, і, може, навіть не одну. Але тепер із них досить. Вони досягли віку, коли енергія й обставини більше не дозволяють їм слідувати обраній життєвій меті.
Сенс цього етапу, таким чином, не в тому, щоб створити спадщину, а в тому, щоб переконатися, що вона збережеться після нашої смерті. Це може бути щось таке ж просте, як поради своїм тепер уже дорослим дітям, і продовження життя в такий спосіб. Або передача робочих проєктів своїм протеже та учням. Або політичний активізм, який допомагає захищати цінності суспільства.
Багато хто стикається з труднощами, коли переходить на четвертий етап. Закінчується довга кар’єра, яка давала мету в житті, і майбутні роки здаються позбавленими будь-якого сенсу.
Але ця стадія важлива з психологічного погляду, тому що примиряє нас із реальністю смерті, яка стає дедалі очевиднішою. У нашій людській природі закладена потреба відчувати, що наше життя щось означає. Цей сенс, який ми постійно шукаємо, є нашим єдиним психологічним захистом від незбагненності життя і неминучості смерті. Втратити його, або спостерігати, як він вислизає, або відчувати, ніби світ залишає нас десь позаду, – значить дивитись в обличчя забуттю і дозволити йому поглинути нас.
У чому сенс ділити життя на етапи
Поетапний розвиток дає нам більше контролю над нашим власним щастям і благополуччям. На першому етапі щастя людини повністю залежить від дій і схвалення інших. Це жахлива стратегія, тому що інші люди непередбачувані й ненадійні.
На другому етапі людина починає покладатися на себе, але її щастя, як і раніше, залежить від зовнішніх атрибутів успіху – грошей, похвали, перемог. Усе це легше контролювати, ніж людей, але результати в довгостроковій перспективі залишаються непередбачуваними.
Третій етап спирається на стосунки і починання, які довели свою стійкість і цінність на другому. Це надійніше. І нарешті, четвертий етап передбачає, що ми будемо якомога довше триматися за те, чого вже досягли.
На кожному наступному етапі наше щастя дедалі більше залежить від внутрішніх і контрольованих цінностей і дедалі менше – від зовнішніх чинників постійно мінливого світу.
Як різні етапи взаємодіють один з одним
Пізніші етапи не замінюють ранні. Вони перевершують їх. Людей на другому етапі, як і раніше, хвилює соціальне схвалення. Але також їх хвилює і ще щось більше. На третьому етапі люди, як і раніше, намацують свої межі. Але також їх турбують і вже прийняті зобов’язання.
Кожен етап являє собою перетасування життєвих пріоритетів. Саме з цієї причини, коли ми переходимо з етапу на етап, часто втрачаємо дружні та любовні зв’язки. Якщо ви і ваші друзі перебуваєте на другому етапі, потім ви раптом заспокоюєтеся, берете на себе зобов’язання і починаєте слідувати покликанню, а друзі залишаються на місці, – між вашими цінностями виникає фундаментальна невідповідність, яку важко подолати.
Взагалі люди проектують свій етап життя на оточуючих. Люди на першому судять про інших за їхнім умінням домагатися соціального схвалення. На другому – звертають увагу на здатність інших розсовувати власні кордони та пробувати нове. На третьому – формують думку про інших на основі їхніх зобов’язань і досягнень. А на четвертому – оцінюють людей за тим, які переконання вони відстоюють і заради чого вирішили жити.
Як не застрягти на одному етапі
Саморозвиток часто зображують як безхмарну подорож від цілковитої тупості до осяяння, сповнену радості й плескання по плечу від двох тисяч відвідувачів семінару з особистісного розвитку, за участь у якому ви заплатили надто багато.
Правда в тому, що переходити з одного етапу життя на інший змушує травма або трагічна подія. Момент, коли ви мало не загинули. Розлучення. Кінець дружби або смерть близької людини.
Травма змушує нас відступити і переоцінити свої найглибші мотиви і рішення. Це дає нам змогу замислитися над тим, працює наша стратегія досягнення щастя добре чи ні.
На кожному етапі нас зупиняє одне й те саме: почуття власної неповноцінності. Люди застрягають на першій стадії, бо їм постійно здається, ніби вони в чомусь недосконалі та відрізняються від інших. Тому докладають усіх зусиль, щоб відповідати уявленням оточуючих, але, скільки б не старалися, все одно вважають, що роблять недостатньо.
На другому етапі люди застряють, бо їм здається, що завжди треба робити більше, робити щось краще, робити щось нове й цікаве, вдосконалюватися в чомусь. Але скільки б вони не робили, їм завжди мало.
На третьому етапі людей зупиняє думка про те, що вони не зробили достатньо значущого впливу на світ навколо, не вплинули на сфери, яким себе присвятили. І яким би не був їхній вплив, вони завжди вважають його незначним.
Навіть на четвертому етапі люди можуть відчути, ніби застрягли, бо не впевнені, що їхня спадщина збережеться надовго та суттєво вплине на майбутні покоління. Тому вони чіпляються за неї і просувають її до останнього подиху. Але їм ніколи не здається, що цього достатньо.
Вирішувати проблеми кожного етапу треба з кінця. Щоб вийти за межі першого, треба прийняти, що ви ніколи не будете ідеальним для всіх і маєте ухвалювати рішення у своїх інтересах.
Щоб завершити другий етап, треба прийняти, що ви ніколи не зможете досягти всього, про що мрієте і чого хочете, і тому маєте зосередитися на найважливішому і присвятити себе цьому.
Щоб залишити позаду третій етап, треба зрозуміти, що час та енергія кінцеві, і тому ви маєте допомогти іншим людям підхопити важливі проєкти, які розпочали.
А щоб не застрягти на четвертому етапі, треба усвідомити, що зміни неминучі, і вплив однієї людини, хоч би яким би великим, могутнім і серйозним він був, одного дня випарується.
А життя продовжиться.
