1. Енн Грін: страта через повішення
Англійка Енн Грін жила у графстві Оксфордшир у XVII столітті та працювала служницею в будинку мирового судді Томаса Ріда. Її, 22-річну дівчину, спокусив онук сера Томаса Джеффрі, якому тоді було 16 чи 17 років.
Вона завагітніла, хоч і не усвідомлювала свого стану доти, доки на сімнадцятому тижні у неї не відбувся викидень. Енн спробувала поховати останки плоду, але її розкрили. І запідозрили у дітовбивстві.
Суддя Томас Рід особисто переслідував Грін відповідно до закону 1624 про приховування народження незаконнонароджених дітей. Він говорив, що кожна жінка, яка намагається приховати смерть своєї позашлюбної дитини, вбила її. Така презумпція винності.
Загалом, 14 грудня 1650 Енн Грін засудили до смерті і повісили в Оксфордському замку.
Вона провела у петлі майже півгодини. Весь цей час знайомі Енн чіплялися за її ноги і налягали всією своєю вагою, щоб зупинити страждання приреченої дівчини та допомогти їй померти.
Зрештою молодший шериф, побоюючись, що вони порвуть казенну мотузку, заборонив це робити і сам добив Грін прикладом мушкету – п’ятьма ударами.
Труп Енн передали лікарям Оксфордського університету для розтину. Наступного дня медики відкрили ящик, у якому привезли тіло, та виявили у Грін слабкий пульс та дихання. Лікарі з ентузіазмом розпочали реанімаційні процедури, що включали заливання в горло пацієнтки гарячих напоїв, масаж кінцівок, кровопускання, накладення припарок на груди та клізму з тютюновим димом.
Через місяць Енн Грін повністю одужала, хоч і не пам’ятала обставин своєї страти. Суд вважав, що її спасіння є ознакою того, що сам Господь визнав її невинною. Взявши до уваги промисел божий, а також той факт, що позивач Томас Рід помер через три після страти Енн, справу переглянули, і Грін отримала помилування.
Вона поїхала в село до рідних, захопивши з собою на згадку ту саму дерев’яну труну, в яку її поклали після страти. Енн Грін вийшла заміж, народила трьох дітей і померла в 1659 під час невдалих пологів у віці 37 років.
2. Рой Салліван: сім ударів блискавкою
Є повір’я, що блискавка не б’є двічі на те саме місце. Насправді, це неправда, про що ми вже розповідали. Більше того, блискавка може кілька разів ударити в одну й ту саму людину.
Рой Клівленд Салліван народився 1912 року в штаті Вірджинія. За його власними оповіданням, Вперше його вразило блискавкою, коли він був маленькою дитиною. Тоді він допомагав батькові в полі косити пшеницю, і розряд ударив прямо в лезо його коси, але, на щастя, Рой не постраждав.
Цей випадок ніхто не підтвердив. Але достовірно відомо, що пізніше, у період з 1942 по 1977 рік, коли Салліван вже був дорослим і працював доглядачем у національному парку Шенандоа у Вірджинії, блискавка в нього потрапляла сім разів.
1942 року, коли Рой Салліван знаходився на пожежній вежі, блискавка вдарила його в ногу, відірвавши ніготь на великому пальці. У 1969 році під час поїздки гірською дорогою Рой знову був вражений блискавкою, що цього разу призвело до втрати брів. У 1970 році на лужку свого будинку Рой отримав черговий удар, який привів до травми лівого плеча і паралічу руки.
У 1972 році на території адміністративної будівлі лісництва Рой був знову вдарений блискавкою, через що в нього загорілося волосся. З того моменту він завжди носив з собою пляшку з водою, щоб у разі чого загасити спалах. У серпні 1973 року блискавка знову вразила Роя на думку, коли він їхав лісом. В результаті Саллівана викинуло з машини, його волосся знову загорілося, а ноги виявилися тимчасово паралізованими. Ще й взуття злетіло.
У червні 1976 року під час чергування на території наметового табору Рой був уражений блискавкою вшосте, що призвело до серйозної травми кісточки. А через рік, коли Рой подався порибалити, блискавка знову вдарила його, викликавши опіки грудей і живота. При цьому на Саллівана ще й ведмідь напав, намагаючись відібрати ловлю форель. Але збожеволілий від болю рейнджер з палаючим волоссям побив клишоногого палицею, і той у паніці втік.
Через своє насичене пригодами життя Рой отримав прізвисько Людина-блискавка. Але він не був цьому радий.
Люди побоювалися стояти поряд із Салліваном, і не дарма. Якось його дружину теж ударило блискавкою, коли вона розвішувала білизну на задньому дворі їхнього будинку. Рой згадував ще такий випадок: «Якось ми йшли з головним інспектором парком, і неподалік від нас прогримів грім. Інспектор сказав: «Так, Рою, давай зустрінемося якось пізніше». І пішов”.
Вранці 28 вересня 1983 року у віці 71 року Рой Салліван наклав на себе руки, вистріливши собі на думку. Згідно з офіційною версією, причиною стало нерозділене кохання — він посварився зі своєю дружиною, яка була на 30 років молодша за нього.
Розбите серце виявилося страшнішим за удар блискавки.
3. Цутому Ямагуті: два ядерні бомбардування
Цутому Ямагуті народився 16 березня 1916 року. Він працював інженером на суднобудівному підприємстві Міцубісі у Хіросімі, де проектував нафтові танкери.
Під час Другої світової війни промисловість сильно страждала через брак ресурсів та потоплення танкерів. Пізніше Цутому розповідав, що був настільки пригнічений станом своєї рідної країни, що подумував про необхідність вбити себе та свою сім’ю у разі поразки Японії. Він вважав це “сеппуку” – самурайським обов’язком честі.
Влітку 1945 року компанія відправила 29-річного інженера у відрядження до Хіросіми. Він уже закінчував свої справи та збирався залишити місто, коли американський бомбардувальник скинув на нього атомну бомбу «Малюк». Ямагуті виявився всього за три кілометри від центру вибуху. Він отримав опіки та серйозні травми, його барабанні перетинки були розірвані, на якийсь час він осліп. Але ж вижив.
Поранений і забинтований, наче мумія, Ямагуті все ж таки вважав своїм обов’язком повернутися з Хіросіми на роботу в головний офіс компанії в Нагасакі.
Об 11 годині ранку 9 серпня 1945 року Ямагуті. розповідав свого начальника про вибух у Хіросімі, коли американський бомбардувальник скинув на Нагасакі атомну бомбу «Товстун». Офіс знаходився всього за три кілометри від епіцентру, але дивним чином тут Цутомо серйозно не постраждав. Однак отримані рани довго не гоилися, він мучився через високу температуру і постійну нудоту більше тижня.
Цутомо Ямагуті помер 2010 року у віці 93 років. Наприкінці життя він почав страждати від хвороб, пов’язаних із радіацією, включаючи катаракту та лейкемію. Його дружина, яка також постраждала при вибуху в Нагасакі, померла в 2008 році в 88 років від раку нирок та печінки.
Після всіх пережитих жахів Ямагуті став і до кінця життя залишався затятим противником війни, закликаючи усі країни світу до ядерного роззброєння.
4. Весна Вулович: найдовше в історії падіння без парашута
Сербка Весна Вулович працювала стюардесою у компанії Yugoslav Airlines. Вона обрала цю професію, тому що в юності побувала у Лондоні та Стокгольмі, але залишитися там їй заборонили батьки. Вони вирішили, що дочка має жити під їх наглядом, інакше вона «познайомиться із сексом та наркотиками». Тому Весна повернулася до Белграда і пішла в авіацію, щоб бувати в уподобаних їй містах хоча б проїздом.
29 січня 1972 року 23-річна Весна знаходилася на борту рейсу 367 JAT Yugoslav Airlines, що прямував з Копенгагена до Белграда. Коли літак пролітав над чехословацьким селом Сербська Камениця, у багажному відділенні пролунав вибух. Пізніше югославська влада підозрювала в організації теракту хорватських націоналістів, які нібито підклали до багажу портфель із бомбою. Однак ніхто так і не був заарештований через цей інцидент.
Як би там не було, літак у повітрі розірвало на шматки, але Вулович пережила вибух. У момент руйнування салону 27 людей – пасажирів та інших членів екіпажу – викинуло з літака. Вони загинули. Але Весна опинилася в задній частині фюзеляжу, вихід з якого перегороджував візок з їжею. Це й урятувало життя стюардеси.
Хвіст літака впав під кутом на лісистий і засніжений схил гори, який пом’якшив силу удару.
Весна знепритомніла — і це врятувало її вдруге.
Пізніше лікарі, які досліджували інцидент, встановили, що низький кров’яний тиск Вуловича змусив її відключитися після розгерметизації. Інакше при ударі об землю її очікував би розрив серця.
Весну виявив місцевий житель на ім’я Бруно Хонке, який почув її крики серед уламків. Бірюзова уніформа стюардеси була залита кров’ю, а туфлі на шпильках злетіли з ніг через сильний удар. Хонке був військовим лікарем під час Другої світової війни, і він зміг підтримати життя Вуловича до прибуття рятувальників.
Весна провела кілька днів у комі, оскільки отримала серйозні травми, включаючи перелом черепа та крововилив у мозок. Вона зламала обидві ноги та три хребці, один з яких був повністю роздроблений. Таз та кілька ребер також були зламані. Ці травми призвели до тимчасового паралічу нижче пояса. Крім того, Вулович втратила пам’ять з моменту, що передує падінню, і відновила її лише через місяць після катастрофи. Перше, що попросила стюардеса, прийшовши до тями в лікарні, — сигарета.
Після відновлення Весна повернулася до нормального життя. Вона потрапила до Книги рекордів Гіннесса, яка пережила падіння з найбільшої висоти без парашута — Весна пролетіла 10 160 м. Через свою амнезію вона не пам’ятала страху від аварії літака і намагалася знову здобути посаду бортпровідниці. Але в результаті її перевели на роботу до офісу авіакомпанії Yugoslav Airlines. Весна прожила 66 років і померла у 2016 році.
