1. На гантелях у спортзалі бактерій більше, ніж на обідку унітазу
Спорт — штука, безумовно, корисна, але тільки якщо дотримуватися деяких запобіжних заходів. Наприклад, не кидати інвентар, не піднімати високу вагу без страховки, надягати на гриф замки для фіксації млинців і… мити руки після використання інвентарю.
Спортивний ресурс FitRated та лабораторія EmLab P&K провели дослідженнязібравши зразки бактерій з 27 різних спортивних снарядів у трьох різних залах. І виявили, що бігові доріжки, велотренажери, штанги та гантелі просто кишать мікробами, які викликають найрізноманітніші вушні, очні та респіраторні інфекції.
Наприклад, на ручках велотренажера живе у 39 разів більше бактерій, ніж на таці в громадській їдальні. На гантелях мешкає в 362 рази більше бактерій, ніж на сидіння унітазу. А на пульті управління біговою доріжкою можна знайти в середньому у 74 рази більше бактерій, ніж на крані у громадській ванній.
Причина очевидна: сидіння унітазів і крани часто дезінфікують. А чи часто миють гантелі у залах?
Мікробіолог з Університету Рутгерса Дональд Шаффнер радить: не чіпайте очі та обличчя під час тренування, протирайте рукоятки снарядів дезінфікуючим засобом до та після використання та завжди мийте руки. А ще не ходіть по залі босоніж, переодягайтеся після заняття і регулярно прайте свій спортивний одяг.
2. Перегляд порно допомагає атлетам піднімати більшу вагу
Палкі фанати здорового способу життя люблять протиставляти заняття спортом вивченню сайтів для дорослих — начебто це взаємовиключні речі. Юнаків мотивують зайнятися собою фразами на кшталт «Досить дивитися порно, йди в качалку!».
Але справжні пауерліфтери чудово розуміють, що еротика – не ворог, а друг спортсмена. А поширена думка, що перед фізичною активністю потрібна сексуальна помірність, невірно — це встановили вчені з Університету Аквіли в Італії.
Крім того, їх дослідження показали, що перегляд порно викликає сплеск тестостерону, а він, своєю чергою, покращує силові показники. Атлети, які дивилися подібні ролики, виконували потім більше присідань з вагою, ніж ті, хто обмежувався гумористичними чи пізнавальними відео.
Професор Еммануеле Джанніні стверджує, що після трьох місяців без сексу кількість тестостерону у спортсменів різко падає – До рівня, близького до дитячого. Як ви вважаєте, корисно це для боксера?
Так що, якщо ви незадоволені, що ваші ваги ростуть занадто повільно, не поспішайте бігти за стероїдами. Можливо, відео для дорослих підбадьорять вас не гірше.
3. Як допінг раніше застосовувалися зовсім невідповідні кошти
У всі часи спортсмени прагнули збільшити свої фізичні здібності за рахунок прийому різних не зовсім корисних для здоров’я речовин. І в епоху, коли ще не винайшли допінгу та анаболічних стероїдів, атлетам доводилося тяжко.
Наприклад, в античній Греції перед Олімпійськими іграми спортсмени пили різні настої з трав, щоб збільшити свою витривалість. Серед інгредієнтів для цих сумішей були опіати, гриби, а також серця та яєчка різних тварин.
Правилами, до речі, така підготовка не заборонялася. А ось накладати на своїх опонентів заклинання за допомогою чорної магії було суворо заборонено.
Ще грецькі і римські атлети, що наслідували їх, любили розширювати межі можливостей організму, приймаючи як допінг козячий гній, змішаний з оцтом і розігрітий на вогні. А якщо тварини під рукою не було, обходилися простою золою, розведеною водою, така суміш нібито ще й прискорювала відновлення після травм.
Вважалося, що подібний напій є енергетиком, що дозволяє зберігати бадьорість та силу під час тренувань та змагань. Особливо його цінували візники, що змагалися у гонках на колісницях.
Але й у ближчі до нас епохи професійні спортсмени балувалися дивними видами допінгу. Наприклад, на марафоні Олімпійських ігор 1904 переміг бігун Томас Хікс, який перед стартом випив склянку бренді та закусив її стрихніном.
Ця речовина на початку XX століття вважалася корисною і тонізуючою. Лише пізніше хіміки зрозуміли, що воно смертельно небезпечне, і почали використовувати стрихнін як щур.
На момент, коли Хікс дістався фінішної прямої, у нього почалися галюцинації. А після закінчення гонки двом тренерам довелося буквально нести його, поки спортсмен у непритомності перебирав ногами, думаючи, що все ще біжить.
На знаменитій велогонці Tour de France аж до 60-х вважалося абсолютно нормальним пити вино, пиво, віскі та шампанське. Всі були певні, що ці напої допомагають підтримувати бадьорість під час їзди. А цигарки нібито «збільшували обсяг легень», тому їх курили перед крутими підйомами.
4. Бігову доріжку винайшли для покарання каторжників
Для людини, що не звикла до фізичних навантажень, біг або навіть ходьба на біговому тренажері здаються справжнім мукою. І не дивно, адже спочатку цей апарат винайшли саме для покарання.
Сталося це так. У 1818 році англійський інженер Вільям Кубітт помітив у дворі в’язниці Бері-Сент-Едмундс в Суффолку вільних ув’язнених. «Непорядок,— подумав він,— чого вони ходять без діла? Їдять та п’ють на наші податки, а жодної корисної роботи не роблять. Хіба це шлях до виправлення злочинця?
І підприємливий інженер створив апарат, на якому ув’язнений повинен був ходити спеціальними уступами, що обертаються навколо своєї осі, ніби піднімаючись нескінченними сходами.
Персоналу в’язниць розробка Кубітта так сподобалася, що у Британський Закон «Про в’язниці» 1865 навіть запровадили нове правило.
Тепер кожен ув’язнений мав провести щонайменше три місяці свого вироку на біговій доріжці.
Такі установки були розміщені у багатьох в’язницях Англії та Америки. Обертаючи вісь пристрою по шість і більше годин на день, каторжники не тільки отримували своє заслужене покарання, а й качали воду, мололи борошно, крутили вентилятори в шахтах на рудниках і виконували іншу роботу.
Втім, до кінця ХІХ століття пенітенціарна бігова доріжка Кубітта була забута. Однак у 1913 році американець Клод Хаген вирішив відродити ідею та запатентував схожий апарат — але цього разу не для каторжників, а людей, яким не вистачає фізичної активності.
Пізніше, у 1960-х, доктор Кеннет Купер довів, Що аеробні вправи корисні для здоров’я, і люди стали з радістю вставати на бігові доріжки. А місця тюремних наглядачів посіли персональні тренери.
5. Існує хвороба під назвою «боксерське недоумство»
Мозок – штука тендітна і ніжна, він вимагає максимально дбайливого поводження. Регулярні ж удари по голові ніколи не проходять даремно. І підтвердженням тому є діагноз «хронічна травматична енцефалопатія», вона ж «боксерська деменція» або «боксерське недоумство».
Встановлено, що ХТЕ зустрічається приблизно у третини людей, які мали в анамнезі множинні травми голови. Хвороба настає з великою затримкою: зазвичай симптоми виявляються через 8-10 років після того, як людина переживає легкі ушкодження головного мозку, що повторюються.
Крім боксерів, ХТЕ фіксували у футболістів, регбістів, борців та хокеїстів.
Симптоми «боксерського недоумства»: порушення пам’яті, здатності ковтати, проблеми з промовою, посмикування повік, тремор, запаморочення, головний біль, глухота, депресія та суїцидальні думки, патологічна ревнощі та параноя.
При цьому точно встановити кількість пошкоджень, необхідних для виникнення «боксерського недоумства», поки що не вдалося. А остаточний діагноз можна поставити лише при розтині.
Лікування ХТЕ досі не існує, проте деякі симптоми на кшталт тремтіння рук можна усунути тими ж препаратами, що застосовуються для лікування хвороби Паркінсона.
Профілактика захворювання може бути лише одна – скорочення частоти та тяжкості ударів по голові. Тому не нехтуйте шоломом. А ось капи від травм, які ведуть до ХТЕ, не допомагають.
