1. Біблія – перша в історії друкована книга
Запитайте в кого завгодно, як називалася перша друкована книга, і людина, яка хоч трохи знає історію, назве Біблію Йоганна Гутенберга.
Ось тільки далеко не кожному відомо, що Гутенберг, який почав створювати таким чином книги у 1450-х роках був першим лише в Європі, але не у світі. І набагато раніше була надрукована «Алмазна сутра», вона ж «Сутра про досконалу мудрість, що розтинає [тьму невежества], як удар блискавки». Її створили в Китаї, і після неї до неї сказано наступне:
«З благоговінням зроблено для загального безкоштовного поширення Ван Цзе за дорученням його батьків у 15-му числі 4-го місяця року Сяньтун (тобто 11 травня 868 р)».
Тож китайці випередили Гутенберга з його верстатом майже на 600 років. Щоправда, вони технологія масової не стала.
2. Шведи обирали бургомістрів за допомогою вошей
Є ще один цікавий історичний анекдот, який гуляє інтернетом: близько 100 років тому за допомогою вошей у шведів у Граденбурзі проходили вибори бургомістра. Претенденти на посаду сідали навколо столу та клали на нього бороди. Посередині столу містилася воша. І бургомістром обирався той, на чию бороду вона заповзала.
Ось це демократія, правда? Зазвичай цю байку використовують, коли хочуть сказати, що всі політики однакові і немає різниці, кому дістанеться влада. Але належить цитата не історику, а радянському зоологу Павлу Іустиновичу Мариковському.
Досліджував він переважно комах, і чи варто йому довіряти в плані історії — питання відкрите. Швидше за все, Маріковський запозичив цю розповідь з книги «Щури, воші та історія», яку написав також зоолог — Ганс Цінссер.
А той, у свою чергу, взяв історію про «вошиві вибори» зі спогадів П’єра Даніеля Юе, єпископа Авранша. Щоправда, той дія відбувалася над Швеції, а нідерландському Харденберзі.
Редактор мемуарів єпископа помічав, Що такої практики там ніколи не було, і Юе придумав цей жарт для забави. Тож довіряти вибори мера вошам таки не варто.
3. У Середньовіччі вірили у спеціальний набір нот для виклику диявола
Тритон у висхідній послідовності. Аудіофайл: Wikimedia Commons
Тритон у низхідній послідовності. Аудіофайл: Wikimedia Commons
В інтернеті можна знайти байку, нібито в середні віки вірили, що особлива комбінація звуків — музичний інтервал у три тони, тобто тритон, здатна небагато викликати сатану.
Не потрібно ні кривавих жертвопринесень, ні складних ритуалів — будь-хто, хто зуміє зіграти поспіль три акорди, напевно впорається і із закликом диявола. І в Середньовіччі цей тритон вважався настільки небезпечним, що його заборонила церква. А той, хто все ж таки ризикнув би вставити його у свій твір, миттю вирушив би на багаття інквізиції.
Але ж це міф. Популяризував його рок-музикант Оззі Осборн у своїй книзі “Автобіографія без цензури”.
А потім Тоні придумав цей страшний риф. Поверх нього я простогнав якусь мелодію, і результат вийшов страшенно крутий — на той момент це було найкраще, що ми написали. Потім мені казали, що риф Тоні побудований на так званому диявольському інтервалі, або тритоні. Його заборонили в церковній музиці в Середньовіччі, бо він до чортиків лякав людей.
Можливо, Оззі взяв це твердження з роботи музикознавця Андреаса Веркмайстера, створеної 1702 року. У ній автор писав: “Ми проти фа – це диявол у музиці”. Але це рання згадка тритону в такому ключі. Не існує жодних середньовічних документів, які б підтверджували його заборону.
Більше того, тритон регулярно використовувався у середньовічних церковних композиціях. А теоретики музики того часу не гребували включати його у свої трактати. Він у результаті так і не був покликаний, і нікого через це не спалили.
4. Бойова топірка – томагавк придумали індіанці
При згадці томагавка на думку відразу приходять сокири індіанців Північної Америки. Але мало хто знає, що насправді ця зброя була придумана не ними.
Словом «томагавк», tamahaac, використовувалося індіанцями для позначення будь-яких знарядь з короткою рукояттю — палиць, кам’яних сокир, клювців і так далі. І виглядали вони приблизно отак.
Класична ж сокира з металу, яку ми звикли називати томагавком, в Америку привезли європейці. Це не що інше, як абордажна сокира. Його використовували, щоб рубати мотузкові сітки противника, коли той намагався залізти на борт.
Та й поза бою сокиру штука корисна: канат перебити, дров заготовити, цвях обухом забити, дичину обробити.
Саме завдяки багатофункціональності цей інструмент так сподобався індіанцям, і вони охоче торгували з блідолицими в обмін на сокири, виготовлені на фабриках в Англії, Франції, Голландії та Іспанії. Імпортозмістити його місцеві змогли тільки в найпримітивнішому вигляді — обтяженому і без вушок. Тож від індіанців у томагавка в буквальному значенні одна назва.
5. Едуарда II вбили, встромивши розпечену кочергу йому в зад
Середньовіччя було часом суворим, але іноді його жахи трошки перебільшують. Наприклад, ось епізод, який описаний у романі Моріса Дрюона «Французька вовчиця».
Вирішили якось змовники прибрати подалі з престолу слабкого і безглуздого короля Едуарда II. Влаштували заколот і посадили правителя у в’язницю. А потім почали вирішувати, як убити його, не залишивши слідів насильницької смерті. Але як це зробити? Правильно, встромити йому розпечений прут туди, куди при огляді тіла заглядати посоромляться!
Розповідь моторошна, ось тільки це вигадка. Сучасні історики відносяться до байки про розжарені прути більш ніж скептично і сходяться на тому, що Едуард II помер у в’язниці від хвороби – як і стверджують ранні записи. Якщо ж йому і допомогли вирушити на той світ, то зробили це шляхом удушення. Розжарене залізо точно не той інструмент, яким можна зробити таємне вбивство.
Розповіді ж про ганебне вбивство короля кочергою з’явились вже у пізніших середньовічних джерелах, автори яких монарха відверто недолюблювали.
