Чи знаєте ви, звідки взялася традиція прикрашати ялинку?

Наближається Новий рік, а це означає, що настав час діставати з комори ялинку і вішати на неї кулі та гірлянди. Причому більшість людей не замислюються, навіщо це роблять — традиція ж! Більш допитливі йдуть в інтернет і набираються там міфів і помилок. Ми вирішили розібратися, як справді з’явився цей звичай.

Якщо погуглити, можна знайти багато цікавого. Зокрема історії про те, що древні кельти (в інших джерелах — германці) в день зимового сонцестояння приносили криваві жертви лісовим духам, щоб дозволили їм пережити холод.

Юних дівчат нібито вбивали, а їх начинки розвішували на найбільшій ялинці в лісі як підношення силам природи.

Згодом християнство витіснило язичництво і від святкових смертовбивств відмовилися, замінивши вирвані органи кульками і гірляндами. І лише історики пам’ятають, звідки це все пішло.

Щоправда, жодних реальних свідчень використання кельтами чи германцями ШКТ як прикраси не збереглося. Ні, людські жертвопринесення вони, можливо, і практикувалиале нечасто і навряд чи саме в такому вигляді.

В додаток свідоцтва про кровожерливість кельтів і германців походять в основному від римських істориків, а їм було вигідно уявляти тих як небезпечних варварів, яких можна і потрібно винищувати в міру сил. Загалом думка, що новорічні гірлянди походять від кишок закатованих язичниками жертв, виглядає інтригуюче, але не дуже переконливо.

Сатурналії. Антуан-Франсуа Калле, 1783 рік. Зображення: Wikimedia Commons

Існують і менш кровожерливі міфи про походження новорічного дерева. Зокрема, один із них говорить, що все почалося зі згаданих стародавніх римлян. Ті нібито прикрашали свої будинки вічнозеленими деревами під час святкування Сатурналій — фестивалю на честь бога достатку Сатурна, що проводився з 17 по 23 грудня.

Щоправда, якщо почитати докладніше про це свято, виявиться, що римляни нічого пов’язаного з ялинками тоді не робили. Пиячили і бенкетували — так. Дурніли і бавилися азартними іграми, прощали всілякі вільності рабам, дарували подарунки та влаштовували конкурси. Але ялинок не вбирали.

Звичаї вішати на різні дерева прикраси та подарунки зустрічалися в різні епохи і в різних народів, зокрема в єгиптян, китайців та євреїв. Однак немає доказів будь-якого зв’язку між ними.

У Європі різні обряди з ялинками також існували. Наприклад, відомо, що в Таллінні 1441 року і в Ризі 1510-го на міських площах встановлювали вічнозелені дерева, танцювали навколо них, а потім підпалювали на удачу. Ні з Різдвом, ні з Новим роком ці дії не пов’язані — то були фестивалі гільдії судновласників під назвою Братство чорноголових. Так моряки відзначали сезон закінчення навігації, коли кораблі не могли ходити в плавання і можна було відпочити.

Різдво. Вігго Йохансен, 1891 рік. Зображення: Wikimedia Commons

Але саме прикрашати ялинку, а не спалювати її — це суто християнський звичай, не пов’язаний із язичницькими обрядами. Як мінімум з V століття в Європі 24 грудня, на Різдво, проводились містерії – п’єси, що супроводжуються богослужіннями. Під час них актори розігрували сцени з Біблії — здебільшого пов’язані з гріхопадінням Адама та Єви, народженням Христа, його розп’яттям та піднесенням.

Для декорації у цих п’єсах нерідко встановлювали «райське дерево», з якого Адам та Єва скуштували плоди пізнання добра та зла. Його обвішували яблуками та освяченими облатками. Є свідчення, що щонайменше з XVI століття в Німеччині для церковних містерій на Різдво на майданах почали встановлювати ялинки, прикрашені солодощами — фруктами та випічкою, а також запаленими свічками.

Аж до XVII століття різдвяна ялина була популярна лише у німців-лютеран.

Німецькі переселенці у XVII столітті привезли їх у Америку, а Англії вона прижилася лише на початку ХІХ століття з подачі принца Альберта, чоловіка королеви Вікторії. Приблизно в цей час звичай поширився в Австрії, Швейцарії, Польщі та Нідерландах.

Королева Англії Вікторія та принц Альберт викликали повальне захоплення різдвяними ялинками у XIX столітті. Гравюра 1840-х років. Зображення: Wikimedia Commons

У Україну ж різдвяну ялинку привіз наприкінці 1699 року Петро Перший. Тоді він переводив країну на нове літочислення і взагалі європеїзував як міг. Імператор наказав «перед воротами вчинити деякі прикраси з дерев та гілок соснових, ялинових та ялівцевих». «Людям убогім кожному хоч по деревцю чи гілці над брамою чи над хороминою своєю поставити» і «вчинити тричі стрілянину і випустити кілька ракет, скільки в кого станеться».

Проте після смерті Петра про традицію забули аж до 1828 року. Тоді імператриця Олександра Федорівна, у дівиці прусська принцеса Шарлотта, веліла встановлювати ялинки в Анічковому палаці, щоб освіжити дитячі спогади про те, як святкували Різдво у неї на батьківщині. Її величність задала тренд, і вічнозелені дерева, обвішані солодощами, почали з’являтися взимку у всіх знатних будинках Санкт-Петербурга.

Звичайно, люди простішого походження таким не займалися: ці ваші дворянські розваги їм були не по кишені.

Загалом, у України обмежене коло особливо інтелігентних осіб ялинки на Різдво ставив аж до 1926 року — потім ЦК ВКП(б) вважав цю практику «мракобісною» та «антирадянською» і ухвалив її заборонити.

І лише через десятиліття, 1935 року, партійний діяч Павло Постишев у розмові з Йосипом Сталіним промовив, Що Новий рік у країні комунізму, що переміг, став якось нудний і непогано було б його зробити цікавіше. То чому б не повернути заборонену різдвяну ялинку? Генераліссимус погодився: «Візьміть на себе ініціативу, виступіть у пресі з пропозицією, а ми підтримаємо».

Різдвяна ялинка. Зображення: Svetozar Cenisev / Unsplash

28 грудня 1935 року Постишев опублікував, в «Правді» статтю, в якій написав, що заборони ялинок були викликані перегинами на місцях, а взагалі, традиція хороша. Так новорічні дерева були реабілітовані і їх почали встановлювати по всьому Радянському Союзу.

Ось тільки у всіх країнах, у тому числі й у Російській імперії, прикрашена ялинка асоціювалася насамперед із Різдвом. У Радянському Союзі вона стала атрибутом виключно Нового року — тому що релігія тоді була не в пошані. Після розпаду СРСР традиція вбирати ялинку в пострадянських країнах збереглася, і до цього дня уявити свято без неї неможливо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *