До покоління Z відносять тих, хто народився приблизно з 1996 до 2012 року. Роботодавці нерідко вважають цих людей надмірно вимогливимищо люто відстоюють особисті межі і звинувачують у тому, що ті не хочуть працювати одному місці. Якщо коротко, представники бізнесу не готові до того, що молодь не планує йти на стартові позиції і працювати там від світанку до заходу сонця за миску рису. А рядові старші співробітники вважають такий підхід несправедливим: вони страждали, а ці новачки хочуть відразу простого життя.
Але що якщо страждати не обов’язково? Ось кілька уроків, які зумери могли б подати старшим поколінням.
1. Вимагати гідну оплату праці
Зумерів часто звинувачують у відриві від реальності. Вони хочуть вже на старті отримувати стільки, скільки платять фахівцям із кількома роками досвіду. Звучить несправедливо. Але що якщо подивитися на проблему під іншим кутом. Може, це не зумери хочуть багато, а решту отримують мало? Просто у старших людей не вистачає сміливості просити більше грошей, тому що вони виросли в інших умовах?
Багато доросліших співробітників стикалися з тим, що на будь-які претензії роботодавець відповідав: «Пиши заяву, за парканом ще мільйон таких стоїть на твоє місце». Люди пережили 90-ті, коли вони самі чи їхні батьки стикалися з труднощами під час пошуку роботи. А тому здається, що якщо втратиш цю посаду, то можеш залишитися без заробітку.
Молодь часто такої травми не має, зате є відносно благополучні батьки, які підтримають під час перегляду вакансій. І можна пирхати, що дорослі люди сидять у когось на шиї. Але подивимося на все стратегічно.
Відносини здобувачів та потенційних роботодавців — це також ринок, який регулюється попитом та пропозицією. Поки є безліч дешевших варіантів «товару» подібної якості, наймач може вибирати. Тож у тому, що середні зарплати такі невеликі, є і наш загальний внесок.
Тим більше, що зумерська стратегія підтримується станом на ринку праці: претендентів стає менше, ніж робочих місць Це пов’язано насамперед із демографією. Народжуваність у 90-ті залишала бажати кращого. Після початку 2000-х вона підросла, але багато хто з тих дітей ще не вийшли на роботу. Ситуація посилюється й іншими процесами, наприклад, міграційними.
Зрозуміло, коли йдеться про виживання, сильно перебирати пропозиціями не доводиться. Але в цілому зумерський підхід варто взяти на озброєння. Будь-яка праця має оплачуватись гідно, навіть якщо людина знаходиться на нижній сходинці кар’єрних сходів. А в рамках благодійності можна допомогти тому, хто цього потребує, а не комерційному підприємству.
2. Шукати роботу, в якій є сенс
Люди старших поколінь суворо ставляться до інтеграції в ієрархічну систему компанії та субординації. Якщо начальник каже копати від огорожі до обіду, це треба робити, навіть якщо в них не кар’єр, а стоматологія. Хтось займає таку позицію, бо керівництву видніше, хтось — бо не хоче витрачати час на суперечки, якщо простіше швидко виконати завдання та займатися своїми справами.
Зумерам властиво ставити питання, навіщо все це робити, чи потрібно. Старшими начальниками це може сприйматися як бунт, хоча насправді нічого страшного не відбувається. Насправді співробітнику простіше впоратися із завданням, якщо він розуміє, навіщо його вирішує. Зумери менше готові займатися не зрозумій ніж на робочому місці з дев’яти до шести, аби зарплату платили, хоча їх нерідко звинувачують у лінощі.
Але чи від лінощів йде небажання займатися безглуздими речами? За опитуваннямиДля зумерів одна з кар’єрних цінностей – можливість розвиватися. 54% респондентів хочуть вирішувати цікаві завдання, 36% молодих людей сподіваються сприймати свого керівника як ментора та наставника.
Зумери налаштовані бачити результати своєї діяльності та розуміти цінність своєї роботи. І цей погляд на працю варто в них запозичити. Робочі справи займають значну частину нашого дня. І якщо ми проводимо цей період із змістом і задоволенням, життя стає набагато приємнішим.
3. Розраховувати на здорові стосунки у колективі
Зумери більш чутливі до дотримання своїх кордонів, до чого старші покоління часто ставиться зневажливо. Мовляв, ті виросли слабкими ніжками і щойно висловлюють претензії. Але подивимося правді в очі: будь-яку людину напружує, коли начальник дзвонить о третій годині ночі або просить вийти у вихідний. Дорослішим теж прикро, коли над ними неприємно жартують, але вони у відповідь сміються, щоб не здатися вразливими. Вони злиться, коли директор криє їх триповерховим матом, бо з чогось хтось взагалі може на них кричати. Тільки зумери при цьому знаходять сили не терпіти і прямо заявляти, що з ними так не можна.
І це насправді сила, яку теж краще здобути. Іноді достатньо раз позначити межі, щоб неприємна річ не повторювалася. А терпіння — сумнівна доброчесність.
4. Вибудовувати баланс між роботою та особистим життям
Здається, що коли не в молодості проводити весь час на роботі, щоб побудувати чудову кар’єру. Поки що немає сім’ї, дітей, батьки молоді і не потребують допомоги. Але є й інший момент: знову 20 років нам уже ніколи не буде. І 30 теж, і 40. Ідея, що зараз людина кістьми ляже в ім’я якоїсь ідеї, а потім, нарешті, поживе — із душком. Тому що той відкладений момент щастя може ніколи не настати.
Тому баланс між роботою та особистим життям важливий. Є, так би мовити, час збирати каміння, а час розплачуватися ними в барах у п’ятницю ввечері. Зумери готові чимось жертвувати заради роботи, але загалом для них дуже важлива наявність вільного часу, який можна витратити на себе. Тому вони ставляться до переробок, дзвінків у позаурочний час тощо негативно. І це правильно. Якщо аврал на роботі трапляється іноді, це некритично, можна докласти більше зусиль задля загального успіху. Якщо ситуація стала, справа в неправильно організованому процесі.
Баланс роботи та відпочинку не заважає людині, а допомагає, наприклад, уникнути вигоряння і не ставити себе в ситуацію, коли вам пропонують підвищення, але ваше єдине бажання лежати обличчям у подушку.
5. Міняти місце роботи, коли в цьому є потреба
Зумери змінюють роботу частіше, ніж представники інших поколінь Молодь у цьому сенсі безстрашніша: 72% учасників опитування готові навіть кардинально змінити професію, якщо зрозуміють, що поточна їм не подобається.
Можливо такий шлях підійде не кожному. Але саме розуміння, що людина на своїй роботі не в заручниках, вона може піти, коли їй не подобається, змушує почуватися вільніше.
