6 середньовічних розваг, які вам захочеться спробувати

1. Гра в покаяння

Гра в «Гарячу серцевидку», ілюстрація Джозефа Страффа, 1801 рік. Зображення: Swann Auction Galleries

Строго кажучи, це розвага називалося Hot Cockles, «Гра в гарячих молюсків серцевидок». До чого тут ці істоти, вирішуйте самі. Гра була популярна серед європейської знаті з часів Середньовіччя і до XVIII ст.

Суть у наступному. Один учасник, який «кається», із зав’язаними очима кладе голову на коліна рефері — «сповідника». Інші встають ззаду. За сигналом хтось із них б’є того, хто «кається» по спині — при цьому його могли і безневинно шльопнути, і гарну тріщину вліпити. Бідолаха ж винен вгадати, хто його вдарив. Якщо йому це вдалося, той, хто зробив це, стає новим «каючим».

А якщо ні, учасник і далі отримуватиме ляпаси — поки не вгадає.

У гру грали і діти, і дорослі. Останнім вона подобалася, тому що «каючою» могли призначити привабливу дівчину: болючі ляпанці були своєрідним способом пофліртувати з нею. Такі ось суворі середньовічні залицяння.

2. Жмурки

Гра в жмурки, ілюстрація Джозефа Страффа, 1801 рік. Зображення: Swann Auction Galleries

Середньовічні жмурки називалися Hoodman’s Blind – “Сліпець у каптурі”, або Blind Man’s Bluff – “Обман сліпого”. І вони були набагато менш приємними, ніж сучасний варіант гри.

Ведучому одягали на голову капюшон, що закриває обличчя і повністю позбавляє можливості бачити, і крутили його кілька разів навколо осі, щоб дезорієнтувати. Потім учасники мали як слід познущатися над «сліпим» — дозволялося його штовхати, смикати за одяг, хльоснути чим не потрапивши і навіть бити згорнутим у вузол мішком. Ведучий у цей час мав ловити своїх мучителів.

Якщо йому вдавалося схопити когось, той ставав наступним «сліпим», і побої діставалися йому. Звісно, ​​найбільше намагався помститися новому гравцю за завдані муки попередній мученик.

3. Домашня акробатика з куркою, водою та свічками

Способи розважитися без смартфона, ілюстрація Джозефа Страффа, 1801 рік. Зображення: Swann Auction Galleries

У 1801 році британський гравер, письменник та філантроп Джозеф Стратт опублікував книгу про середньовічні розваги його країни. Крім згаданих «гарячих молюсків» і жмурок із побоями, там описувалися й інші, більш екстравагантні ігри.

Як джерело інформації Стратт використовував середньовічні манускрипти і картини, тому йому не завжди вдавалося точно передати правила гри. Наприклад, однією з таких розваг було сидіння із запаленою свічкою на жердині над баддією з водою.

Можливо, гравець повинен був якомога довше утримуватися від падіння, зберігаючи рівновагу та ігноруючи гарячий віск, що капає на руки.

В іншому варіанті розваги потрібно було робити те ж саме з жердиною і куркою, що сидить на ньому.

За словами мистецтвознавця Калеба Кіффера, середньовічні люди часто мучилися від нудьги і тому вигадували ігри, в які можна було б грати вдома одному. Коли у тебе немає смартфона, інтернету та серіалів на стрімінгових сервісах, з’являється дуже багато вільного часу.

4. Лицарські турніри на дерев’яних конях

Квінтен, ілюстрація Джозефа Страффа, 1801 рік. Зображення: Swann Auction Galleries

Ми вже розповідали, що справжні лицарські турніри — зовсім не така благородна і безкровна розвага, як її описують у фентезі романах і показують у кіно.

Справа в тому, що переможець міг законно забрати зброю, зброю, коня або значну грошову ставку у програв, а такі втрати здатні були дозволити собі далеко не всі. Тому збіднілі воїни цілком могли почати боротися на смерть, щоб зберегти останнє майно.

І оскільки справжні турніри з живим противником на бойовому коні та з піком у руках були справою важкою та небезпечною, середньовічні лицарі винайшли спосіб тренуватися, не наражаючи життя на зайвий ризик. Такі ігри називалися квінтен або паво (від латів. «п’ятий» та «павлин»).

Вершник з піком на коні мав вразити манекен на довгій опорі або спеціальну мету. У деяких випадках остання влаштовувалась хитро: на вершині дерев’яної жердині закріплювався чан з водою, який при невдалому ударі перекидався на невдачливого лицаря. Або мішок із піском, який бив його по голові і кидав на землю.

Іноді, щоб зробити квінтен ще веселішим, лицарі їздили не на живих конях, а на дерев’яних, з коліщатками. А тягли їх зброєносці чи селяни. Лицар бив своїх слуг по спині, змушуючи поворухнутися, і, взявши розгін на своєму заміннику коня, пронизав списом мішень або дерев’яне кільце.

5. Парад шаріварі

Зображення шарівіри, початок XIV століття. Зображення: Gallica Library

Шаріварі перекладається з французької як «котячий концерт». Ця розвага нагадувало маскарад, музичний парад і п’яну гулянку по вулиці одночасно і влаштовувалося під час різних свят — найчастіше весіль.

Його учасники вбиралися в різні костюми, хапали музичні інструменти, а також каструлі, котли та інший грімний посуд, кричали, співали непристойні пісні, дико скакали та імітували голоси тварин — переважно крики кішок навесні.

Вони вирушали на весілля або додому до молодят, що одружилися, співали під вікнами грубі серенади нареченій і змушували наречених пити вино і робити дурниці перед натовпом. Учасники шаріварі не завжди були знайомі зі своїми жертвами та запросто могли зазирнути і до чужих людей.

Гуляки відставали від нареченого та нареченої, тільки коли ті давали їм грошей, які відразу пропивались у найближчому шинку.

Приводом для вторгнення шаріварі на весілля, як правило, ставало недостатня цнотливість нареченої. Якщо жінка виходила заміж вдруге, або, за чутками, наставляла роги нареченому, гуляки таким чином намагалися присоромити її. Знущалися так і з чоловіків, які, наприклад, дозволяли нареченій себе побити або терпіли її склочний характер.

Ви можете сказати, що це, напевно, була якась вульгарна розвага для селян, але насправді шариварі вигадали аристократи. Навіть у королів воно було в ході. І не завжди п’яні ігрища закінчувалися добре.

Майстер Антоній Бургундський, «Бал обійнятий полум’ям» (бл. 1470). На картині палаючого короля Карла VI гасить своєю спідницею герцогиня Беррійська. Зображення: Wikimedia Commons

Наприклад, 28 січня 1393 року Ізабелла Баварська вирішила влаштувати шаривари з нагоди весілля її фрейліни Катерини де Фатаврен із графом Ортенбурзьким Етцелем. Та виходила заміж вдруге, і королева вирішила пожартувати з неї. Вона вбрала п’ятьох своїх придворних у костюми «диких людей» та мавп. До розваги із задоволенням приєднався її чоловік, король Карл VI.

Фрейліна з чоловіком та іншими придворними спокійно святкували весілля, як раптом у зал увірвалися шестеро монстрів. Літописці описували їх так: «Нагі і волохати, як сатири… танцювали в диявольському шаленстві». Вони почали кричати, виробляти страшні кульбіти і ображати всіх присутніх, чим чимало налякали наречену.

Але в якийсь момент один із «дикунів» невдало врізався в брата короля, герцога Людовіка Орлеанського, у якого в руках був смолоскип. А вбрання шаріварі були пошиті з повсті і намащені воском.

Загалом четверо дворян згоріли живцем, а багато інших учасників отримали серйозні опіки і померли через кілька діб.

Карл VI вижив, тому що його 15-річна тітка, герцогиня Жанна Беррійська, накинула йому на голову свою сукню, збила вогонь і врятувала короля. Ця історична подія, до речі, надихнула розповідь Едгара «Приг-Скок».

6. Лов яблук

Ловля яблук, ілюстрація Джозефа Страффа, 1801 рік. Зображення: Swann Auction Galleries

На тлі попередніх суворих середньовічних способів розігнати нудьгу цей здається досить невинним. Виглядало воно так: беремо яблука і кидаємо їх у баддю з водою, а учасників змушуємо набрати якнайбільше плодів, використовуючи тільки рот — жодних рук. Так, ця розвага дуже давня і з’явилася в Середньовічній Європі.

Іноді на яблуку вирізали ім’я юнака, якщо грали жінки, або дівчата, якщо грали чоловіки. З тими, хто траплявся, можна було пофліртувати або навіть влаштувати побачення. Це був своєрідний спосіб залицяння в епоху, коли особисте життя сильно обмежувалося церковними заборонами та християнською мораллю.

Ще один варіант гри – коли яблуко підвішували на мотузці, а учасники змагання намагалися зірвати його зубами. Хто перший дістався, той і переміг.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *