Агенти на завданні
Люди в чорному – персонажі з уфологічних теорій змови. Конспірологи вірять, що це співробітники спецслужб, завдання яких не дати простим громадянам дізнатися занадто багато про інопланетян, які відвідують Землю. Для цього підозрілі незнайомці розшукують свідків НЛО чи інших проявів прибульців, стежать за ними, допитують, загрожують чи навіть стирають пам’ять за допомогою спеціального пристрою. Іноді їм приписують і паранормальні здібності, наприклад, телепатію. Відрізнити агентів можна по строгому чорному костюму та сонцезахисним окулярам. Також у їхньому вбранні часом є капелюх-федор. Звісно, теж чорна.
Такий образ створювався поступово завдяки свідченням очевидців. Першою людиною, яка розповіла про зустріч з людьми в чорному, вважається портовий патрульний Гарольд Даль. У червні 1947 року чоловік разом із сином та собакою знаходився на човні в затоці на острові Морі, Пьюджет-Саунд, штат Вашингтон. Раптом у небі виникло шість дивних «літаків», що формою нагадують пончик. Один із об’єктів упав, а слідом за ним з неба посипався град із гарячих металевих уламків. Один шматок обпік руку сина Даля, інший травмував пса — улюбленець родини не вижив. Гарольд розповів про те, що сталося своєму колегі Фреду Крісману. Той доїхав до затоки і на власні очі побачив нові дивні літаючі об’єкти в небі. А також зібрав небагато тих самих уламків.
Цікаво, що приблизно в тому ж районі на три дні пізніше НЛО бачив ще одна людина – льотчик Кеннет Арнольд. Але він помітив уже 9 об’єктів.
Наступного ранку Даля відвідав незвичайний гість. Чоловік у чорному костюмі в деталях розповів про те, що сталося з Гарольдом, зазначив, що знає набагато більше, і порадив тримати рота на замку. Але Даль не послухався і знову передав інформацію Крісману, а той, у свою чергу, відправив їх у науково-фантастичний журнал Amazing Stories. Його редактор Рей Палмер пов’язав Крісмана та Даля з Арнольдом. Останнього зустріч із іншими очевидцями вразила. До того ж, вони показали йому доказ — «уламок космічного корабля».
Натхненний льотчик повідомив про подію військово-повітряним силам, а потім до справи підключилося ФБР. Розслідування показало, що уламки – прості шматки алюмінію. Даль та Крісман зізналися: вся ця історія була обманом Проте теорія народилася. Подія потрапила до книги «Вони надто багато знали про літаючі тарілки» американського письменника Грея Баркера, який захоплюється НЛО та паранормальними явищами. І повідомлення про зустрічі з людьми у чорному продовжили з’являтися. А самі герої почали обростати особливими властивостями.
Демонічні сутності з паралельних світів
Особливо часто про раптові візити людей у чорному говорили у 50–60-х роках. Головними цілями цих персонажів, звісно, були уфологи. Наприклад, засновник «Бюро літаючих тарілок» Альберт Бендер розповідав, що у 1953 році до нього додому навідалися одразу троє чоловіків, що нагадували священнослужителів. Вони чітко дали зрозуміти, що з дослідженнями настав час зав’язувати, конфіскували частину його напрацювань і пішли, залишивши після себе хмару жовтого туману з неприємним ароматом сірки. Бендер стверджував, що люди у чорному відвідували його кілька разів. А також, що вони спілкувалися за допомогою телепатії. Тим не менш, чоловік був переконаний, що це звичайні люди — агенти секретних служб.
Інший уфолог Джон Кіль (за його книгою зняли фільм «Людина-метелик» з Річардом Гіром) називав їх демонічними істотами і говорив, що чорний у них не лише одяг, а й шкіра. До того ж риси обличчя досить екзотичні. Так, у термінології уфологів одне поняття розділилося на два: люди в чорному (всі слова з маленької літери) — агенти секретних служб; Люди в Чорному (скорочено MIB) – надприродні чи навіть демонічні істоти.
За припущеннями конспірологів, завдання і в тих, і в інших все ще було одне — не дати простим громадянам дізнатися занадто багато про НЛО. До речі, один із сучасних уфологів Джером Кларк взагалі припускаєЩо зустрічі з цими особистостями відбуваються не в звичайному світі, а десь за рамками нашої реальності.
Герої популярної культури
До кінця 70-х люди в чорному перебралися із страшилок уфологів у масову культуру і стали чимось на зразок міської легенди. Цей образ почали використовувати у творчості: згадки про загадкових візитерів можна зустріти в текстах музикантів, наприклад американського рок-гурту Blue Öyster Cult (пісні ETI та Take Me Away), німецьких металістів Running Wild (Men in Black) або британців The Stranglers. Останні використовували історії про НЛО та людей у чорному для створення концепції цілого альбому – The Gospel According to the Meninblack.
Назавжди увійти до світової поп-культури цим персонажам, однак, допомогли не пісні, а франшиза «Люди в чорному», перший фільм якої вийшов 1997 року. В основу серії стали однойменні комікси Aircel Comics (зараз належить Marvel). Історії про спецагентів, які захищають громадян від «зайвої інформації», видання почало випускати 1990 року. Їх автор Лоуелл Каннінгем говорив, Що легенди ходили в народі давно, але сам він про них дізнався, коли разом з другом гуляв студгородку. Повз хлопців проїхала велика чорна машина, і приятель зазначив, що саме такою могли кататися люди в чорному. Так і виникла ідея коміксів.
Взагалі ж людей у чорному можна зустріти і поза однойменною франшизою. Вони були героями епізодів «Секретних матеріалів», наприклад, 20-ї серії 3-го сезону, а також фільму «Люди-тіні». Спостерігачі у серіалі «Грань» та послідовники ордену «Тиша» у «Докторі Хто» також нагадують цих персонажів.
Ті, що канули в небуття в XXI столітті
Здавалося б, якщо дивні особи в костюмах вже перетворилися на частину поп-культури, то з розвитком технологій та інтернету «свідчень» зустрічей з ними мало стати більше. Насправді все навпаки. У 2012 році уфолог Джером Кларк відзначавщо з моменту прем’єри першого фільму “Люди в чорному” повідомлення про зустрічі з агентами значно скоротилися.
Але вони були. І деякі історії привернули доволі уваги. Наприклад, у 2002 році актор Ден Ейкройд («Мисливці за привидами») домовився з Sci-Fi Channel про запуск телешоу про НЛО та інопланетян. Усі епізоди були вже майже готові, проте так і не потрапили до ефіру. За словами Ейкройда, під час зйомок фінальної серії він зробив перерва і визирнула надвір. Там на нього чекав чорний Ford, у якому сиділи двоє дуже високих чоловіків у чорних костюмах. Вони грізно дивилися на нього. Ейкройд у цей момент розмовляв телефоном з Брітні Спірс, відволікся буквально на секунду, а коли знову глянув на вулицю, незнайомців і слід застудив. Трохи пізніше акторові повідомили телефоном: його шоу не вийде на екран.
Наступний відомий випадок стався із співробітниками готелю біля Ніагарського водоспаду. У жовтні 2008 року його менеджер та охоронець розповіли, що бачили з вікна тарілку, що літає. Через сім місяців у готель налетіли двоє високих чоловіків у чорних костюмах, окулярах та капелюхах — шукали свідків НЛО. Проте тих на місці не було. Люди в чорному налякали гостей і, увага, потрапили на камери відеоспостереження. Але на цьому історія закінчується.
Всі повідомлення про реальні зустрічі з людьми в чорному залишають безліч питань. Чому свідки так спокійно розповідають про це? Невже грізні спецагенти не змусили їх мовчати? І як підрозділ, який захищає правду про прибульців, дозволив перетворити себе на продукт поп-культури? Відповідь може бути на поверхні: все це просто вигадки чи божевільні видіння. Або зустрічі дійсно були, але люди в чорному — просто чоловіки, які воліють носити класичні костюми. Однак є версія і цікавіша.
Персонажі легенди, створеної урядом
У 2010 році британський письменник Марк Пілкінгтон випустив книгу «Уфологи у цивільному. Як спецслужби працюють із НЛО», на основі якої у 2013 році зняли документальний фільм «Люди-міражі» (Mirage Men). Автор провів розслідування, поспілкувався із колишніми агентами. У результаті дійшов висновку: літаючі тарілки, кулі, що світяться в повітрі, люди в чорному — все це може бути легендою, яку уряд США спеціально поширював через вразливих, схильних до конспірології людей. Навіщо? Обивателі могли взяти за свідоцтво НЛО секретні випробування та військові проекти, зайву увагу до яких не хотілося привертати. Тому влада вирішила підживити уяву громадян зачіпками про інопланетні контакти.
Образ людей у чорному давав зрозуміти, що не варто розкривати цю тему: якщо ви побачили щось дивне, краще не балакати марно.
Цікаво, що спецагенти у подібних спланованих історіях не завжди грали роль лиходіїв, які намагаються приховати правду. Наприклад, коли 1979 року підприємець Пол Бенневиц помітив у небі неподалік військово-повітряної бази в Кіртленді дивні вогні і повідомив про це ВПС, його не спробували заткнути. Навпаки, виявили інтерес і навіть забезпечили спеціальною технікою для розшифрування сигналів та секретними документами. Все, звісно, було фальшивкою. Таким чином військові навели Бенневиця на хибний слід, щоб він не дізнався зайвого про випробування на базі у Кіртленді. А чоловік у результаті настільки повірив у те, що у нього розвинулася манія, і в 1988 році він опинився в психіатричній лікарні.
Підтвердженням версії фільму «Люди-міражі» вважають злиту Едвардом Сноуденом презентацію британської спецслужби GCHQ (Центр урядового зв’язку). Документ називався “Мистецтво обману: навчання новому поколінню таємних онлайн-операцій”. У ньому було знайдено знімки інопланетян і тарілок — не справжні, а ті ж фейки, які поширювали конспірологи.
Є в цій теорії та спірні моменти. Наприклад, сам Марк Пілкінгтон каже, Що один з його інформаторів – колишній агент, людина в чорному Річард Доті, досить слизький тип. Що зі сказаного ним правда — велике питання. А конспірологи припускають, що книжка та фільм — спроба уряду всіх переграти. Логіка наступна: влада дійсно має свідчення зустрічей з НЛО, але ділитися ними з громадянами вони з якоїсь причини не хочуть. Тому запускають байку, що весь цей час вони самі підкидали фейкові фотографії та відео. А «свідки» нібито помічали у повітрі лише нудні військові випробування. Загалом, істина десь, але чи поруч невідомо.
