1. У Китаї виготовляли «вологі» мумії
Коли ви чуєте слово «мумія», то на думку відразу спадають піраміди, сфінкси та пісок. Але насправді муміфікацією своїх покійників займалися не лише єгиптяни. Обробляти тіла померлих, щоб зберегти їх якомога довше, пробували в різних частинах світу.
Наприклад, у Китаї 1971 року в провінції Хунань виявили мумію багатої матрони Синь Чжуй, яка жила за часів імперії Хань. Жінка померла близько 160 року до зв. е. У віці приблизно 50 років її тіло помістили в герметичний лакований труну і закопали в гробниці під тоннами вугілля.
Тіло Сінь Чжуй напрочуд добре збереглося завдяки тому, що було занурене в невідому рідину всередині труни. Її шкіра була м’якою та вологою, а м’язи все ще дозволяли рукам і ногам згинатися у суглобах. Вчені досі не впевнені, що це була рідина. Одні припускають, що це був склад із високим вмістом ртуті. Інші вважають, що жінку поклали в суху, але герметичну труну, і коли її розкрили, вона плавала там у власних тілесних рідинах.
Після вилучення Сінь Чжуй почала розкладатися, але її оперативно перемістили в формалін, який ще й закачали в кровоносні судини. Так, вони також збереглися.
Крім Синь Чжуй, у мавзолеї були виявлено ще два тіла, ймовірно, її чоловік і син. Однак рідина в їхніх трунах була лужною, і мумій з них не вийшло, тож вони розклалися до кісток.
2. Найдавніші мумії в історії знайдені в Андах
Найдавніші з відомих людських мумій знайдені над Єгипті, Китаї чи Індії, а Південній Америці. Індіанці чинчорро в Чилі та Перу навчилися бальзамувати своїх покійників задовго до решти. Так, найстаріші екземпляри датуються 7020 роком до нашої ери. Муміфікували чинчорро всіх кого не ліньки, незалежно від соціального статусу: бідних, багатих, чоловіків та жінок. Усього за останні 100 років в Андах знайшли понад 300 мумій.
Чинчорро зазвичай видаляли з покійників внутрішні органи і набивали тіла рослинними волокнами чи волоссям тварин, та був засушували. Деякі також знімали з тіл шкіру та обмазували глиною для додаткової безпеки.
Особливо захоплено чинчорро бальзамували дітей. Наприклад, біля підніжжя гори Морро-де-Аріка виявили 42 дитини: 7 мумій дівчаток, 12 — хлопчиків та 23 мумії невизначеної статі.
Вчені вважають, Що через концентрацію миш’яку в долині Камаронес там була висока дитяча смертність. І батьки піддавали тіла своїх синів муміфікації, щоб довше не розлучатися із нею.
3. Виготовлення мумій у Єгипті було складним та кропітким заняттям.
Багато хто помилково вважає, що у Стародавньому Єгипті муміфікації зазнавали після смерті лише фараони на зразок Тутанхамона і Рамзеса. Але насправді й бідні єгиптяни ховали родичів так — правда, пірамід для них не будували.
Бальзамувальники Єгипту пропонували своїм клієнтам три пакету послуг на вибір. Бюджетний — коли тіло просто мили та засипали сіллю на три місяці, для середнього класу — коли покійного обробляли спеціальними оліями. І для багатих панів, з пальмовим вином, спеціями, миррою та іншими вишукуваннями.
Вважалося, що навіть якщо сім’я бідна, вибирати слід найдорожчий спосіб. Інакше привид може почати мстити скупаним родичам.
Правильна муміфікація була складним процесом і що вимагає терпіння. Спочатку тіло омивали та очищали, зливаючи кров та інші тілесні рідини. Потім видаляли внутрішні органи через розріз у лівому боці — все, окрім серця, бо воно було вмістищем особистості та характеру людини.
Мозок витягували металевими гачками через ніздрі — шматочками. Деякі бальзамувальники навіть ламали тілу ніс, щоб було зручніше, але це не заохочувалося. Уявіть: прокинеться небіжчик у потойбічному світі і виявить, що в нього носа немає. Усі вилучені органи розкладали по спеціальних судинах під назвою канопи — вважалося, що покійному органи стануть у нагоді.
Потім тіло поміщали на 70 днів в сольовий розчин, чому вся волога, що залишилася, йшла з тканин. Після цього небіжчика завертали до бинтів і передавали жерцям чи родичам. Ті укладали його в саркофаг або дерев’яну труну, якщо померла була представником середнього класу, і поміщали в гробницю.
Стародавні єгиптяни вірили: щоб досягти потойбіччя, небіжчик мав пройти низку важких випробувань у потойбічному світі — Дуате. Перемогти безліч злісних істот і подолати численні пастки. Тому, щоб підготувати мумію до цих випробувань, на саркофагах записували спеціальні заклинання та інструкції про те, як уникати будь-яких небезпек.
Якщо ж у родичів не було грошей, щоб заплатити жерцю, який би мумію забезпечив усіма цими цінними керівництвами… Ну, тоді померлому доводилося розбиратися з небезпеками Дуата самому. У разі невдачі його серце могла зжерти Амміт, богиня з головою крокодила, тілом лева та задом бегемота.
4. За виготовлення мумій могли ще й камінням побити
Може здатися, що робота бальзамувальника досить проста. Судіть самі: клієнти завжди є і не скандалять, постійний дохід, який не залежить від погодних умов, як у якогось селянина. Добре ж, правда? Але не поспішайте з висновками.
Єгиптяни високо шанували людське тіло, і це викликало моральний конфлікт під час процесу муміфікації Для переходу в потойбічне царство тіло мало бути цілим і неушкодженим, тому заподіяння шкоди людині навіть після її смерті було суворо заборонено. Будь-хто, хто завдав пошкодження живому чи мертвому, мав бути покараний.
Це, звісно, трохи ускладнювало процес вилучення органів.
Тому єгиптянам довелося виявити трохи винахідливості, щоби обійти власні обмеження. Серед бальзамувальників були спеціальні фахівці, які мали одне завдання — зробити розріз на боці трупа, щоб колеги могли витягти органи. І після цих хлопців доводилося бігти з усіх ніг.
Справа в тому, що оточуючі їх люди (а на бальзамуваннях було досить багато народу) відразу починали переслідувати їх, обсипати прокльонами, бити і кидати в них каміння. Це було покарання за заподіяння шкоди здоров’ю покійного.
Дія була скоріше символічним ритуалом, ніж реальною спробою заподіяти шкоду, тому в голову каміння намагалося не кидати. Проте бальзамувальникам нерідко доводилося отримувати синці та шишки.
5. Іспанські монархи спали з муміями в терапевтичних цілях
Ми вже розповідали, які дивні застосування знаходили муміям у вікторіанську добу. Засушені тіла стародавніх єгиптян розштовхували в ступах і використовували як ліки, афродизіак і навіть як фарбу для живопису.
Але лікувати муміями людей вигадали задовго до XIX століття, причому використовували для цього не імпортних фараонів, а своїх місцевих святих. Так, у 1562 році 18-річний принц дон Карлос упав і сильно вдарився головою. За кілька днів рана на лобі почала гноитися, і придворні почали побоюватися, що інфант помре, а Іспанська імперія залишиться без спадкоємця.
Проте батько Карлоса, король Філіп II, не збирався здаватися. Він пішов за порадою до свого духівника, Бернардо де Фреснеда, і той запропонував монарху звернутися до місцевого чудотворця — ченця Фрая Дієго де Алькала.
Була, щоправда, невелика заковика: на той момент чернець був уже 100 років як мертвий, тож сам прийти до палацу і чудотворити не міг.
Але Філіп II не розгубився. Він наказав розкрити саркофаг Фрая Дієго — мумію витягли і відправили в ліжко юного принца. Декілька днів той у несвідомому стані лежав в одному ліжку з трупом. Але Карлос прийшов до тями і розповів, що йому наснився Дієго і повідомив, що той житиме.
Злі мови можуть, звичайно, сказати, що врятував принца, що перебуває в комі, не муміфікований Дієго, а королівський лікар, відомий анатом Андреас Везалій, який провів Карлосу трепанацію черепа. Але Філіп II, і раніше колишній католиком, після чудесного зцілення сина був під таким враженням, що зібрав у своїй спальні цілу колекцію останків іспанських святих — у тому числі 12 цілих скелетів, 144 голови та тисячі кісток.
Коли в 1619 наступний король Іспанської імперії, Філіп III, важко захворів під час подорожі з Португалії в Мадрид, йому довелося лікуватися в місті Касаррубіос-дель-Монте. І що ви вважаєте? У ліжко до хворого підклали мумію Ісідора Трудящого, яка вважалася чудотворною, і незабаром монарх був як огірок.
Взагалі, звичай ділити ложе з муміями святих був рідкістю серед знатних особ. Так, у 1641 році, коли у австрійської королеви Маріанни почалися сутички, у ліжко, де вона лежала, поклали мумії згаданих Дієго та Ісідора. Щоб ті допомогли її величності розродитись.
Карл II, останній з іспанських Габсбургів, та його дружина Марія Анна Нойбурзька спали в одному ліжку зі згаданим святим Ісидором, сподіваючись, що той допоможе їм зачати спадкоємця: правитель був безплідним. А до цих подій, у XV столітті, фрейліна королеви Ізабелли так узагалі відкусила святому палець на нозі — щоб «причаститися його плоттю». Полежати із засушеними угодниками не гидували і Бурбони — наприклад, Марія Луїза Савойська, Карл III та його дружина Марія Амалія Саксонська.
