У соцмережах часто згадують фразу «Краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати». Її розуміють по-різному. Одні мотивують нею себе бути сміливішими. Наприклад, кинути зненавиджену роботу, щоб знайти краще місце, або нарешті переїхати. Інші виправдовують так будь-які прояви безвідповідальності і використовують фразу як аналог виразу «Один раз живемо».
Але що цікаво. У ситуації, коли перед людьми справді постає вибір, багато хто часто вибирає зовсім нічого не робити. Причому навіть якщо наслідки в результаті будуть важчими і шкодувати доведеться з більшою ймовірністю, ніж якщо на щось піти і помилитися. Розбираємось, чому так відбувається.
Чому ми вибираємо нічого не робити
Тому що бездіяльність допомагає відхреститися від відповідальності
Для прикладу візьмемо ситуацію із щепленням. Навіть якщо не брати до уваги коронавірус, залишається стара і не дуже добра кір. Це тяжке захворювання, ускладнення після якого смертельно небезпечні. На щастя, є вакцинація, імунітет після двох шотів якої формується у 95% випадків. До появи великі епідемії кору відбувалися кожні 2–3 року й несли загалом 2,6 мільйона життів на рік. Для порівняння, 2017-го через цю хворобу померло 110 тисяч людей. Це у рази менше, але все одно багато. Здавалося б, якщо щеплення так добре захищає, то чому таких випадків тисячі, а не десятки?
Проблема в тому, що вакцинація хоч і ефективна, але не всеосяжна. Більше того, у ВООЗ чекають масових спалахів кору, тому що через коронавірус були затримки і перебої в кампанії з імунізації. І, звичайно, свій внесок у поширення вірусу роблять антиприщепники, які відмовляються вводити вакцину собі і своїм дітям. І нас зараз цікавлять останні.
При виборі робити щеплення чи ні на шальках терезів дві позиції. Одна з них – пропускати вакцинацію та сподіватися, що хвороба обійде стороною. Хоча наслідки такого невтручання можуть бути сумними, і це є загальновідомим. За американськими даними:
- Один із п’яти нещеплених людей, які захворіли на кір, потрапляє до лікарні.
- Одна дитина з 20 заражених отримає пневмонію, яка є найпоширенішою причиною смерті від кору у дітей.
- В однієї дитини з тисячі буде енцефаліт.
- До трьох дітей із тисячі загинуть.
При цьому кір переноситься повітряно-краплинним шляхом. Якщо всі навколо вакциновані, великі шанси, що дитина не зіткнеться із захворюванням. Але якщо виникає ланцюжок антиприщепників, ризики стають реальними. При цьому в небезпеці також 5% щеплених, у кого імунітет не сформувався.
На іншій чаші терезів — зробити щеплення, яке вважається дуже безпечною. Зазвичай організм відгукується на неї болем у місці ін’єкції та невеликим жаром. Приблизно 5% щеплених зіткнуться із високою температурою. Але небезпечні наслідки виникають менш як за однієї вакцинації на мільйон.
Статистика підказує, що зробити щеплення правильнішим. Але точні цифри втрачають сенс, коли йдеться про конкретну людину. Для батька, що турбується, другий варіант виглядає інакше. На кір дитина може заразитися або не заразитися, тут великий елемент випадковості. А якщо ввести вакцину та виникнуть ускладнення, то це дорослий буде винен, адже це його рішення. Здається, що звучить не зовсім логічно. Адже якщо дитина захворіє, батько дорікатиме собі за те, що щеплення не зробив. Може, і буде, але на момент вибору це не має значення.
На жаль, люди не завжди логічні та послідовні. Дослідження показують: що багато хто віддає перевагу потенційно небезпечній бездіяльності менш небезпечній дії. А часто відсоткову ймовірність негативного результату прорахувати не виходить, тому людина просто вибирає між двома варіантами із можливо поганим кінцем. І в цьому випадку бездіяльність виявляється привабливішою.
Може здатися, що вибір має сильно спотворювати те, чи роблять щеплення собі чи дитині, за яку сильно переживають. Насправді ні. Так, в одному експерименті піддослідним запропонували уявити себе лікарями. Вони мали прийняти рішення щодо пацієнта з незвичайною інфекцією. Якщо нічого не робити, хвороба викличе незворотне порушення мозку з ймовірністю 20%. Однак можна провести маніпуляції, які це запобігають. Але є ризик 15%, що сама процедура зашкодить мозок. Причому на ситуацію потрібно було поглянути з погляду чиновника, який заразився і з погляду охорони здоров’я, чия позиція вплинула б на кілька людей. У 13% випадків учасники висловилися за бездіяльність, хоча маніпуляції явно підвищили б шанси людини на виживання. При цьому дослідники прийшли до висновкущо такий вибір було зроблено саме через небажання брати він відповідальність за погані наслідки при дії.
Тому що шкоду бездіяльності оцінюють менш суворо
На схильність щось робити впливає як те, як людина сама себе оцінює, а й те, що про неї подумають оточуючі. І тут теж, на жаль, люди здебільшого спираються не на статистику та цифри.
Ті ж дослідники, що ставили перед випробуваними медичну дилему з попереднього блоку, проводили багато експериментів з цієї теми. Наприклад, пропонували вирішити проблему вагонетки, коли можна залишити все як є, тож загинуть кілька людей, або перевести стрілку на рейках, тоді помре тільки один.
Але цікаво також, що вчені попросили учасників оцінити рішення інших. І виявилося, що до бездіяльності з негативними наслідками в середньому люди ставляться лояльніше, ніж до дії, що погано закінчилася. Досліджувані вважали невтручання менш аморальним, ніж втручання.
Тому що не знають, що можна по-іншому
Про вивчену безпорадність останнім часом говорять багато. Вперше гіпотезу про неї описали ще 1967 року і підтвердили експериментами. Спочатку три групи собак посадили у спеціальні будки, в які подавалися розряди струму. Перша група могла вимкнути удари, наживаючи носом на кнопку. Третя зовсім не зазнавала впливу струму. А пси з другої ніяк не могли вплинути на розряди.
Потім тварин перемістили до спеціальної камери, з якої можна було вистрибнути. Собаки з першої та третьої груп, відчувши розряд, саме це й робили. А ті, які в минулому досвіді не могли відключити струм, просто лягали на підлогу і скиглили. Були експерименти і на людях, детальніше можна прочитати окремому матеріалі.
Дослідники зробили висновок, що тварини та люди, якщо їх позбавляти права діяти, поступово звикають до цього та перестають намагатися. Однак у пізніших роботах вчені дають протилежне обґрунтування. На думку, тварини, зокрема люди, спочатку безпорадні, й у процесі життя вони навчаються діяти. А якщо вони не одержують підкріплення такої поведінки, то, відповідно, припиняють пробувати і починають миритися зі своїм становищем.
Однак від зміни місць доданків суть не змінюється: люди часто обирають бездіяльність, тому що поняття не мають, що буває інакше.
Наприклад, Ілон Маск має намір колонізувати Марс. І не просто мріє про це, а робить певні дії, які наближають його до мети. І можна, звичайно, говорити, що це найбагатша людина, якій пощастило з сім’єю, не дивно. Це так, стартові позиції на багато впливають. Але важливо також згадати, що у світі досить багато заможних людей, але не так багато тих, хто хоча намагається зробити щось велике. Щоб вийти на такий рівень мети мети, потрібно вміти мріяти по-великому і по-справжньому вірити, що все вийде.
Якщо повернутись у світ звичайних людей, можна побачити зовсім інше. Допустимо, дитина каже: «Хочу бути космонавтом». І чує: “Ну куди тобі, ти такий незграбний, і в машині тебе заколисує, на завод підеш, як тато і дідусь”. Підліток заявляє: «Хочу вступати до МДУ». А йому відповідають: Ти уявляєш, як складно туди потрапити? Он у нас є чудовий виш за рогом». Випускник каже: “Хочу переїхати за кордон, мені навіть грант у закордонній аспірантурі дали”. І чує: «Кому ти там потрібний? Приїдеш потім, підібгавши хвіст. І взагалі, де народився, там і став у нагоді!». Хоча хтось стає космонавтом, навчається до МДУ, переїжджає просто тому, що вірить, що це можливо. Але для нашого ліричного героя МДУ та Марс виявляються приблизно на одній поличці — верхній, до якої не дотягтися, а тому навіть не варто намагатися.
Бо бояться невідомого
Не діяти означає залишити все як є. Тобто зберегти себе у відомому та зрозумілому становищі. Невідомість лякає – причому буквально, хоч і не всіх людей однаково. У зоні ризику ті, хто страждає на підвищену тривожність. Дослідження показують, що тіло та мозок таких людей реагують на незвідане так, ніби людині загрожує реальна небезпека. Відчуття не з приємних.
Тому люди обирають нічого не робити і не стикатися з новим, навіть якщо змушені залишатися у несприятливих умовах.
Як бути, якщо бездіяльність заважає
З нинішнім культом продуктивності та ефективності може здатися, що бездіяльність обов’язково треба перекувати в дію, інакше все піде навперейми. Це не зовсім чесно. Людина в першу чергу сама оцінює, чи задоволена своєю життєвою стратегією, і якщо вона щаслива, то навіщо щось змінювати. Але іноді буває, що нездатність рухатися справді заважає.
На жаль, простих відповідей немає. Причини очевидні: навряд чи поради у стилі «візьми та зроби» допоможуть тим, кому складно на щось зважитися. Бездіяльність ми часто обираємо не тому, що ретельно все обдумали, це ірраціональне рішення. А їх не так просто відстежити. Прийде витратити на цей час, вивчаючи себе, роблячи помилки і святкуючи маленькі перемоги. Ось кілька статей, які можуть бути корисними.
Як взяти на себе відповідальність за своє життя
Без розуміння своєї відповідальності не можна бути вільним — у тому числі у діях, виборі, думках, мріях.
Читати →
Парадокс Соломона: чому вирішувати чужі проблеми простіше, ніж свої
Часто зважені рішення легше приймати, якщо відсторонитися від проблеми та уявити, ніби ви даєте пораду комусь іншому.
Читати →
9 порад тим, хто хоче перестати боятися та почати діяти
Страх невідомості — захисний механізм, який іноді дає збій. Тому важливо навчитися боротися із цим почуттям.
Читати →
Література, фільми, батьки: звідки беруться настанови, які нам шкодять
Нерідко небажання діяти говорить у нашій голові чиїмось конкретним голосом. І важливо зрозуміти, чиїм саме.
Читати →
Як зрозуміти, що час на прийом до психотерапевта
Іноді пройти шлях вийде швидше, якщо знайти досвідченого провідника. Звернутися до фахівця — заручитись підтримкою того, хто допоможе докопатися до витоків проблеми та дасть інструменти, щоб наповнити розриту яму корисними навичками для прийняття рішень та дії.
Читати →
