Чому не треба засмучуватися, якщо ви не зробили нічого великого

Статтю можна послухати. Якщо вам так зручніше, включайте подкаст:

Як би стрімко людина не йшла по життю, періодично вона все одно зупиняється і підбиває проміжні підсумки. Причому часто на свою користь. Звичайно, якщо він виграв медаль на Олімпіаді, винайшов вакцину від смертельної хвороби або започаткував успішний стартап, приводів для занепокоєння менше. Хоча й тоді залишається поле для тривоги, наприклад, чому медаль срібна, а не золота.

А якщо ти просто жив, був гарною людиною, ефективним фахівцем, приємним партнером, до себе можуть виникнути запитання. Як так, мені вже стільки років, а я ще не зробив нічого визначного? Не потрапив до списку Forbes “30 до 30”, куди заносять успішну молодь. Не став наймолодшим гендиректором. І навіть ролики в TikTok не набирають мільйонів переглядів. І тут підходить паніка: здається, що життя минає даремно. Але це зовсім негаразд. Чому розбираємось разом із психологами.

Чому ми переживаємо, що не зробили нічого великого

Є багато складних причин. Ось основні їх.

Ефект сина маминої подруги

Діти ще гукають у візках, а мами вже порівнюють: «Як це ваш ще не каже? Мій одразу почав зі складних пропозицій, як тільки головка під час пологів здалася». Мало кому вдається не втягнутися у це нескінченне змагання.

Олександра Титарьова
Психолог, член Асоціації когнітивно-поведінкової психотерапії.

Наша культура взагалі побудована на системі оцінювання та порівняння. З ранніх років нас вчать порівнювати себе з іншими: «Подивися, як тихо поводиться сусідський хлопчик. А ти чому весь час кричиш? Потім у школі ставлять за приклад відмінників, а в інституті викладачі відзначають найкращих студентів. Нарешті, на роботі потрібно докладати всіх зусиль, щоб керівництво гідно оцінило нас.

Так ми починаємо помічати, що завжди є хтось, хто має чимось більшим, ніж є у нас. Бачачи чужий успіх, ми негайно забуваємо все добре, що траплялося з нами, і починаємо копатися в думках, що не так багато й досягли у своєму житті.

Культ досягаторства

З дитинства бачимо на екрані успішних людей: спортсменів, співаків, акторів, політиків, бізнесменів. Рідше — видатних вчених чи дослідників. Про звичайних, нормальних людей ми дізнаємося з медіа, тільки якщо ті потрапили в халепу. А рутинне життя начебто нікому не цікаве.

Через це створюється ілюзія, що досягти успіху треба обов’язково. Тим більше, що останніми роками у досягаторства гарний PR. В інтернеті є тисячі статей, як бути продуктивним. Причому ідеї “як” приділяється набагато більше уваги, ніж “навіщо”. А соцмережі додатково дарують ілюзію, що всі довкола живуть ідеально і все встигають.

Жага визнання

Прагнути на краще абсолютно нормально. Люди хочуть отримати визнання та задовольнити потребу нарцисічної складової особистості. Але є нюанси.

Ксенія Юр’єва

Люди підбивають підсумки, ставлять цілі найчастіше з позиції «погляньте, який я». У кожному з нас це є незалежно від віку роду діяльності. Ми живемо у вік яскравих обкладинок, повсюдної реклами та соціальних мереж. Звідусіль чути послання: «Намагайся бути найкращою версією себе». Люди стали мотивованішими, але є й зворотний бік медалі — неякісне проживання результату. Так насичення успіхом ніколи не станеться, завжди буде замало. Сформувати любов до себе істинного і зовсім не вийде, постійно працюватиме програма, в рамках якої треба заслуговувати на любов.

Страх смерті та бажання залишити щось після себе

Людина розуміє, що не вічна. І один із страхів, пов’язаних зі смертю, — усвідомлення, що після тебе нічого не залишиться, побоювання, що про тебе все забудуть. Це, до речі, один із мотивів дітонародження — спробувати запустити в умовну вічність хоча б свій генетичний матеріал. Ще надійніше створити шедевр іншого роду — щоб прізвище потрапило до підручників, а додому повісили пам’ятну дошку. Хоча статтю у «Вікіпедії» написали на крайній край.

Ідея Великої Місії

Вона також відома як Сенс Життя – ось так, з усіх великих букв. Вважається, що у кожної людини вона має бути. А жити просто так, для радості та веселощів, ганебно.

Але ми вже одного разу розбирали із психологами, що жодного універсального сенсу життя немає. У кожного він свій. І жити радісно — гідна причина існування. Однак прийняти це не так просто. Тому людині може бути важкувато, якщо вона не просто не зробила нічого великого, але навіть не бачить перед собою глобальної мети.

Чи обов’язково робити щось велике

Відповідь тісно перегукується з пасажем про сенс життя: ні.

Андрій Смирнов
Магістр з психології, практичний психолог.

Якщо судити об’єктивно, то стане зрозуміло, що для переважної кількості людей, що населяють планету, так звана Велика Місія просто неможлива. Думаю, що вона утворюється здебільшого з волі випадку та збігу обставин, ніж у результаті планування. Наприклад, наукові відкриття, що перевернули світ, траплялися несподівано в результаті багаторічної копіткої праці. Влада та можливість вершити долі людей також у багатьох випадках приходять в результаті удачі в комплексі з певними якостями характеру та дуже міцною нервовою системою. У відсотковому відношенні кількість таких людей невелика. Натомість тих, що провалилися на цьому шляху, в тисячі разів більше.

За словами Смирнова, у багатьох людей трапляється екзистенційна криза, вони розуміють, що не зробили нічого великого. Але не варто ставити собі надзавдання. Достатньо самому вигадати сенс життя і отримувати від цього задоволення. Один займається порятунком бродячих та хворих тварин, інший збирає марки, а хтось просто живе і не особливо морочиться пошуками великої мети. І всі ці люди по-своєму мають рацію. Головне — не впасти у відчай і не впасти в депресію через неможливість зрозуміти сенс існування.

А іноді ідея Великої Місії може лише завадити нормальному життю.

Людмила Андропова
Кандидат психологічних наук, спеціальний та клінічний психолог, психолог-сексолог.

Насправді кожен має свою місію. Ця місія дає додатковий зміст поведінці людини. Наприклад, дружина алкоголіка не просто з ним живе та мучиться, а рятує його. Або людина все контролює до дрібниць, усіх дратує, але, якщо копнути небагато, виявиться, що вона вважає своєю місією вберегти всіх від помилок та неприємностей.

Людина у всьому хоче знайти сенс, але один із постулатів екзистенційної терапії в тому, що життя безглузде.

Як перестати турбуватися через чужу велич і почати жити

Головне — змінити ставлення до того, що відбувається.

Зосередьтеся на досягненнях, а не на провалах

Успіхи інших людей ми спостерігаємо у дистильованому вигляді, а власне життя цілком. Тому нерідко не можемо гідно оцінити себе. Виходить щось на кшталт: «Так, я добре виріс у професії. Але вчора весь день провів із піцою під серіал. А ще місяць тому… Ні, я просто ледар. І скоро все це зрозуміють.

Ксенія Юр’єва
Сімейний психолог та гештальттерапевт онлайн-інституту дитячої та сімейної психології Smart.

Щоб вирватися із замкнутого кола синдрому самозванця та стрибків емоційного стану, я пропоную зробити фокус на власних ресурсах. Кожна людина має цінність. Створіть список 30 ваших талантів та навичок, починаючи з самого народження і до сьогодні. Будь-які гуртки, які ви відвідували в дитинстві, хобі, досвід роботи та інше. Причому невдалий досвід також ресурс. Він говорить про те, що ви здатні витримувати напругу. Збережіть цей список у телефоні та перечитуйте щодня перед сном. Ваша цінність та місія у самих вас.

Прийміть, що можливості у всіх різні

Порівняння з іншими найчастіше знецінює наші заслуги.

Олександра Титарьова
Психолог, член Асоціації когнітивно-поведінкової психотерапії.

У голові начебто спрацьовує сигнал: якщо ми не зробили нічого такого, що вдалося якійсь людині, то ми ніхто. Однак не відомо, скільки горя та нещасть переніс той, хто зовні успішний та благополучний. І чим більше ми посипаємо свою голову попелом, очікуючи від себе великих звершень, тим більшу ілюзію своїх необмежених знань і здібностей та гарантованого результату потрапляємо.

Стартові умови у людей неоднакові. Наприклад, батьки нерідко кажуть дітям: Подивися на себе! А ось син наших сусідів – доларовий мільярдер». Тільки при цьому якось замовчується, що його батьки — доларові мільйонери, тож докор, загалом, не за адресою.

Визнайте, що успіх не буває лінійним

Здається, що історію будь-якого успіху можна зобразити графіком, що піднімається вгору. Однак, це не зовсім так. Практично кожна така історія — низка зльотів та падінь. Можливо, ви просто вибрали невдале місце для чек-пойнту та оцінюєте свої досягнення з нижчої точки. Але така ситуація буде не завжди.

Насолоджуйтесь шляхом до результату

Звучить банально, але банальні поради нерідко працюють. Життя – це не одиничний успіх, а роки, години, хвилини, в кожну з яких щось відбувається. І все має значення. Нехай не для людства, але для вас, а це вже дуже важливо.

Олена Кондратьєва
Психолог.

Нині кожен намагається знайти себе, своє призначення, велику місію. Але правда в тому, що не потрібно шукати себе — себе треба створювати. Щодня, по крихтах робити себе такою людиною, якою ви малюєте щасливого та успішного себе у своїх мріях. І, за великим рахунком, у цьому є головна місія нашого життя.

Ми звикли оцінювати свої здобутки за зовнішніми ознаками. І зробити щось велике — начебто вплинути на весь світ. Своєю музикою, картиною, відкриттям чи ще чимось. Але в той же час ми забуваємо, що впливаємо на світ щодня. Просто воліємо цього не помічати. Адже так званий ефект метелика працює без вихідних. Кожне наше рішення впливає не лише на нас самих, а й на все довкола. Навіть просто сам факт нашого існування створює великий ланцюжок подій, у яких задіяні всі люди планети.

Щоби існування мало значення, досить просто жити. А якщо ви ще робите щось хороше і, по можливості, не робите поганого, то вже багато в чому великі.

*Діяльність Meta Platforms Inc. і соціальних мереж Facebook і Instagram, що належать їй, заборонена на території РФ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *