Колись давним-давно, у 7 років, я слідом за старшим братом почала освоювати шахи. Спочатку мене зачепила сама атмосфера: нові друзі, турніри, поїздки. Коли прийшли перші успіхи, відчула смак перемог і захотіла всерйоз займатися.
У спорті дитина швидко розуміє, що без регулярних тренувань, роботи над собою, зокрема, над своїм характером, прогресу не буде. Хоча шахи та звичайна на вигляд настільна гра, елемента везіння в ній дуже мало. Тому кожен професіонал пройшов великий шлях, витративши тисячі годин на вивчення гри та практику.
Поступово я стала цінувати не антураж навколо шахів, а саму гру, щоразу відкриваючи для себе нові глибини і неймовірну гармонію. Звичайно, гросмейстер — це просто гравець, шахові знання дуже специфічні і я не переоцінювала б їх користь у звичайному житті.
І все ж таки не дарма шахи називають моделлю життя. Зараз я більше викладаю, аніж граю, і учні часто кажуть, що мої шахові поради допомагають їм в інших сферах.
1. Приймати рішення
Шахи вчать брати відповідальність за свої дії, не боятися помилок та поразок.
Після програної партії завжди хочеться знайти зовнішню причину: не виспався, боліла голова, хтось зіпсував настрій. Але у глибині душі кожен знає, що результат залежав від нього.
Кожен із 30, 60, 100 ходів, що триває партія, ми обмірковуємо самі. Погодьтеся: шахи – непоганий тренажер для відпрацювання прийняття рішень!
Часто гравці-початківці бояться зробити хід, мріють про підказку або навіть просто схвальну кивку. Але, на щастя, шахи змушують грати без можливості отримати пораду.
Витоптати кілометрову стежку зі своїх помилок – ось єдиний спосіб рости у будь-якій сфері.
2. Аналізувати помилки та весь час працювати над собою
Ви не боїтеся приймати рішення та робите багато помилок? Відмінно, далі важливо отримувати з них уроки, щоб щоразу робити нові помилки, а не ті самі.
Кожну (!) турнірну партію експерти аналізують. Ця важлива звичка закладається змалку. У минулі часи відразу після закінчення партії суперники вирушали до спеціальної кімнати для аналізу, де обмінювалися своїми думками під час гри — безцінний досвід!
Іноді навколо кількох гравців збирався цілий консиліум з інших учасників, тренерів, глядачів, позицію могли «крутити» годинами! І це абсолютно правильно. Без аналізу помилок неможливо рухатись далі.
3. Грамотно витрачати час
Новачки завжди або поспішають (таких ласкаво звуть «кулеметники»), або думають надто довго. Гальмуємо ми зазвичай від невпевненості, поганої концентрації та банальної відсутності знань.
До того ж недосвідчені шахісти грають в одному ритмі, а це величезна помилка. Робити ходи, не встигнувши подумати про наслідки, безглуздо. У той же час, якщо думати «всього» по 5 хвилин над кожним ходом, то за годину, наприклад, встигнете зробити 12 ходів. Іноді можна виграти партію дуже швидко, найчастіше у слабкого суперника. Наприклад, Магнус Карлсен обіграв Білла Гейтса за кілька секунд і лише дев’ять ходів. Але налаштовуватись краще на довгий поєдинок.
В ідеалі має бути запас готових ходів на початку партії (профі витрачають нескінченну кількість часу на заучування дебютів). Це дозволить зробити перші ходи швидко.
Коли знання закінчаться, важливо не поспішати, щоб перейти до режиму самостійних роздумів. Щоразу, коли закінчується якийсь епізод гри, потрібно зупинятися і перезавантажуватися.
Шахова партія не цілісна килимова доріжка, а скоріше, ковдра. На “стиках” відбуваються головні події. Їх важливо не упускати, і саме в такі критичні моменти сильні гравці не шкодують часу.
Те саме в житті: хочете діяти швидко у важливий момент — готуйтеся до нього. Коли відбувається зміна, беріть паузу на переоцінку і коригування планів.
4. Задавати собі правильні питання
Начебто очевидно: щоб сильно грати, треба думати. Тільки про що? У любителів вигляд гравців, які думають по 10 хвилин над ходом, викликає подив.
Напевно, можна сказати, що якість наших думок залежить від якості питань, які ми собі ставимо. У шахах є два глобальні питання, на які потрібно відповідати у кожний момент партії:
- Чого хоче суперник?
- Чого я хочу?
Саме в такому порядку, а не так, як завжди, тому що за природою ми спочатку думаємо про себе.
Над якістю мислення потрібно працювати. Для цього треба привчити себе після кожного ходу насамперед думати, навіщо так зіграв суперник?
А якщо навчитися бачити потенційну загрозу ще зародку, то це взагалі вищий пілотаж! У шахах це називається профілактикою.
У житті також сильно скорочується кількість проблем, якщо намагатися передбачити їх і думати не лише про свої інтереси.
5. Ставити реальні завдання та вміти чекати
То все-таки чого хочу я? Це окрема тема при виборі ходу. Задаю учням під час розбору партії у складній позиції питання: “Чого ми тут хочемо?”
Знаєте, як усі зазвичай відповідають? Звісно, «Поставити мат!».
Чи наближає нас ця думка до знаходження хорошого ходу? Ні на дюйм! Поставити мат, не знаючи, як саме, це не план, а мрія. Навіть якщо в позиції є атака, то швидше за вірну відповідь буде приблизно такою: підключити ферзя, розкрити лінію h, розміняти головного захисника. А якщо атакою не пахне, який мат взагалі?
Шахова партія не марафон бажань. Тому потрібні конкретні ідеї, що виходять із вимог позиції.
А матюка… До нього справа може і не дійти взагалі: партії набагато частіше закінчуються тим, що суперник здається.
Спиратись на оцінку позиції, а не на свій настрій – цьому доводиться довго вчитися. У деяких позиціях грати на мат — те саме, що трясти яблуню в березні, бо хочеться яблук. Усі мріють провести гарну комбінацію, але для цього позиція теж має «дозріти».
Ідеї під час партії мають бути не емоційними, а раціональними — такі спрямовують нас. І тут також допомагають питання. Наприклад, «Яка постать погано стоїть?» спонукає покращити її становище. «Де мені вигідно розкрити лінію?» — одразу думаємо, як пішки піти, щоб це зробити. “Як підключити ферзя до атаки?” – Шукаємо маневр.
А емоційні ідеї, як і в житті, не дають спрямування і не залежать від ситуації. Хочу виграти турнір, поставити мат, виграти партію, з’їсти всі фігури суперника — подібне можна вигадувати взагалі, не дивлячись на позицію.
6. Завжди шукати найкращий варіант
Математично вибір ходів у шахах величезний. Після трьох ходів вже з’являється понад 9 мільйонів можливих позицій. Але шахісти не переборюють, а концентруються на пошуку розумних ходів.
Безцільні ходи – найгірше, що можна робити під час гри.
Якщо в позиції є вибір (буває і таке, що хід єдиний), то рекомендується намітити три перспективні ходи, а потім, детально вивчивши їх, вибрати найкращий.
Прораховувати всі ходи поспіль — з глузду з’їдеш, але частіше гравці-початківці знаходять один хід і на цьому зупиняються. Але це як ходити до мішленівського ресторану і щоразу замовляти пельмені.
А профі – справжні шахові гурмани і тому знають: знайшов класну ідею, порадуйся і… придумай ще дві!
У житті те саме: перед тим як ухвалити рішення, корисно обирати. Безальтернативний вибір рідко буває чудовим.
7. Увесь час оцінювати ситуацію
У шахах є таке поняття – перевантажена постать. Наприклад, якщо ферзь одночасно захищає короля від матюка, свого коня і одним оком стежить за чужим прохідним пішаком, то варто його відволікти — позиція руйнується.
Шахісти вчаться розподіляти навантаження для своїх фігур: бажано, щоб кожен товариш на дошці був працевлаштований. А ще важливо визначати пріоритети: головна цінність – король. Якщо на дошці мат, все інше вже не має значення.
Але кожна фігура також має свою ціну. Причому вона у початківців завжди одна (умовно кінь дорівнює трьом пішакам), а у досвідчених гравців завжди різна, залежно від становища.
Гросмейстера від любителя відрізняє вміння та звичка оцінювати позицію.
Гравець завжди вирішує: що важливо зберегти, а чим можна пожертвувати? Віддати пішака чи отримати мат зовсім не гамлетівський? Але зазвичай питання набагато складніші.
Загалом тут теж все як у житті: без уміння визначати пріоритети в кожній конкретній ситуації — нікуди.
8. Грати наосліп
Чи правда, що шахісти прораховують ситуацію в голові на кілька ходів уперед? Так, і ця навичка найкраще розвивати з дитинства! Вважати варіанти в умі, можливо, краще, чого вчать шахи.
Коли ми думаємо над позицією, то змушені уявляти, як фігури, що стоять на дошці, переходять на інші місця або зовсім йдуть з дошки.
Для цього зовсім не потрібно бачити фігури на стелі, як у серіалі «Хід королеви». Вміння грати без дошки поступово приходить само собою, але деякі цілеспрямовано вчаться вирішувати завдання та грати наосліп.
Людей, далеких від шахів, зазвичай вражає, як це гросмейстер може грати партію (і навіть кілька партій одночасно) не дивлячись на дошку. Але насправді просто шахістам пощастило – ми можемо показати результат дії в голові.
Напевно, у цьому шахи близькі до музики. Знаю, що танцюристи можуть танцювати в умі, але, на жаль, ми поки що цього не можемо побачити. Мандрівники заздалегідь репрезентують свій маршрут, режисер візуалізує майбутній фільм чи спектакль. І це дуже важливо, щоб отримати потрібний якісний результат.
9. Не позіхати. Принаймні робити це не дуже часто
Позіхань — це груба помилка, яка часом руйнує найпрекраснішу стратегію. Це як купити путівку на Мальдіви і… залишити вдома невиключену праску. А далі як пощастить: все може закінчитися добре (сусідка вимкнула) або зовсім погано…
У партії суперник теж може пробачити, і боротьба продовжиться, як ні в чому не бувало. Але можливі й менш благородні наслідки.
Кажуть, у шахах виграє той, хто помиляється передостаннім.
Програти партію позіхом страшенно прикро. Після таких партій люди не сплять усю ніч або голосять приблизно як у фільмі про Івана Васильовича: «Все, що нажив непосильною працею, все пропало! Три пішаки зайвих, два слони…»
Слабкі гравці позіхають від незнання типових комбінацій, а чемпіони? Напевно, від втрати концентрації внаслідок хвилювання та втоми.
Щоб не позіхати, потрібно весь час тримати мозок (і тіло бажано теж) у тонусі. Постійно вирішувати завдання для свого рівня. Легкі завдання особливої користі не приносять: з ними мозок справляється автоматично і перебуває в цей момент у режимі сну. В ідеалі потрібні завдання двох типів: на розрахунок варіантів (та сама дія в умі) та фантазію.
Тільки при регулярному, але не надмірному навантаженні мізки працюють більш-менш стабільно. І все одно навіть у чемпіонів світу іноді дають збій. Тож занадто заганятися не варто.
10. Моделювати ситуацію
Мозки найкраще працюють у звичних умовах, але професія будь-якого спортсмена має на увазі постійні поїздки, зміну клімату, харчування, місця роботи та відпочинку.
У гросмейстерів найчастіше є улюблені міста та турніри, в яких, як то кажуть, пре. Наприклад, Крамник – тріумфатор Дортмунда, Морозевич – Біля, а Свідлер – чемпіонату України.
У супертурнірах всі гравці дуже досвідчені та сильні, тому результат часто складається з дрібниць. Найсильніший шахіст світу Магнус Карлсен вигравав майже все, що можна.
Напевно, один із секретів успіху в тому, що на всіх змаганнях йому вдається створити звичну атмосферу.
Наприклад, на матч із чемпіоном Віші Анандом, який проводився в Ченнаї, норвежець привіз свого кухаря, продукти і навіть воду. Подібну розкіш можуть дозволити собі не всі навіть із топ-10: таки гонорари шахістів далекі від футбольних.
Визначним маестро, який враховує кожну деталь, був чемпіон світу Михайло Ботвінник. Ось лише один приклад. До 1976 року на турнірах було дозволено куріння, що Ботвинника дратувало та відволікало.
Ботвинник не міг заборонити своїм суперникам диміти, і тоді вирішив адаптуватися сам. Він почав грати спеціальні тренувальні партії, змушуючи своїх спаринг-партнерів палити так, щоб у кімнаті стояв дим коромислом. Не найгуманніша щодо своїх легких тренування, зате під час партії слабкий димок вже не заважав думати.
Шахісти не бояться здатися дивними чи інфантильними заради створення комфорту та звичного середовища. І все для того, щоб здобути перемогу. І цьому треба вчитися у гросмейстерів. Для початку — запитайте себе: «Що я можу зробити, щоб мені було спокійно в якийсь важливий момент?» Знайдену відповідь не посоромте втілити в життя, і тоді, я вірю, у вас все вийде.
