TIPS.IN.UA

«Можу просто випасти з тижня і вважати, що сьогодні не понеділок, а субота»: колонка про те, як жити із СДВГ

У 40 років мені діагностували СДВГ. Це порушення неврологічного розвитку, яке має дві групи симптомів: проблеми з увагою та імпульсивність чи гіперактивність. Про те, як живеться з цим діагнозом у дорослому віці, розповім нижче.

«Мені здавалося, що я просто забудькуватий, імпульсивний»

У дитинстві мені була дуже важлива увага оточуючих, але при цьому я не був неслухняною дитиною. Тут, мабуть, зіграло роль те, що мій батько був військовим, і він дав відповідне виховання. Я міг терпіти, долати себе. Хоча сидіти 45 хвилин у класі іноді було нестерпно.

Мій діагноз – синдром дефіциту уваги та гіперактивності, я отримав уже у дорослому віці. Виявився він, скажімо, випадково. Я мав період важкої депресії, і я ходив до психотерапевта. Лікування почало допомагати, але тут виявилися тривожність, забудькуватість і відчуття відсутності контролю хоча б над чимось. Все це я вважав просто особливостями характеру, але помилився.

Якогось моменту терапевт припустив, що в мене СДВГ, і перенаправив мене до фахівця, який займається цим питанням. З ним ми поспілкувалися дуже щільно про дитинство і не тільки. Наприкінці він сказав, що у мене синдром дефіциту уваги та гіперактивності.

Мені здавалося, що я просто забудькуватий, імпульсивний. І думати так виявилося простіше, ніж розуміти, що в мене вже вроджене порушення, про яке я не знав 30 років.

«Я не можу спокійно сидіти – мені треба смикати ногою»

Якщо оцінювати, чого в мені більше — дефіциту уваги чи імпульсивності та гіперактивності, то, певно, перший перемагає. Але при цьому є й імпульсивність. Я не можу спокійно сидіти: мені треба смикати ногою, я дуже багато смикаю. Але, мабуть, щось до 40 років уже скоригувалося завдяки вихованню та життєвому досвіду.

У життя із СДВГ є свої витрати. Забудькуватість на першому плані. Я можу залипнути на якусь думку чи на якусь діяльність і просто загубитися… Або відповісти на повідомлення в Telegram і забути, чим я займався до цього. Мені потрібне зусилля, щоб згадати це. Я просто вже вийшов із якогось завдання і втратив його.

Дуже важко перемикатися між різними типами діяльності, відірватися від того, що може захоплювати і перестати про це думати.

Перервати сам процес можна, але в голові він все одно продовжуватиметься.

А ще спочатку я чимось захоплююся, а потім мені дуже різко перестає це подобатися. І змушувати себе робити те, чого не лежить душа, дуже складно. Саме тому я часто змінював роботу.

До того, як я дізнався про свій діагноз, дні ділилися на ті, коли я можу багато зробити, і ті, коли я здатний на мінімум. Іноді я чудово розумів, що нізащо не можу взятися. Тоді я вирішував прості питання, наприклад, розбирав папери, бо розумів: на щось серйозне мене просто не вистачає. А часом все було навпаки, і тоді я вирішував величезну кількість завдань. У результаті у середньому робота давалася цілком добре.

“З деякими проблемами я навчився справлятися”

Є речі, які я забуваю — а тому кладу їх в те саме місце і перед виходом перевіряю його. З покупками складніше: тут я спираюся на інших людей, наприклад, прошу нагадати дружину. Своїм знайомим я говорю, що можу забути про нашу зустріч, і прошу написати або зателефонувати за кілька годин.

Тому що я можу просто випасти з тижня та вважати, що сьогодні не понеділок, а субота. Так як я живу не за звичайним робочим розкладом, я не маю якоїсь прив’язки до дня, і в мене буває дуже складно з відчуттям часу.

Всі зустрічі я записую в календар і ставлю нагадування про нього за добу та за 2 години — щоб мав час дістатися місця. Ну чи якось інакше вирішити проблему.

Ще є речі, яким я поки що тільки вчуся. Наприклад, прибирати сміття зі столу, як тільки його помітив. Інакше потім він пропадає з поля зору. І так з багатьма дрібними справами. Їх краще зробити зараз, а не відкладати, тому що пізніше вони просто губляться.

Ну і найважливіше – все промовляти. Це допомагає впоратися зі стресом.

Коли ти забуваєш про зустріч з другом або якусь важливу річ, яку пообіцяв зробити близькій людині, то дуже важко почуваєшся, виникає почуття провини. Але якщо ти попереджаєш, що з тобою таке трапляється, і він про цю особливість знає вам легше. Він розуміє, що це не про зневажливе ставлення — просто така особливість.

«Тут потрібна допомога оточуючих»

Навколишні можуть допомогти людям із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Якщо ми говоримо про дітей, важливо підтримувати та розвивати їхні інтереси. Я говорю, спираючись на свій досвід: початкові та середні класи я закінчив на 4 і 5. Але коли мною перестали щільно займатися, звертати увагу і підкріплювати мої успіхи – навчання різко пішло в піку, і так було у всьому.

Якщо хтось підтримував мій інтерес до справи, я ним миттєво захоплювався і робив його добре, причому досить тривалий час. А от коли людина із СДВГ залишається одна, то дуже легко втрачає контроль.

Людям із цим синдромом потрібна допомога з графіком. На звичайній роботі я розумів, що приходжу до офісу, де маю вирішувати завдання. А ось на фрілансі мені було дуже важко контролювати себе, тому що я намагався розкладати справи, як мені зручно, але це виходило не дуже добре.

Я або ставив собі завдання в моменти, коли не міг ними займатися, або накладав кілька справ на один період, тому що не міг розрахувати, скільки часу потрібно на кожну з них.

І ось тут потрібна допомога оточуючих: вони можуть контролювати час та якісь процеси, емоційно підтримувати.

Якщо щось не виходить, сказати: так буває, почекай, трохи відпочинь, перемкнися, сядь за це ще раз.

При СДВГ дуже сильно розвивається самокритика, тому що дуже легко знайти проблему. Зміцнитись у думці, що ти не такий, як усі, а потім почати говорити собі, що ти завжди робиш не так чи завжди ламаєш, завжди помиляєшся. І це швидко закручується в якусь стресову ситуацію. Наскільки я знаю, СДВГ та депресія досить близькі, бо одне легко призводить до іншого.

Зрозуміло, що людина з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності може робити якісь жахливі помилки, але все можна вирішити. А якщо йому допомогти структуруватися, підтримати, не дати впасти у провину, він може бути дійсно ефективним.

Якщо хочете дізнатися більше про СДВГ, послухайте новий сезон подкасту Фонду «Оголені серця» «Інклюзія та життя». У семи епізодах експерти фонду, а також психіатр Анна Портнова, педіатр Сергій Бутрій та багато інших обговорили причини цього порушення, методи лікування та особистий досвід тих, кому доводиться з ним жити.

Прослухати подкаст можна на платформах Apple Podcast, Яндекс. Музика, YouTube, Castbox і Ощадзвук.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Як висловлювати скорботу і співчуття в інтернеті
10 медитативних і споглядальних фільмів, які заспокоять кого завгодно
Перші глядачі порівняли “Дюну-2” з “Володарем перснів” і “Зоряними війнами”
Огляд навушників Huawei FreeClip: нестандартний формфактор, який зміг
6 ситуацій, коли підозрілість врятує від проблем
Що таке інтелектуальна смиренність і як вона робить нас кращою
Які пророцтва справді здійснюються і чи можна на них впливати
man, woman, dog
Як усього за 6 хвилин налагодити будь-яку розмову й уникнути непорозумінь
Інсайдер назвав терміни виходу Sony PlayStation 6. Це буде найпотужніша консоль
5 причин, чому люди люблять влаштовувати вдома перестановки
5 лякаючих фактів про морських тварин
Чи знаєте ви, чому птахів на дротах не б’є струмом?