Російська назва Китаю відбувається від тюркського Qytan, а воно, у свою чергу, від слова “кидані” – це група кочових племен з Манчжурії, що заснували в 907 році династію Ляо. Самі племена згодом загубилися історія, а топонім залишився.
Але, напевно, ви чули, що східний економічний гігант у наші дні також іменується Піднебесною. І багатьох цікавить чому. Давайте розумітися.
Китайська цивілізація є однією з найстаріших у світі. Довгий час ця держава була найрозвиненішою у своєму регіоні. А навколишні країни – Японія, Корея, Королівство Рюкю і В’єтнам – підпорядковувалися йому і перебували під його впливом.
Тільки імператор Китаю володів так званим Небесним Мандатом з усіма, що випливають. Це означало, що він Син Неба, владу якому вручили самі боги. Правителі Кореї, В’єтнаму та інших сусідніх країн родинних зв’язків із вищими силами не мали і могли іменуватися лише королями.
Тільки японці у період Асука (538–710 рр.) розірвали васальні стосунки і теж охрестили свого володаря Сином Неба та імператором. Звісно, після цього в них із колишнім сюзереном виникла взаємна ворожість.
Через перевагу над сусідами у китайців склалося світогляд, зване синоцентризм.
Китай для його мешканців представлявся центром світу, оточеним або васалами, вірними імператору, або «варварами», яких нічого путнього чекати годі й говорити. І взагалі, непогано було б відгородитися від них вищою стіною.
Синоцентризмом продиктовано і самоназви китайців. Свою країну вони охрестили Чжунґо. Цьому терміну понад дві тисячі років, і він перекладається як «Середня держава» — тобто те, що знаходиться у самому центрі світу.
Також Китай довгий час іменували Тянься – це перекладається як “Все, що під небом”, або “Піднебесна”. Слово означало всі землі, підвладні імператору. Загвоздка у цьому, що у конфуціанської ідеології останній розглядався як представник богів Землі. Отже, підпорядкованою йому територією вважався весь світ.
Згідно поглядам мешканців середньовічного Китаю, їхня країна знаходилася в географічному центрі Землі (яка, до речі, за тодішніми уявленнями, мала квадратну форму). Серцем її був двір імператора. Навколо нього розташовувалися високопосадовці, за ними їх підлеглі, далі звичайні громадяни імперії. На околиці цієї структури перебували васали і ті, кого китайці вважали варварами.
Так, мешканці будь-яких Європ та Америк теж належали його імператорській величі — просто вони про це не знали. Дикуни ж.
Синоцентризм простежується у багатьох історичних документах. Наприклад, в одному з найвідоміших творів — «Чжоу», написаному в III столітті але нашої ери, — філософ Чжуан-цзи стверджував: «Велич Китаю в тому, що він є центром світу, який об’єднує всі народи та країни під своїм крилом» .
Щоправда, у XVIII-XIX століттях, коли Піднебесна ближче познайомилася з Європою, зокрема з Великобританією, з’ясувалося, що західні варвари на голову перевершують Китай у питаннях військової могутності, торгівлі та матеріально-технічного забезпечення.
Капітуляція імперії Цин 1842 року, після Першої опіумної війни, шокувала багатьох. А після поразки у Другій опіумній війні, в 1860 році, імператор взагалі був змушений підписати Тяньцзіньський договір, в якому йому довелося назвати Велику Британію «суверенною нацією», що дорівнює собі. Нечувано, правда?
Загалом, до середини ХІХ століття звичай називати країну Піднебесної поступово зійшов нанівець. Сучасні китайці взагалі застосовують слово «Тягни» просто для позначення всього світу, не маючи на увазі, що ним керує один імператор, що веде свій рід від богів.
А в інших країнах – у тому числі в України – термін «Піднебесна» використовують просто як художній епітет. По-перше, це гарне слово, яке допомагає урізноманітнити текст. А по-друге, воно дозволяє підкреслити видатні досягнення сучасного Китаю щодо економіки та розвитку держави.
