Мумії русалок та прокляття гробниць: як відокремити правду про археологічні знахідки від брехні

Археологічні розкопки часом оповиті безліччю міфів, а ЗМІ поруч із розповідями про реальні знахідки нерідко з’являються вигадані історії. Зрозуміти, де правда, а де брехня, нам допоміг журналіст та популяризатор науки Олександр Соколов. Повну версію розмови ви можете почути у нашому новому подкасті «Пульверизатор науки», а нижче — конспект із головними думками.

Олександр Соколов
Засновник та головний редактор наукового порталу АНТРОПОГЕНЕЗ.РУ, голова оргкомітету форуму «Вчені проти міфів», популяризатор науки.

Люди займаються підробками артефактів через спрагу наживи, але не тільки

Аферисти і справді часто фальсифікують археологічні знахідки. Можливо, їхній основний мотив — це заробіток. Особливо якщо ми говоримо не про підробку якихось унікальних речей, а про конвеєрне виробництво. На цьому годується величезна кількість людей у ​​світі – цілі династії та артілі.

Так було з часів античності. Завжди були люди, які займалися підробками, продавали їх, цим жили і живуть. Але крім заробітку є ще честолюбство, бажання прославитися, залишити своє ім’я в науці. Авантюристи хочуть, щоб їх пам’ятали, ними захоплювалися. Щоб назвали ім’ям фальшивого вченого, справжнє наукове відкриття.

Так що цілі фальсифікаторів зазвичай набагато цікавіші за корисливість. Приклад – дослідження пілтдаунської людини та кардіффського велетня.

Пілтдаунська людина – помилкова сенсація

Це фальшиве відкриття зробив археолог Чарльз Доусон. Деякі вчені побачили в знахідці початку XX століття недостатню ланку еволюції, перехідну фазу між сучасним homo і мавпою. Але їхні сподівання не справдилися.

Доусон розповідав, що гуляв у містечку Пілтдаун, а робітники, що просіювали гравій, показали йому свою знахідку — фрагмент черепа. Нічого, крім цього фрагмента, у них не було — робітники сказали, що решту викинули.

Доусон спочатку один, а потім із помічниками провів у Пілтдауні серію розкопок. У результаті археологи представили громадськості ще кілька шматочків черепа та фрагментарну нижню щелепу. А потім повідомили про відкриття нового виду людини. За їхніми словами, він з’явився понад мільйон років тому. У його представника був дуже розвинений мозок, але нижня щелепа була примітивною, як у орангутану. Потім, до речі, виявилося, що вона належала саме цій мавпі.

Пілтдаун людина, модель. Фотографія: Wikimedia Commons, автор Джеймс Ховард МакГрегор

Однак спочатку відкриття стало сенсацією. Адже благородного предка знайшли не десь в Азії чи Африці, а біля Великобританії. Багатьом сподобався цей перший англієць із великим мозком – прогресивний, розвинений предок.

Потім був пілтаун-2 — ще одна схожа знахідка. Але виявилося, що фрагменти черепа та кісток, ікла та корінні зуби, які археологи знайшли під час розкопок, були підкинуті. Вони належали навіть не однієї особини, а кільком, причому різного віку. І не мільйон років цим знахідкам, а, можливо, лише кілька століть. Підроблений артефакт створив, найімовірніше, сам Чарльз Доусон.

Всі ці розповіді про робітників, зважаючи на все, він вигадав. Зуби підпиляні, кістки підфарбовані, знаряддя праці підкинуто. Спланована хитромудра фальсифікація.

Олександр Соколов

Важливо, що пілтдаунська людина не була схожа на інших первісних людей, знайдених у Китаї чи Африці. У них були потужні щелепи та маленький мозок, у цього ж представника невідомого виду – навпаки. Коли вчені змогли проаналізувати його кістки в лабораторії та переконалися у фальсифікації, вони зітхнули з полегшенням: місце на еволюційному дереві цього виду знайти було б складно.

Важко сказати, навіщо Чарльзу Доусон знадобилася ця підробка. На момент викриття він уже помер. Але свою частку слави здобути встиг.

Кардіффський велетень – комерційна підробка

Наприкінці 60-х років ХІХ століття до міста Кардіфф штату Нью-Йорк приїхав Джордж Халл. Він послухав місцевого священика, який розповідав парафіянам, що тут колись жили велетні. І заявив йому, що незабаром сам покаже всім такого гіганта.

Він знайшов каменерізів, купив велику брилу гіпсу. Зробили з неї в обстановці найсуворішої секретності статую. Ще обличчя, схоже на нього, зробили. Її потім штучно постаріли, тобто спеціально обробили кислотою, якимись металевими прутами постукали, щоб були пори, і потім закопали тихенько на полі, на ділянці двоюрідного брата Халла.

Олександр Соколов

Через рік авантюрист найняв робітників, щоб на цьому місці викопати колодязь. Вони, звичайно, знайшли «скам’янілого велетня». Потім до Кардіффа стали з’їжджатися туристи, а на місці розкопок господарі ділянки поставили намет і брали за вхід з кожного по 50 центів.

Потім були гастролі різними містами. Якось Барнум, інший авантюрист, спробував купити статую за 50 тисяч доларів. Отримавши відмову, він зробив другого такого ж велетня. І почав показувати його за гроші, заявивши, що у Халла фальшивка, а його гігант справжній. Потім був суд, і всі підробки було викрито. Але велетень Халла досі перебуває у якомусь музеї та приносить гроші.

Серед підробок зустрічаються не лише артефакти, а й їхня упаковка

Тобто фальсифікують, наприклад, не лише мумії, а й саркофаги, у яких вони лежать.

Це факт. На ринку археологічних знахідок, як і будь-якому іншому, цінність представляє все, що має попит. Мумії до якогось моменту ніхто не цінував. Коли грабіжники залазили до єгипетських гробниць, останки вони просто викидали і звертали увагу лише на золото та каміння.

Потім виник попит, і муміями почали торгувати. Але потік реальних знахідок почав висихати. Тоді з’явилися підробки. При цьому продати комплект «мумія в саркофазі» виявилося вигіднішим, ніж ці артефакти окремо.

Припустимо, ми нічого не підробляємо, але ми маємо мумію з однієї гробниці, а саркофаг з іншої. Окремо ми можемо їх продати. Але якщо покласти мумію в саркофаг, а ще надіти на неї якісь брязкальця з третього поховання і все це забезпечити якоюсь легендою, це можна продати набагато дорожче.

Олександр Соколов

Тому в музеях досі можна побачити останки, на яких одягнені прикраси із зовсім іншої доби. Наприклад, у одному з музеїв Південної Америки є мумія з короною на голові. А в Пушкінському музеї стояла глиняна труна з останками дитини. І лише нещодавно з’ясувалося, що міні-саркофаг зроблено в XIX столітті, а мумії, що лежить у ньому, п’ять тисяч років. Тепер цей експонат представляє цінність як дуже стара майстерна підробка.

У Ватикані також зберігалися нібито дитячі мумії. Але на початку XXI століття вчені зробили їхній аналіз за допомогою рентгена. І з’ясували, що це випадкові кістки дорослих людей, які померли в Середні віки. Але бинти, в які вони замотані, справді давні — їх, мабуть, зняли з якоїсь іншої мумії. А зверху кістки ще й покриті позолотою — вона зроблена у Шотландії у ХІХ столітті. Тобто вийшла збірна солянка із різних епох. І такі випадки трапляються досить часто.

Авантюристи примудряються видавати за знахідки навіть нереальних істот

Прикладом такої фальсифікації є історія про русалок з острова Фіджі. У Південно-Східній Азії, Японії та Китаї у XVIII–XIX століттях з’явилися мумії русалок. Їх продавали європейцям, а також зберігали у місцевих музеях та храмах. Сьогодні понад 10 таких експонатів перебувають у Японії.

Це композитний виріб, опудало, яке робили із частин різних тварин. Тобто брали риб’ячий хвіст і прилаштовували до тіла мавпи, якось маскували пап’є-маше, набивали ватою. Підфарбовували, підмазували та видавали за реально спійманих якимось там рибалкою створінь.

Олександр Соколов

Деякі з цих виробів потрапили до європейських музеїв, наприклад до Британського. Сьогодні вони становлять інтерес саме як опудало, як вироби, які були створені, щоб розважити довірливих людей.

Фіджійська морська діва з міста Банф. Фотографія: Eviatar Bach / Wikimedia Commons

Ще одна містифікація – постаті інопланетян. Є міф, що мумії неземних істот колись знайшли на перуанському плато Наска. Найрозкрученіша з них носить ім’я Марія. Зважаючи на все, це реальні останки, які знайшли в одній із перуанських печер.

Основа підробки – тіло, яке муміфікувалося після поховання. Потім мумії просто відрізали вуха і по два пальці на руках, обмазали тіло якимось спеціальним складом, і вийшла фігура, схожа на гуманоїда. До того ж створювали цю та інші подібні підробки фахівці не дуже високої кваліфікації. Антропологи та палеонтологи за допомогою рентгена виявили, що це фальшивка.

Археологи не приховують від громадськості незручні їм факти

Коли критики хочуть навести приклад того, що археологи багато приховують, то згадують про кришталеві черепи. Схожих на те, що ми бачили у фільмі про Індіана Джонса.

Перші повідомлення про такі знахідки з’явилися на початку ХХ століття. Одні шукачі давнини казали, що це артефакти з Мезоамерики доколумбових часів. Інші – що це свідчення візитів інопланетян. Черепам навіть приписували магічні властивості. Але насправді ці кришталеві речі теж виявилися підробкою. Важливо, що жодна офіційна археологічна експедиція про подібні знахідки не повідомляла.

Кришталевий череп Мітчелла-Хеджеса. Фотографія: Wikimedia Commons

Найбільш відома фальсифікація – череп Мітчелла-Хеджеса. Він з’явився в 20-х роках XX століття, причому раніше про нього жодних звісток не було. Спочатку череп був у якогось колекціонера, потім його продали з аукціону. Потім кришталевий артефакт придбав Мітчелл-Хеджес — до речі, він був одним із прототипів Індіани Джонса.

Цей Фредерік Мітчелл-Хеджес потім згадує, що він його знайшов під час експедиції в британський Гондурас. А потім уже його дочка Ганна Мітчелл-Хеджес розповідає, що це вона знайшла його. Анна у 1924 році витягла цей череп своєю рукою. Але потім, коли почали перевіряти, з’ясувалося, що вона навіть у цій експедиції не була. Більше того, є документи, згідно з якими Фредерік Мітчелл-Хеджес купив череп на аукціоні за 400 фунтів у 1943 році.

Олександр Соколов

Таких викриттів багато. Але чомусь прихильники конспірологічних теорій вірять, що кришталеві черепи належать непізнаній цивілізації, а антропологи просто не хочуть це визнавати. Є легенда, що Барнум, коли зробив копію кардиффського велетня і став виставляти підробку, сказав: «Якщо людина хоче вірити в диво, вона купується».

Археологи не мають причин приховувати факти. Вчені і самі раді б зробити приголомшливе відкриття, але реальна наука набагато складніша за містифікації. А ті, хто займається підробками, користуються наївністю та довірливістю людей у ​​корисливих цілях.

Розкопки могил не приносять нещастя

Є міф про те, що у стародавніх гробницях приховані страшні прокляття. І тим, хто наважиться розкрити поховання, загрожують небезпечні пастки, невідомі хвороби та численні нещастя. А може, й смерть.

Так, усі, хто розкопував гробницю Тутанхамона, вже померли. Але не від проклять — просто з того часу минуло багато часу. Людина не вічна, і це не новина.

Насправді археологи — люди не забобонні. Вони не звертають уваги на можливі прокляття і не чекають, що їх вжалить скорпіон або затопче бегемот. Вчені просто пам’ятають про техніку безпеки та не ризикують там, де можна обійтися без пригод.

Якщо людина копає якийсь середньовічний могильник, теоретично є можливість підчепити якусь заразу. Тому там закрите взуття, рукавички та певні запобіжні методи, але ніякої містики.

Олександр Соколов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *