Уявіть собі, що ви мавпа. Що б ви зробили, щоби сподобатися своєму родичу? Чи дали б банан? Ні, це не спрацює: плоди, які ми їмо, не являються складової раціону в жодного з мавпячих видів. Тож любов приматів до бананів — такий самий міф, як пристрасть мишей до сиру.
Насправді найпоширеніший спосіб спільного проведення часу у мавп — пошук бліх. Це називається соціальний грумінг. Самці займаються ним, щоб доглядати і завести роман, особини однієї статі — щоб потоваришувати, а дорослі прочісують шерсть дитинчат, щоб зміцнити батьківські зв’язки.
Соціальний грумінг зацікавив британського антрополога та еволюційного психолога Робіна Яна Макдональда Данбара. І це спричинило створення цілої теорії.
Що таке число Данбара
1992 року Данбар вирішив з’ясувати, яке відношення має розмір мозку приматів до їхньої здатності встановлювати соціальні зв’язки. І почав розраховувати, як часто різні види всяких мавп вичісують один одному бліх.
У результаті він виявив кореляцію між кількістю соціальних зв’язків, які можуть підтримувати примати, та обсягом їхнього неокортексу. Це область кори головного мозку, відповідальна у них за вищі нервові функції, а у людей ще й за мислення та мовлення.
Виявилося, що чим неокортекс більше, тим легше примат за допомогою грумінгу налагоджує контакт зі своїми родичами.
Відповідно, таким особам простіше організовуватися в групи — так зручніше захищатися і від хижаків, і від інших мавп.
Данбар вивчив 38 видів приматів, математично встановлюючи кореляцію між обсягом мозку та кількістю соціальних зв’язків, які заводили об’єкти його дослідження. А потім вирішив екстраполювати результати людей.
Виявилося, що власник середнього людського мозку може мати близько 148 стабільних соціальних зв’язків. Пізніше число було для простоти округлено до 150. Це число Данбара.
Намагаючись простіше пояснити свою ідею, дослідник заявивЩо 150 – це «кількість людей, до яких ви могли б без збентеження підсісти і випити за одним столиком, випадково зіткнувшись з ними в барі».
З чого складається це число
Пізніше Данбар розширив свої висновки і припустив, що соціальні зв’язки розбиваються на типи залежно від того, наскільки ми знаємо людей з тієї чи іншої групи.
- Найкращі друзі та сім’я – Близько 5 осіб. Це ті, з ким ми проводимо найбільше часу та відчуваємо особливу близькість. З ними ми можемо поділитися потаємним та отримати підтримку.
- Приятелі – Близько 15 осіб. З ними ми контактуємо досить близько, але не настільки, як із людьми з першої групи. Ми не чекаємо від них такого ж розуміння, але вони нам раді.
- Колеги, далекі родичі, знайомі – 35-50 осіб. З цими людьми ми перетинаємось ситуативно, але регулярно. Наприклад, по роботі, у гуртках за інтересами, на сімейних святах.
- Активна соціальна мережа – Близько 150 осіб. Це максимум людей, яких ми можемо запам’ятати достатньо, щоб бути в курсі їхнього життя, більш менш уявляти собі їх характер і відразу впізнавати в обличчя. Ця група отримала назву “число Данбара”.
- Люди, яких ми пам’ятаємо, – Близько 500 осіб. Ті, з ким ми спілкувалися в минулому і можемо згадати про їхнє існування, але не підтримуємо зв’язку. До цієї (і наступної) групи також можна віднести ваших друзів із соцмереж.
- Люди, яких ми знаємо за іменами, але не особисто, – близько 1500 осіб. Це може бути не лише колега із сусіднього відділу, про існування якого ви чули, а й Ілон Маск, Тейлор Свіфт та інші селебріті.
Данбар вважає, що кількість людей у кожному такому «шару» зазвичай не перевищує зазначених значень. Але люди з попередньої групи враховуються до наступної. Тобто цифри 5–15–50–150–500–1 500 не підсумовуються, а «вкладаються» одна в одну.
Як число Данбар пов’язане з мовою
За розрахунками Робіна Данбара, максимальна кількість друзів і знайомих у найсоціальніших приматів може досягати 80. У людей же цей показник, як ми зрозуміли, приблизно дорівнює 150. Чому так?
Мавпи, на думку дослідника, заводять друзів вкрай неефективним способом пошуком один у одного бліх. І щоб набрати 150 і більше знайомих, їм у буквальному значенні доведеться вичісувати паразитів у своїх родичів половину вільного часу. У результаті банально не залишиться часу на їжу і сон. Тому 80 — мавпа стеля.
Люди ж вигадали такий ефективний спосіб комунікації, як мова.
І наше вербальне спілкування дозволяє висловити набагато більше, ніж ласки мавп, і при цьому витрачає менше часу.
Робін Данбар розрахував, Якби ми не вміли говорити, то витрачали б по 42% нашого часу на те, щоб розчісувати знайомим волосся і доглядати один за одним іншими способами. Очевидно, що така цивілізація навряд чи змогла б винайти вогонь, колесо, кавомолку та телескоп James Webb.
Які докази є у цієї теорії
Данбар знайшов на підтвердження своєї теорії багато прикладів з історії.
Людський неокортекс сформувався у своєму поточному вигляді в епоху плейстоцену близько 250 000 років тому. У ті часи спільноти мисливців-збирачів складалися зі 100–200 членів, що приблизно співвідноситься з числом Данбара.
Близько 150 хліборобів мешкало в середньому селі епохи неоліту. Основні військові підрозділи армій минулого, наприклад грецькі та римські, перебували в середньому із 150 осіб. 150 мешканців було середнім числом для сіл у графствах Англії епохи Середньовіччя.
Данбар зазначає, що співтовариство, що складається зі 150 осіб, прагнутиме триматися разом, а якщо воно збільшиться, то розпадеться на окремі групи.
Де застосовується число Данбара
Після публікації робіт Данбара журналісти розтиражували результати його досліджень, спростивши викладки вченого до висновку «максимальна кількість друзів, яка може бути, дорівнює 150». Підприємці та менеджери з персоналу визнали ці дані корисними з практичної точки зору, і деякі компанії та стартапи стали застосовувати число Данбара для формування своїх команд.
Письменник і журналіст Малкольм Гладуелл у своїй книзі «Переломний момент» Описує приклад фірми WL Gore and Associates, нині – Gore-Tex. Менеджери методом спроб та помилок визначили, що найкраще її співробітники працюють, якщо в одній філії не більше 150 осіб. Вони стають згуртованими та дружними. А якщо їхня кількість зростає, починаються всякі дрібні проблеми та конфлікти.
Так що Gore-Tex будує корпоративні будівлі, розраховані на 150 співробітників та 150 паркувальних місць.
А коли кількість працівників перевищує ліміт, фірма просто створює поблизу ще одну філію.
Щоправда, менеджери компанії забули, що до Данбара входять не тільки колеги, а й близькі, родичі та товариші за інтересами. Можливо, вони припустили, що їхні співробітники не мають ні сімей, ні друзів.
Також число Данбар використовується розробниками соціальних мереж. Воно допомагає їм розрахувати, які серверні потужності знадобляться підтримки тієї чи іншої кількості віртуальних «друзів», і потрібна при проектуванні інтерфейсів.
Чому число Данбара піддається критиці
Ця концепція стала надзвичайно популярною серед людей, які захоплюються популярною психологією. Але також у неї з’явилися критики.
Наприклад, антропологи Рассел Бернард та Пітер Кіллворт провели серію досліджень, намагаючись повторити результати Данбара І вони середня кількість соціальних зв’язків, підтримуваних людиною, становило 290, що приблизно вдвічі перевищує початкові результати. Щоправда, їхні праці не набули особливого поширення.
Вчені з Даремського університету у Великій Британії критикували роботи Данбара за те, що він отримав своє число, екстраполіровавши отримані дані з мавп на людей. Проте в останніх на соціальність впливають не лише обсяги неокортексу, а й культурне середовище, становище та багато інших факторів, які дослідник не враховував.
Філіп Ліберман, вчений-когнітивіст з Університету Брауна, стверджував, що середній розмір групи мисливців-збирачів у палеоліті дорівнював 30-50, а оцінку в 150 вважав завищеною. Він писавщо обмежувальним чинником тут виступає обсяг неокортексу її представників, а кількість їжі, що вони могли добути.
Крім того, вчені з Нью-Йоркського університету з’ясували, що розмір мозку у приматів визначається насамперед дієтою, а чи не соціальним. Шимпанзе, які нечасто їдять м’ясо, і горили, які віддають перевагу вегетаріанській дієті, мають значно менше ресурсів, щоб виростити такий же розвинений мозок, як у Homo sapiens.
А дослідники зі Швеції перевіряли ще раз роботи Данбара і припустили, що його висновки як теоретично, і емпірично не обгрунтовані. У них середня кількість постійних соціальних зв’язків коливалась у межах 4–520. Антропологи взагалі засумнівалися у можливості вивести число, загальне для всіх людей: занадто великий розкид.
Загалом однозначно підтвердити або спростувати теорію Данбара просто неможливо. Так що вірити в гарне число чи ні ваша справа. Але якщо ви власник бізнесу, то створювати філії, в яких буде не більше ніж 150 співробітників, — цілком непогана ідея.
