«Відтрублена голова дешевша за зрубане дерево», — сказала Амріта Деві обняла акацію. Потім вона і три її дочки були обезголовлені солдатами Махарадж Абхая Сінгха.
Амріта Деві належала до громади бішної. Вони сповідують один із напрямів індуїзму, який забороняє вирубування дерев.
Цей релігійний принцип має цілком зрозумілу причину. Община та ці заповіді з’явилися у пустелі у 1485 році. Під час посухи люди безконтрольно вирубували дерева, щоб годувати свою худобу, яка все одно упала. Вирубка призвела до екологічної катастрофи, тому махараджа Джамбаджі заборонив вбивати тварин та птахів та чіпати дерева. Це принесло свої плоди — колись пустельний регіон славиться рослинністю та тваринним розмаїттям.
Через 300 років після цих подій Махараджа Абхай Сінгх зібрався будувати палац. За різними джерелами, йому потрібна була деревина для будівництва або попелу, отримана від спалювання дерев. Тому 1730 року його слуги прийшли до села Хеджарлі, де росли дерева хеджрі — акації.
Сільські старійшини на чолі з Амрітою сказали, що не віддадуть дерева, бо це заборонено їхньою вірою. Їм запропонували хабар, але люди відповіли, що це образа і вони швидше помруть, аніж погодяться. Вони обійняли дерева, щоб закрити їх своїми тілами, але їх убили солдати. Перед смертю Амріта промовила ті самі слова, які стали символом боротьби.
Новини про осквернення гаю швидко поширилися серед усіх бішної. До села почали прибувати люди. На раді було вирішено, що за кожне дерево має віддати життя один доброволець. Першими зголосилися старі, але солдати сказали, що бішна жертвують тими, кого не шкода. Тому обіймати дерева стали молоді чоловіки, жінки та навіть діти. В результаті багато хто з них був убитий. Загалом під час протестів у Хеджарлі загинуло 363 особи.
Вражений мужністю бішної махараджа особисто прибув на місце подій, вибачився і ухвалив, що село ніколи не буде постачальником деревини. Хеджарлі стала місцем паломництва для всіх бішної. А уряд Індії згодом заснував премію імені Амріти Деві, яку присуджують захисникам довкілля. А день трагедії – 11 вересня – оголосили Національним днем лісових мучеників.
Що таке етика ненасильства і до чого тут вона
Етика ненасильства — це етична та філософська концепція, яка полягає у неприйнятті насильства та відмові від нього для досягнення своїх цілей.
Коріння цього вчення йдуть з Нагірної проповіді, у якій зосереджено основний зміст християнства. Згодом цю проповідь як основу своєї філософії використовували різні мислителі, такі як Лев Толстой, Махатма Ганді, Мартін Лютер Кінг та інші.
Ідеї Льва Толстого
Головну працю про сутність ненасильства написав Лев Толстой. Це «Шлях життя». У ньому автор міркує про те, як всю людську історію насильство змінювало насильство і призводило до поневолення людей, революцій, війн, адже нічого іншого воно породити не може. Тому єдиний спосіб жити цивілізовано — відмовитись від насильства як від засобу вирішення проблем. Натомість потрібно закликати до совісті та духовної частини кожної людини.
Ідеї Махатми Ганді
Ганді писав, що саме Лев Толстой надихнув його не на агресивну боротьбу з британськими колоністами, а на ненасильницький опір. Махатма закликав індусів не працювати на англійців, не сплачувати їм податки, не визнавати їхньої адміністрації. Помсту та кару Ганді запропонував замінити прощенням, співчуттям, довірою, але водночас непоступливістю. Це не пасивне ухвалення, а активні дії. І так Індія здобула незалежність, що підтвердило життєздатність ідей Толстого.
Де б не виникала сварка, де б вам не протистояв опонент, підкоряйте його коханням.
Ідеї Еріха Фромма
Згідно з Фроммом, гуманізація сучасного суспільства неможлива без перемоги принципу ненасильства. Філософ прирівнював насильство до ідей переваги, ворожості, агресії та вважав ознакою хворого соціуму. Насильство деструктивне, оскільки передбачає експлуатацію, маніпуляції, воно пов’язане з прагненням мати, мати, володіти. Загалом воно відчужує людей один від одного. Тільки ненасильство можна вважати конструктивним, бо воно згуртовує нас.
Якщо я розвинув у собі здатність любити, я любитиму своїх ближніх… Якщо я сприймаю іншу людину поверхово, то бачу переважно відмінності, те, що нас поділяє. Якщо ж я проникну в його суть, то побачу нашу спільність, відчую наше братство.
Чому етика ненасильства не є боягузтвом і пасивністю
Ненасильство не дорівнює пасивності. Нічого не робити – це безсило капітулювати перед несправедливістю. Філософи, звичайно, ганьблять такий вибір.
Навіть насильство порівняно з пасивністю здається більш виправданим: це неправильний шлях, але він має на увазі активний опір злу. А ненасильницький опір тим більше вимагає величезної внутрішньої роботи з подолання страху та набуття здатності впливати на людей та цілі інститути заради змін. Для цього потрібна велика сила та мужність.
Який би не був результат, у мене завжди йде свідома боротьба за цілеспрямоване та безперервне дотримання закону ненасильства. Така боротьба робить людину сильною для подальшої боротьби. Ненасильство – це зброя сильних.
Навіщо знати про етику ненасильства
Щоб знати, що є вибір. Навіть у битвах люди поводилися по-різному: хтось великодушно щадив полонених, а хтось впадав у шалену лють. Але це поле бою в давнину, а ми живемо в цивілізованому суспільстві.
