21 березня у світовий прокат вийшла четверта повнометражна частина франшизи “Кунг-фу Панда”. З часів релізу попереднього мультфільму минуло 8 років. За цей час студія DreamWorks випустила два мультсеріали про цього героя, але вони вийшли не надто вдалими. Тепер же історія триває з попередньою енергією: масштабно, зі згадкою всіх улюблених глядачами персонажів і, звісно, з безліччю жартів.
У новинку постаралися додати і більш дорослі теми, щоб показати еволюцію головного героя. Однак із “Кунг-фу Панди – 4” не вийшло “Історії іграшок – 4”. Мультфільм начебто й підводить до фіналу всієї серії, але робить це надто обережно.
У мультфільмі піднімають серйозні теми…
Начебто панда По, він же Воїн Дракона, впорався з усіма ворогами. Він насолоджується спокійним життям і популярністю серед місцевих діточок. Але тут відбувається дві важливі події. Майстер Шифу каже, що герою час самому стати вчителем і вибрати собі наступника. Однак По зовсім не хоче розлучатися зі своїм статусом і ніяк не може знайти заміну.
Тепер з’являються чутки про несподіване повернення Тай Лунга – головного антагоніста з першого мультфільму. Правду розкриває лисиця-злодійка Чжень: вона розповідає По про нову лиходійку – Хамелеоншу, яка вміє перетворюватися на кого завгодно. Тепер Воїну Дракона потрібно битися з останнім ворогом.
Існує безліч анімаційних франшиз, у яких автори дозволяють темам і героям дорослішати разом із глядачами: це і “Тачки”, і “Історія іграшок” від Pixar, і “Як приборкати дракона”, і навіть “Шрек” від тих же DreamWorks. Але будемо чесні: “Кунг-фу Панда” завжди була менше зав’язана на цій темі. Так, По проходив шлях становлення, справлявся з минулим, знаходив рідного батька. Але все це подавали не надто серйозно, скоріше в рамках стереотипів про розважальне кіно.
На початку може здатися, що в четвертій частині франшиза все-таки подорослішала. По пройшов свій шлях воїна і знайшов спокій, тепер йому пора задуматися про наступний етап. І тому сюжет зіштовхує його з Чжень – чи не найбільш неоднозначним персонажем серії.
Героїня виросла у суворих умовах та звикла не довіряти нікому, але, здається, у неї досить сміливості й доброти, щоб стати спадкоємицею По. Як і майстер Угвей у першій частині, панда йде проти правил, довіряючи сумнівному кандидату (хоча може промайнути думка, що з Чжень виросте новий Тай Лунг).
>Сам По, вирушивши в подорож на пошуки Хамелеонші, стикається з похмурим боком навколишнього світу. У їхній долині все спокійно, а тим часом інші звірі борються за виживання під гнітом злочинців.
Найдивовижніше, що навіть Хамелеонша виявляється ледь не трагічним персонажем, а не просто черговим лиходієм. Здається, з усього цього могла б вийти найсерйозніша і неоднозначна історія. На жаль, не вийшла.
…але роблять це надто обережно
Протягом часу виникає відчуття, що постійні сценаристи франшизи, Джонатан Айбел і Гленн Бергер, нібито самі побоюються “дорослості” отриманого матеріалу. Вони задають тему, підводять героїв до вибору, а потім вирішують ситуацію найпростішим і найдитячішим способом. Яскравий приклад – спілкування По і Чжень. Здається, панда, зіткнувшись із несправедливістю, може якось змінити свої погляди на життя й усвідомити, що світ не ділиться на чорне і біле.
Тепер ні, підсумок цієї історії тільки в тому, що злодійка розуміє: добро – добре, зло – погано. Але ж на цю тему кілька разів вдало жартують її подільники, погоджуючись зробити щось правильне, тільки щоб потім влаштувати погром.
Трагедію Хамелеонші розкривають навіть гірше, ніж долю Тай Лунга – тому хоча б дали фінальне слово. Лиходійка ж озвучує свою історію, після чого її просто перемагають і забувають.
Лінія подорожі двох батьків По – прийомного Пінга і рідного Лі Шаня – могла б привести… та ну хоч до чогось. Але вони просто слідують за сином, створюючи комічні ситуації, а у фіналі допомагають йому.
І так з усіма складовими. Навіть із прийдешнім наставництвом По до пуття нічого не зрозуміло – немов автори залишають собі лазівку, щоб в останню мить відкотити все назад у черговому продовженні.
Анімація та жарти тішать…
У візуальному плані “Кунг-фу Панда – 4” наслідує всі найкращі тренди останніх років. Творці тепер не просто використовують 3D-анімацію, а й доповнюють її іншими стилями. Це може бути імітація орігамі, натяки на китайський живопис і навіть відсилання до бойовиків про східні єдиноборства, в яких любили ділити екран на частини. Причому деталі не заважають одна одній, а просто розбавляють загальний стиль.
Тим, хто дивиться мультфільм, просто щоб посміятися, автори видають усі можливі види гумору. Вдалим виявляється один жарт із п’яти, але це компенсують їхньою загальною кількістю.
Краща частина – це словесні перепалки По і Чжень. Панда раптом намагається говорити афоризмами, але найчастіше в героя виходить безглуздо. Лисиця ж відповідає дотепно і саркастично – в оригіналі її озвучує Аквафіна, і це типовий образ акторки.
Прослизає і класичний ситуативний гумор: наприклад, коли герої намагаються прокрастися між сплячими охоронцями, але щоразу ледве не починають шуміти.
А ще є найдобріший Лі Шань, який вдає з себе крутого хлопця, і зайчики, які потребують крові та насильства. І звісно ж, майстер Шифу, який вічно бурчить, і його найкращий вихід у ролі внутрішнього голосу. Є навіть якась подоба продавця капусти з “Аватара”. Тож гумору вистачає: як візуального, так і текстового.
…але екшен став нудним
>
У перших мультфільмах, щоб потішити глядачів бійками, авторам достатньо було зіграти на контрасті між зовнішністю й неповороткістю По та його дивовижною майстерністю кунг-фу (привіт “Черепашкам-ніндзя” і фільму “П’яний майстер”). Однак зрозуміло, що до четвертої частини від такої одноманітності можна втомитися.
Здавалося б, цього разу автори знайшли вихід: Хамелеонша може не просто перетворюватися на інших персонажів, вона отримує і їхні сили. Тобто По чекає найцікавіший ворог, який щохвилини змінює стилі. На жаль, цю тему використовують буквально кілька хвилин, та й то не найцікавішим чином. А нічого іншого толком і не придумали.
За це особливо прикро, адже можливості мультиплікації, на відміну від зйомок живих акторів, практично безмежні. Як уже згадано вище, можна використовувати інші стилі анімації, придумати нові сили та візуалізацію. Але нічого подібного чекати не доводиться. Бійок у “Кунг-фу Панді – 4” не надто багато, і вони майже не запам’ятовуються, просто розбавляють дію і рухають героїв далі за сюжетом.
Нова частина франшизи чудово стартувала в прокаті. І це цілком справедливо: на “Кунг-фу Панду” йдуть не щоб чіплятися до опрацювання сюжету, а просто для розваги. Мультфільм цілком виконує свою функцію: розповідає цікаву історію, радує картинкою і жартами. Просто трохи прикро, що потенціал у цієї частини був набагато вищим.
Про продовження автори поки що говорять обережно, але не виключають, що в історії може бути аж шість частин. Хоча нинішньої довелося чекати довго, тож, мабуть, поспішати і справді не будуть. А поки що можна насолодитися (начебто) останньою пригодою По в ролі Воїна Дракона. Головне – не чекати від сюжету чогось надто несподіваного і серйозного.
