4 квітня на Okko стартував новий серіал Саріка Андреасяна і Давида Дадунашвілі. Як підказує назва, це спін-офф “Чикатило”, який ті самі автори зняли 2021 року.
Цього разу за основу взяли затримання іншого злочинця – Михайла Попкова, відомого як Ангарський маніяк. Однак автори пов’язують сюжет і з попереднім проєктом, що має дивний вигляд – у реальності ці справи не перетиналися.
За першим епізодом важко судити про весь серіал, але поки що розповідь має майже такий самий хаотичний вигляд, як і в “Чикатило”. А дивний підхід до розповіді про реальні події плутає ще більше. Але головне, що в першому епізоді просто показують занадто мало цікавого.
Автори дивно поводяться з історією
Як і у випадку з “Чикатило”, епізод стартує з дисклеймера, що пояснює, що сюжет засновано на реальних подіях, тому з поваги до почуттів людей, які живуть, та пам’яті загиблих усі імена змінено. Це цілком розумно. У більшості серіалів про діяльність маніяків є частка вигадки: найчастіше додають вигаданих героїв, які займаються розслідуванням. Так чинили і в “Фішері”, і в “Хорошій людині”, яка, до речі, теж заснована на біографії Попкова, хоч і дуже вільно.
Тепер “Тінь Чикатило” виглядає дуже дивно. Автори взяли героїв свого попереднього серіалу – міліціонерів Ковальова (Микола Козак) і Липягіна (Олег Каменщиков) – і відправили їх в інше місто ловити іншого маніяка. Хоча в реальності справи розслідували абсолютно різні люди. Для цього навіть зробили цілу підводку: як і чому кожен із них опинився в Ангарську.
Звісно ж, це потрібно, щоб об’єднати новий серіал із попередником. Ангарського маніяка справді іноді називали “Тінь Чикатило”. Але авторам цього було замало, вони вирішили пов’язати історії ще й персонажами.
Не можна сказати, що такий підхід зовсім вже поганий. Просто все це виглядає якось штучно, ніби творці боялися знімати антологію і насильно зіштовхували сюжети, які не надто стикуються між собою.
Якщо саму участь персонажів ще можна пробачити, то постійні скарги Ковальова, що його переслідує привид Чикатило, просто набридають і не несуть жодного сенсу. У другому епізоді, судячи з трейлеру, з’явиться ще й Дмитро Нагієв у ролі все того ж маніяка. Хочеться сподіватися, що його не спробують зробити подобою Ганнібала Лектера, а обмежаться невеликим відсиланням.
Перший епізод має хаотичний вигляд
Старт “Чикатила” дратував кількістю сюжетних ліній та постійними флешбеками: дія стрибала між героями та за різними часами. Спін-офф має кращий вигляд, але не набагато. Персонажів і ліній поменшало, а ось із хронологією все дуже погано.
Епізод розпочинається з позначки “Декількома місяцями раніше” – саме в такому не дуже грамотному формулюванні. Дія стартує в Москві, де Ковальов отримує нове призначення. За кілька хвилин сюжет перемикається на Ангарськ, де вже служить Ліпягін, і тільки тоді глядачеві повідомляють, що надворі 1994 рік.
На початку все скаче між цими двома лініями – покажуть шість перемикань за 15 хвилин. Потім раптово дають флешбек аж на рік назад, пояснюючи, як Липягін потрапив у сибірське містечко. А коли начебто всі лінії зійдуться, вискочить дивна і не дуже потрібна сцена про журналістку, яка на момент основної дії вже загинула.
Пояснювати минулі події не текстом, а візуально – начебто добре. Але перетворювати все, що відбувається, на “історію в історії в історії в історії” – вже надто втомлює.
Початок серіалу просто-напросто нудний
Здається, саме бажання пов’язати серіал із “Чикатило” зіграло зі сценаристами злий жарт. Замість того щоб розповідати про появу маніяка або хоча б просто знайомити глядачів із головними героями, половину епізоду присвячують не найцікавішій історії.
Початково Ковальова ставлять керівником, щоб прибрати його начальника. Потім у флешбеку показують, як він перевів Липягіна в Ангарськ, щоб врятувати від внутрішнього розслідування. Потім за ним відправляють і самого Ковальова, тому що той не справляється.
Тебто виходить, що значну частину серії глядачам розповідають про кумівство в міліції та про те, що в такому місті, як Ангарськ, працівники можуть опинитися тільки вимушено, як на засланні. Причому паралельно кожен третій герой скаржитиметься на розвал СРСР і сумуватиме, що раніше було краще.
Близько 10 хвилин присвячують історії сильно напідпитку дівчини, яка стане однією з жертв. Мабуть, це зроблено, щоб здивувати глядача: автори ніби натякають, що злочинцем виявиться одна людина, а потім все зміниться.
Але навіть якщо не знати реальної основи, не дивитися трейлери, ніколи не чути прізвище Попкова, яке називають і в серіалі, і не звертати уваги, як Федір Лавров, який грає його, весь час злісно посміхається, є один нюанс – маніяка показують прямо в заставці! Тоді до чого ця інтрига?
Але найгірше одна деталь. Дуже круто, коли автори, створюючи атмосферу будь-якої епохи, добирають у саундтрек композиції, які справді були на піку популярності в той час. Але робити лейтмотивом серіалу про ґвалтівника пісню зі словами “Я на тобі як на війні” – верх цинізму.
У цілому перший епізод “Тіні Чикатило” найточніше буде назвати просто невиразним. Це стосується і дивного зв’язку між двома історіями, який не допомагає, а тільки заважає сюжету. І якихось дрібних недоробок – у момент появи того самого неписьменного напису персонаж В’ячеслава Разбєгаєва розмовляє гучномовним зв’язком, але чути тільки його голос. Та й просто поки що історія не надто захоплює: вона хаотична і часто звалюється на кліше.
Так що на старті “Тінь Чикатило” програє і “Фішеру”, і “Хорошій людині”, і вже тим більше фільму “Страта”. Хоча порівняно з “Чикатило” серіал виглядає трохи менш гротескним і безглуздим: Федір Лавров хоча б не так переграє, як Нагієв. Можливо, у наступних епізодах стане краще. Але є сумніви.
