Рунету – 30 років. Розбираємося, як ми прийшли від ведмедя до краша і що вплинуло на мережеву мову

Руськомовний сегмент інтернету існує вже 30 років. За ці роки в ньому відбувалося всяке. Змінювалися правила етикету, тональність подачі повідомлень і, звісно, сленг. Ми вирішили порівняти, як спілкувалися тоді та зараз і які чинники на це вплинули.

Від “медведя” і “кроссафчега” до “9 віті таташці”

Першопочатково інтернет був доступний обмеженому колу людей. Першими в нього потрапили ті, хто мав стосунок до IT-сфери. У них теж був свій сленг, сповнений професіоналізмів, тому його ми торкатися не будемо. Потім аудиторія почала розширюватися, але все одно була нечисленною. Так, у 2000 році тільки у 4% населення вдома стояли комп’ютери. Причому переважно це були жителі великих міст. А потім кількість користувачів почала активно збільшуватися – і інтернет з умовно елітарної тусовки перетворився на місце для всіх.

І в цей момент формується “падонкаффська” мова, вона ж “олбанська” та “йАЗИг падонкаффф”. Її суть була в навмисному порушенні норм орфографії. Вважається, що він виник як гротеск на численні помилки в повідомленнях і як протест старожилів проти ситуації, коли в Мережу хлинули “широкі маси”. Але парадокс у тому, що падонкаффську мову часто використовували якраз грамотні люди. Помилки в ній настільки навмисні, що їх складно допустити випадково. Наприклад, ненаголошені голосні замінювали за принципом “як чується”, жиши писали з літерою и, кінцівки -тся, -ться перетворювалися на -цца.

Олбанський езиг
Скріншот: LiveInternet

У підсумку старожили використовували такі написання в текстах і коментарях. Новоприбулі спочатку дивувалися, потім багато хто втягувався. Але, схоже, падонкаффська мова відмерла найприроднішим чином разом із розвитком Мережі. Оптоволокно і мобільний інтернет охопили практично всіх. Крім того, прийшло покоління зумерів і потіснило бумерів.

Потреба говорити олбанською в цих ваших енторнетах зникла. Хоча негативне ставлення до чужих помилок загалом збереглося. Однак їх більше висміюють не через навмисне спотворення мови, а через кумедні або поширені огріхи в орфографії. До прикладу:

  • “9 вите иташка” (дев’ятиповерхівка);
  • “итогдалие” (тощо);
  • “болие лимение” (більш-менш);
  • “в крации” (коротенько).
Поширені огріхи в орфографії
Скріншот: Pikabu

Справедливості заради, коли текст із такими мемами читає людина, яка з ними не знайома, вона нерідко сприймає їх як помилки і звинувачує автора в безграмотності. Усе як 20 років тому. Утім, рудименти “падонкаффскаво” теж збереглися: “какбе”, “штош”, “аффтар” тощо.

Від “першонаха” до алгоритмічної стрічки

Під деякими популярними відео в YouTube усе ще можна знайти коментарі на кшталт “перший встиг”. Але до нього ще треба долистати. 20 років тому таке послання мало конкретну форму: “первонах” або “першийнах” – і вважалося великим досягненням. У цьому був сенс: твій коментар висів на початку, його бачили всі. Нік запам’ятовували, могли зацікавитися профілем, підписатися на нього. Тобто це працювало на особистий бренд. Були ще “фтройке”, “фдісятке” тощо.”

Первыйнах
Скриншот: LiveInternet

Заразом сенс цього явища вбила алгоритмічна стрічка коментарів. Верхніми показуються ті, що програма визнала найцікавішими, наприклад, найбільш залайкані. Тож для популярності послання має бути дотепним або хоча б просто розумним.

Технології перемогли не тільки “першонахів”. Так, зараз висловити схвалення контенту можна, поставивши лайк, або “лойс”. Раніше для цього існували типові коментарі:

  • “Аффтар жжот нипадецки”.
  • “Аффтар пеши исчо”.
  • “Акуеть, дайте дві!”

Від IRL до добровільної деанонімізації

Раніше існувала ціла група слів, яка визначала, що інтернет – це одне, а справжнє життя – інше. Наприклад, було популярним скорочення IRL, що означало in real life, “у реальному житті”. Адресатами постів були не Вася, Маша, Петя, а анонімуси – всі і ніхто одночасно. Тоді ж зароджувалися меми на кшталт “я тебе по IP вичислю”, які зараз не те щоб мають велике значення.

Все змінили соцмережі. До них користувачі інтернету були переважно анонімними. Не тому, що всі робили щось протиправне чи образливе, просто так було заведено. Люди могли роками спілкуватися одне з одним на якомусь майданчику і не знати ні імені співрозмовника, ні того, як він виглядає. І навіть якщо якась інтернет-тусовка знайомилася IRL, багато хто продовжував називати один одного псевдонімами.

А потім прийшли “ВКонтакте”, “Однокласники” та інші платформи, де люди почали реєструватися під своїми іменами, викладати мільйон фото – своїх, сім’ї, собаки, їжі. А анонімність поступово відійшла на другий план. Це добре помітно по хвилях реєстрації в Instagram*. Ті, хто долучився останніми роками, частіше обирають як нік ім’я та прізвище, а не хитре поєднання літер і цифр.

Свій внесок у деанонімізацію також зробило те, що інтернет щільно інтегрований у наші рутинні процеси. Навчатися онлайн, користуватися “Держпослугами” та онлайн-банкінгом, не надаючи особистих даних, не так-то просто. На деяких майданчиках, звісно, досі спілкуються анонімно – з різних причин. Але світ уже не ділиться на Мережу та IRL. Інтернет – частина реального життя.

І з цим пов’язане ще одне явище. Мова падонкафф, наприклад, була суто мережевим утворенням. А зараз чіткої межі між говірками інтернету і реального життя практично немає. Слова, які спочатку були мережевим сленгом і використовувалися в певній субкультурі, проникають і в повсякденне мовлення.

Від битви до переможного до бана

Інтернет завжди був недружнім середовищем, тож хейтери і тролі – явище не свіже. Але є помітний нюанс. Раніше сперечатися “вкаментах” пропонувалося до останнього і, чиє слово було заключним, той і правий. Якщо одному зі співрозмовників набридало і він тихо або гласно озвучував бажання припинити, йому писали “сліфф зощитан” (злив зараховано), і того автоматично визнавали переможеним. Зараз інтернету в нашому житті дуже багато, з кожним незгодним лаятися не вийде. Тож практика бана стала загальноприйнятою.

Від “пацталом” до “кека”

У будь-які часи дорослі знаходили причини дорікнути підліткам у тому, що ті живуть неправильно. “Ось у наш час…”. Але сленг, жаргонізми, професіоналізми – це ще й спосіб збиватися в групи і швидко розуміти, хто перед нами – свій чи чужий. Тож не дивно, що й нове покоління винаходить свою мову, яка, втім, швидко розповзається за межі груп. Наприклад, у 2000-х від сильного сміху опинялися “пацталом” або “пацтулом”, а зараз “кекають” або “ревуть”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.