21 березня в український прокат вийшов мюзикл “Летючий корабель”. Це картина Іллі Учителя, заснована на однойменній казці та мальованому фільмі 1979 року. Розповідаємо, чому варто пропустити картину і замість неї ще раз переглянути радянський мультик.
“Летючий корабель” невдало розвиває сюжет мультфільму
Моряк Іван припливає до королівства, яке не є найуспішнішим. Скарбниця порожніє, через що царю доводиться вислужуватися перед багатим Полканом, який колись знайшов у чарівному лісі золото. Зараз він платить за ремонт у палаці та наполягає, щоб царська донька Забава вийшла заміж за його сина – Полкана Полкановича. Той якраз повертається із заморської подорожі.
Забава не хоче заміж за розрахунком – для неї важливі щирі почуття. Незадовго до прибуття Полкана-молодшого царівна зустрічає Івана. Герої миттєво закохуються і розуміють, що у них є тільки два виходи. Або Іван знаходить у лісі золото і сам стає завидним нареченим, або будує летючий корабель і пара втікає на ньому.
Сюжетно “Летючий корабель” Іллі Учителя ближчий до мультфільму Гаррі Бардіна, ніж до оригінальної казки. У ній не було ні Водяного, ні Бабок-ялинок: головний герой-дурник за допомогою товаришів виконував доручення царя, а пізніше вигнав того з країни і одружився з царівною. Історія в мультфільмі набагато добріша.
Рішення адаптувати анімаційний сюжет поставило перед сценаристами складне завдання. Мультфільм тривав 18 хвилин і майже цілком складався з пісень. Такий вихідний матеріал потрібно було перетворити на півторагодинний художній фільм. Автори недавніх “Бременських музикантів” на схожий виклик відповіли, додавши в картину передісторію Трубадура. Виявилося, що до зустрічі з товаришами по групі герой втратив матір, вступив до дитячої зграї та багато років провів у в’язниці.”
Мультфільм “Летючий корабель” був сюжетно простішим за “Бременських музикантів”: яскраві герої в ньому з’являлися лише для того, щоб заспівати пісню та швидко допомогти Івану. Тож авторам лайв-екшен-римейка довелося не лише підвищувати значущість персонажів наявних, а й додавати нових: наприклад, Солов’я-розбійника, заморську відьму та Полкана Полкановича, якого після закордонної мандрівки почали звати Полем.
>
Такі зміни довели, що “Летючий корабель” добре працює лише в короткому форматі. Відволікання на історію про злодіяння Полкана-молодшого та додатковий акцент на політичних інтригах його батька мали урізноманітнити сюжет. Але в результаті просто втомили.
Герої та музичні номери стали гіршими
У римейку змінилися і головні герої. У анімаційних Забави та Івана на розвиток просто не було часу. Ось, наприклад, усе, що глядачі знали про Забаву: царівна хоче вийти заміж за коханням, а в серце їй запав простий сажотрус. У повному метрі риси характеру героїв спробували розкрити.
У мультфільмі царівна бунтувала через потенційний шлюб із Полканом, а у фільмі загалом поводиться зухвало і зухвало. У мультфільмі простота Вані виражалася в тому, що він не був багатим, а в картині Учителя герой став до жаху наївним. Здається, такий “розвиток” зробив протагоністів скоріше відразливими, ніж приємними.
>
Іван із фільму взагалі не цікавий як герой: сам він не здатний практично ні на що, окрім нерозважливих вчинків.
У цьому плані хлопець міг би брати приклад зі свого казкового прототипу. Дурник з оригінального тексту здібним не був, але домагався своїх цілей завдяки наполегливості та вмінню заводити нових друзів. Але Іван із картини виявився не здатним навіть на це: нові друзі чомусь самі напрошуються допомогти йому. Забава ж із фігури чарівної та чуттєвої перетворилася на стереотипну істеричну принцесу, яка нічого не знає про світ навколо.
Другорядкові герої теж вийшли спірними. Цар у виконанні Леоніда Ярмольника загалом не відрізняється від царя з мультфільму. Але дещо бентежить, що автори кілька разів доручають герою дитячого фільму проговорювати двозначні фрази з натяками на фекалії та секс.
Соловей-розбійник у фільмі потрібен начебто лише для того, щоб добити тих глядачів, яких від казкового кіно не відштовхнули антропоморфні звірі з “Бременських музикантів”. Ну а Бабки-яєжки у виконанні загримованого Данила Козловського і ворожка Ксенії Раппопорт бентежать некрасивою закулісною історією. Імена акторів перед прем’єрою прибрали з титрів, а на героїню Раппопорт за допомогою графіки начепили маску.
Тепер, незважаючи ні на що, один герой залишився таким самим приголомшливим, яким глядачі його пам’ятають за мультфільмом. Це Водяний у виконанні Сергія Гармаша – все ще один із найтрагічніших і найчарівніших героїв російського кінематографа.
У фільмі самотність героя посилилася ще й зрадою Полкана: він обіцяв за золото допомогти Водяному перебратися з болота до моря, але не дотримав свого слова. З такою передісторією виконана на болотному піаніно пісня звучить зовсім несамовито.
Щасти, це єдиний музичний номер у фільмі, що відповідає емоційності та яскравості оригінальних композицій. Решта пісень у картині Учителя страждають від тієї самої проблеми, що й музика в оновлених “Бременських музикантах”. Самобутні композиції в нових версіях перетворюють на безликі поп-хіти: вони втрачають індивідуальність і зовсім не запам’ятовуються.”
Фільм “Летючий корабель” може похвалитися лише тим, що не зіпсував аж одну пісню й додав до трек-листа черговий переспів “На зорі”. Дивитися його немає жодного сенсу. Особливо з огляду на величезну різницю з хронометражем улюбленого мультика і спроби на ньому заробити.
