У новій серії статей я щотижня розповідаю про те, які фільми та серіали вразили мене.
Сьогодні мені хочеться відновити справедливість. У 2022 році відбулася прем’єра картини норвезького режисера Крістоффера Борглі «Тушить від себе». Фільм відзначили номінацією у Каннах, а потім забули. І дарма.
«Тушить від себе» виглядає як діагноз поколінню соціальних мереж, коли заради уваги люди діляться всім підряд. Весь фільм – як селфі з мертвим родичем.
Головну героїню зрозуміє будь-хто, кому не чуже марнославство — просто вона доводить його до максимуму. Сігне настільки одержима увагою, що готова зробити все, аби на неї дивилися. Наприклад, під час застілля, присвяченого виставці її хлопця Томаса, Сігне бреше, що в неї алергія на арахіс — просто щоб усі помітили її присутність.
Потім вона починає приймати таблетки для побічних ефектів. Героїня втрачає здоров’я, але думає лише про те, чи подивиться на неї випадковий пасажир автобуса, — в ідеалі він має ще й висловити співчуття.
На початку картини здається, що щось не так саме із Сігне. Але коли вона справді привертає увагу, її хлопець намагається отримати свою дозу кохання та співчуття від оточуючих.
Нарцисизм та маніакальна жага уваги — не лише проблема, а й чудовий базис для жартів. Фільм напханий абсурдними сценами, кожна з яких чудова сама по собі. Наприклад, Сігне зі страхом представляє відвідування лікаря, який на основі рентгена скаже їй, що має погане почуття гумору. А під час сексу героїня представляє свій похорон, на який не пускають батька, що залишив сім’ю, і колись кращу подругу.
Фільм перераховує людські вади, але відмовляється від моралі. Не розчісує, а лоскоче рани. Якщо ви коли-небудь брехали, щоб на вас звернули увагу, то «Тушить від себе» обов’язковий до перегляду.
