Як Вес Андерсон, Тім Бертон і Гільєрмо дель Торо знімають свої приголомшливі казки для дорослих

У сучасному кінематографі є багато авторів, які навмисно надають своїм фільмам форму казки. При цьому тематика творів не дозволяє їх вважати дитячими. Уес Андерсон, Гільєрмо дель Торо, Тім Бертон – незважаючи на масу відмінностей у стилі, ці режисери знімають фільми, які іноді називають казками для дорослих. Розбираємось, як автори це роблять і чому казкова форма така зручна.

Уес Андерсон – майстер яскравих квітів та меланхолії

Уес Андерсон – один із найстильніших режисерів в історії кінематографа. Вже в перших фільмах він почав використовувати прийоми, які згодом переходили до інших картин. Головні їх: симетрія, центрування, велика барвиста палітра, поліграфія, великі верхні плани. Поєднання цих елементів створює унікальний стиль, який складно із чимось сплутати.

До них додається і особливе ставлення до музики. Уес Андерсон активно використовує пісні, що вже вийшли, додаючи до них саундтреки, написані спеціально для кіно. Через хіти режисер передає внутрішні переживання героїв. Причому іноді грає роль як пісня, а й доля автора. Так, у «Сімейці Тененбаум» в одній зі сцен чути трек Еліотта Сміта — музиканта, який наклав на себе руки. Автор використовує його музику в найдраматичніший момент картини.

Кожен прийом виконує найважливішу для фільмів Андерсона роль створення штучності, театральності. Коли автор знімає картину про дитячий табір («Королівство повного місяця»), створює його з нуля замість того, щоб використовувати вже існуючий. Зрештою і виходить казковість, якийсь дитячий погляд на світ.

Фільми — казки для дорослих: «Королівство повного місяця»
Кадр із фільму «Королівство повного місяця»

Але якщо візуально картини Уеса Андерсона можна назвати дитячими, то тематично точно немає. Сімейні стосунки, боротьба поколінь, пошуки себе, боротьба за свободу — очевидно, що такі проблеми зрозумілі дорослій аудиторії. При цьому вирішувати складні завдання у фільмах часто мусять діти. Як правило, вони загалом набагато зріліші, ніж дорослі. Коли до конфлікту додаються фірмові візуальні образи, то народжується властива стрічкам Андерсона меланхолія. Барвистий світ, що викликає спогади та асоціації у глядача, поєднується з проблемами з дорослого життя.

Важливо, що Андерсон дуже рідко використовує справді казкові світи (як правило, таке буває лише у мультфільмах). Йому набагато цікавіше створювати казки із реальності. Тому поїзд («Потяг на Дарджилінг»), школа («Академія Рашмор») і підводний човен («Водне життя Стіва Зіссу») виявляються вдалим місцем дії, ніж вигадані локації.

Тім Бертон – геній мороку та посилань

Тім Бертон теж знімає казки для дорослих, але робить це в іншій манері. Можливо, через його захопленість темою смерті, яка відіграє особливу роль у його картинах. Герої вмирають, воскресають, борються зі смертю, вона завжди поряд. У цьому вона сприймається як щось особливе — це природна частина життя. Сама тематика фільмів визначає візуальні образи – виходять темні, похмурі стрічки.

Фільми - казки для дорослих:
Кадр із фільму «Аліса у Країні чудес»

Втім, стилістика Бертона визначається як темами, а й його особистими уподобаннями. Режисер надихається німецьким експресіонізмом. Він бере у свої фільми не лише окремі сцени (надсилок у нього завжди дуже багато), а й дух старих картин. Гіперболізовані емоції, таємничі герої та похмурі світи – елементи, які можна зустріти майже у будь-якій роботі автора. При цьому важливо, що для Бертона вище значення світла, ніж кольори. Можливо, це прямий вплив чорно-білого кіно, де вміння грати з тінями та півтонами часто визначало емоційність картини.

Крім того, Тім Бертон тяжіє до готики. Темні палаци та таємничі лиходії приваблюють його більше, ніж сучасні краєвиди. Навіть Готем у його «Бетмені» скоріше нагадує володіння графа Дракули, а не місто з коміксів. З роками стало зрозуміло, що Бертон здатний дати нове життя будь-якому твору завдяки візуальному стилю.

Фільми – казки для дорослих: «Бетмен»
Кадр із фільму «Бетмен»

Незважаючи на морок і смерть, що задають тон картинам Бертона, він майже завжди будує історії навколо дітей. Найчастіше звичайних («Чарлі та шоколадна фабрика», «Аліса в Країні чудес»), але іноді й навколо дорослих дітей («Едвард Руки-ножиці»). Дитина наївність виявляється найважливішим властивістю героїв. До того ж, саме дитина може подивитися на світ чесними очима, що допомагає вирішити проблему в окремо взятому фільмі.

Кадр із фільму «Суїні Тодд, демон-перукар із Фліт-стріт»
Кадр із фільму «Суїні Тодд, демон-перукар з Фліт-стріт»

При цьому якщо фільми Уеса Андерсона не будуть цікаві дитині через складні проблеми, то картини Тіма Бертона цілком можуть сподобатися — хоча й можуть наснитися у кошмарі. Зрештою аудиторія Бертона — дорослі люди, які сумують за цікавими казками.

Гільєрмо дель Торо – інтелектуальний маніяк та анархіст

Особливий погляд на казки демонструє Гільєрмо дель Торо. Він використовує їх для того, щоб говорити як про найпростіші індивідуальні труднощі, так і про соціальні.

Режисер – фанат монстрів. “Хеллбой”, “Форма води”, “Піноккіо”, “Лабіринт Фавна” – у більшості фільмів у центрі сюжету виявляються незвичайні істоти, але з типовими людськими проблемами. Для них прийняти себе і своє обличчя і тіло — набагато складніше завдання, ніж урятувати світ. Зовнішність відіграє справді важливу роль. Для героїв дель Торо потворність — не негативна характеристика, а риса. А краса у голлівудському розумінні сприймається режисером як щось негативне. Дель Торо готовий роками працювати над виглядом персонажів, щоб підкреслити їхню унікальність.

Фільми – казки для дорослих: «Лабіринт Фавна»
Кадр із фільму «Лабіринт Фавна»

Мексиканський режисер переінакшує казки з погляду як зовнішніх елементів, а й соціальних. Ті, хто має владу, майже завжди виявляються лиходіями, тоді як трикстер, який намагається зруйнувати ієрархію, викликає співчуття. Якщо в класичній казці принц йде вбивати дракона, то у світі дель Торо все навпаки: замучене чудовисько вбиває злого спадкоємця престолу.

Фільми – казки для дорослих: «Форма води»
Кадр із фільму «Форма води»

Зовнішня казковість картин дель Торо є максимально оманливою. У його історіях можна зустріти посилання на історичні та політичні події, а також до релігії. Іноді виходить на межі фолу: так, у недавньому «Піноккіо» режисер примудрився співвіднести дерев’яну ляльку з Ісусом Христом (не кажучи вже про те, що події мультфільму розвиваються у фашистській Італії). Можливість грати зі стилем та образами дозволяє дель Торо говорити на будь-які теми, використовуючи метафори.

Фільми - казки для дорослих:
Кадр із фільму «Піноккіо Гільєрмо дель Торо»

Уес Андерсон створює казки з реальності, Тім Бертон перетворює їх на готичні романи, Гільєрмо дель Торо шукає у казках елементи реального світу. Кожен із них блискуче працює з візуальним рядом та настроєм, сплутати їхні картини неможливо. І незважаючи на те, що зовні фільми можуть виглядати легковажними, вони завжди виявляються складнішими, ніж здається.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *