Термін «британські вчені» з’явився на початку нульових і став популярним у 2003-му. Так називають дослідників незалежно від їхнього походження, які проводять безглузді експерименти з нікому не потрібними результатами.
Цікаво, що подібний термін є не лише російською мовою. Китайці говорять про «британських дослідників». А ось англійці в такому ж розумінні вживають вираз “наука Міккі Мауса” – Mickey Mouse science.
Науковий журналіст Олексій Водовозов розповів у своїй лекції на каналі ScienceVideoLabкому і навіщо потрібні абсурдні експерименти та їх безглузді, але гучні результати А ми законспектували.
Вчені привертають увагу ЗМІ, щоб викликати інтерес до досліджень та отримати фінансування
Колись дослідження цікавили лише самих учених та новини про перебіг експериментів та їх результати не виходили за межі наукового середовища. Але зараз будь-яке серйозне дослідження це медійний процес. Так відбувається тому, що звичайним людям цікаво, які сьогоднішні відкриття можуть змінити повсякденне життя. Суспільство чекає на прориви і зміни.
Але цей процес має і зворотний бік. Сьогодні ми звикли оцінювати ефективність досліджень за ступенем їхньої популярності. Чим більше говорять про вченого чи його роботи — тим, на думку суспільства, корисніші його експерименти.
Згодом з’явився такий показник, яким стали оцінювати ефективність дослідницьких груп, — медійність. Тобто, наскільки про вас говорять ЗМІ, кого з вас запрошують на ток-шоу, хто там із вас герой на перших сторінках.
Вчені змушені грати за новими правилами. Чим більше згадок у ЗМІ, тим більша ймовірність отримання грантів
Але важко постійно повідомляти ЗМІ щось цікаве про перебіг експериментів — у них більше рутини, ніж чудес. Тим більше, якщо дослідження розраховані на тривалий термін — років на 5, а то й на 10–20. Швидких результатів немає, але інформація потрібна постійно. Тому:
Наукові групи готові повідомляти про будь-яке, навіть незначне просування
Так робота вчених перетворюється на серіал.
Ну, наприклад: давайте ми опублікуємо доклінічні дослідження. А потім, коли уточнимо результати, знову про це повідомимо. Якщо ми не вийде, це буде інфопривід: дивіться, ми спростували свої попередні дослідження. Або навпаки, ми їх підтвердили. У будь-якому випадку з’являється інфопривід. Тобто будь-який результат для медіа – це добре.
Вчені озвучують дивні результати незрозумілих експериментів
Важко проводити серйозні експерименти, коли не вистачає фінансування, тому вчені йдуть на хитрість. Вони проводять якесь гучне дослідження, головне призначення якого — стати основою цікавого матеріалу у ЗМІ. Експеримент, де можна швидко отримати результати, які легко висвітлити у медіа. У результаті наукова група стає відомою і може на великий грант. А він уже піде на фундаментальні роботи.
З 1982 року британський медичний журнал The BMJ перед Різдвом присвячує цілий номер несерйозним результатам абсурдних досліджень. Журнал завжди має достатньо інформації — деякі вчені розуміють, що їхні результати можуть бути показані лише у гумористичному різдвяному випуску, і не хочуть упускати шансу на публікацію.
Так, одного разу журнал написав про дослідження, що реально проводилося, в якому британські вчені з’ясували: у чашку традиційного англійського чаю потрібно додати рівно 40 мл молока, щоб напій був пофарбований ідеально.
Не всі дослідження ідіотські. Наприклад, під час одного з них вивчалося, яку музику грати в операційній. Так, є різниця: там головний момент, щоб подобалося всій операційній бригаді, а не лише хірургам. Ось такий результат.
Дослідники проводять нормальні експерименти, які виглядають смішно з боку.
Існує спеціальна нагорода для абсурдних досліджень Ig Nobel Prize. На російську її назву переводять як Ігнобелівська чи Шнобелівська премія. Серед її номінантів зустрічаються й корисні роботи, які виконані ретельно, а їх результати можуть бути цікавими.
Наприклад, Ахмед Шафік із Каїра у 2016 році вивчав властивості чоловічої білизни. На першому етапі він намагався визначити, як впливає матеріал нижньої білизни на привабливість самців щурів. Для цього вчений власноруч пошив чи зв’язав безліч комплектів трусів для щурів з бавовни, вовни та штучних тканин.
Ось така робота копітка — я навіть сказав би, зроблена з любов’ю до своєї спеціальності.
Результати показали, що самки не лякаються бавовни та вовни. А ось синтетика їх відштовхувала — самці у штучній білизні не популярні. Можливо, у цьому винна статична електрика. Але факт: самцям не потрібно носити синтетичну білизну. Цікавий експеримент, який чомусь потрапив до категорії безглуздих дослідів.
Прес-служба неточно доносить до ЗМІ сенс та результати експерименту
Вперше з цим зіткнулися саме британські вчені – дослідники з університету Кардіффа. Вони простежили весь ланцюжок від організації наукових дослідів до публікацій їх результатів у ЗМІ.
Експериментатори не самі публікують результати своєї праці — вони віддають їхній прес-службі університету. На цьому рівні відбувається найбільше спотворень, тому що в PR-службу іноді беруть випадкових людей. Вчора вони писали огляди про моду, а сьогодні звіти про наукові дослідження. Їм важливі не факти, а яскраві заголовки та медійний ефект.
Наприклад, фахівці вивчають, як поводяться ракові клітини в хвості миші, і знаходять спосіб уповільнити їхнє зростання. Але прес-служба опускає умовності: не пише, що йдеться лише про миші, не повідомляє, що дослідження дали лише перші обережні результати. І випускають прес-реліз, де йдеться про те, що вчені знайшли спосіб перемогти рак. Але реальність дуже відрізняється від цієї глянсової картинки.
Така сама проблема з некомпетентними журналістами. Не намагаються розібратися у суті експерименту, а формулюють гучні заголовки. До того ж мало хто з пишучих новин читатиме статтю в науковому журналі, щоб розібратися в матеріалах досліджень. Статті для ЗМІ вони роблять на основі тих прес-релізів, складених некомпетентними піарниками.
А що там насправді сталося — ніхто цього читати не захоче. Чи не медійно, не яскраво, не емоційно, не трендово.
Журналістам потрібні сенсації, і вони самі вигадують дослідження та результати
Ще в XIX столітті деякі ЗМІ розміщували оголошення про найм працівників, у яких писали: «Потрібні редакційні мужики, які вміють зображати “голос народу” у безграмотних листах до редакції та добровільних кореспонденцій». Це факт — старі газетні сторінки із такими вакансіями збереглися до наших днів.
Те саме часто відбувається і сьогодні. Значні новини у світі науки з’являються щодня. Неможливо регулярно, за розкладом, робити важливі відкриття. Тим більше — у медичній науці, де потрібні ретельні дослідження та безліч перевірок їх результатів. А ЗМІ виходять щодня. Щоб їх читали, треба писати про сенсації. Тому журналісти іноді самі вигадують і подію, і її трактування.
Іноді ми справді багато чого не можемо зрозуміти. Ми не можемо відкрити, наприклад, як діє парацетамол. Подаємо приблизно, але є купа питань. У нас маса невідкритого, але новини мають бути щодня, їх має бути багато, вони мають потрапляти у розсилку та обговорюватись. Потрібен масовий продукт, а якщо його немає, «редакційні мужики» його виробляють.
Так народжуються лжесенсації. Наприклад, у 50-х роках ХХ століття у медичних виданнях писали про те, що куріння корисне для астматиків — нібито є наукові дані про те, що сигаретний дим допомагає їм перемогти хворобу.
Є важливе правило: чим сенсаційніша новина — тим ретельніше потрібно шукати її джерело. Якщо автора не вказано — новини не треба вірити. Не буває, щоб революційне, масштабне та яскраве відкриття було анонімним. Потрібно знайти автора — і потім уже вирішувати, чи заслуговує він на довіру.
Так звана «британськість» є не лише з боку вчених, а й із ЗМІ. Причому зараз вони змагаються, хто з них більш «британський». А програємо ми читачі. І журналісти, бо шукати щось коректне, науково обґрунтоване стає з кожним роком дедалі важче. Сподіваюся, випливемо разом.
Переглянути лекцію можна на YouTube.
