Сучасне суспільство приділяє надто багато уваги зовнішнім досягненням – тому, як ми виглядаємо, де працюємо, який спосіб життя ведемо. Більшість звикла «тримати обличчя» у будь-якій ситуації, тому навіть найменші проблиски смиренності здаються ковтком свіжого повітря. Чому нам так складно виявляти цю чудову якість? Може, тому що воно асоціюється зі слабкістю, хоча насправді одна із ознак внутрішньої сили? Спробуємо знайти відповіді ці запитання.
Чому смиренність – це добре
Коли ми зустрічаємо когось, хто має цю чесноту, наші плечі розслабляються, серце починає битися трохи тихіше, а невидима рука, що нервово стискає нутрощі, послаблює хватку. Чому? Тому що ми розуміємо, що нас бачать, чують і приймають такими, якими ми є, з усіма недоліками. Таке ставлення – дуже рідкісний і цінний дар, який розбиває навіть найміцніші захисні стіни.
По-справжньому скромні й покірні люди можуть дарувати це відчуття, бо приймають свою силу та свої слабкості без засудження. На думку вчених, саме це – ключова ознака смиренності, яка має почуття співчуття.
Подібне прийняття себе може виникнути лише із внутрішнього відчуття власної цінності. Ні багатомільйонні гонорари, ні ідеальне тіло, ні лайки в соцмережах не подарують цього почуття. Люди, наділені смиренністю, цінують невеликі, але значущі речі, які приносять користь оточуючим.
Крім того, такі люди розглядають життя як нескінченне навчання та розуміють, що ніхто не ідеальний. А це означає, що ми можемо працювати над собою і бути відкритими до нових ідей, порад та критики без шкоди для нашої самооцінки.
Найяскравіший приклад прояву цієї якості – Махатма Ганді. Його історія є прямим доказом того, чого може досягти лідер, наділений смиренністю, і наскільки такі люди корисні для суспільства.
Психологи Хейді Веймент та Джек Дж. Бауер написали книгу про «тихе его». Ця концепція дуже схожа на те, що ми називаємо смиренністю. Суть у тому, що коли ми контролюємо своє его, ми стаємо набагато менш агресивними, рідше маніпулюємо оточуючими і менше брешемо. Натомість ми беремо відповідальність за свої помилки і виправляємо їх, прислухаємося до ідей оточуючих і розумно оцінюємо свої здібності.
Смиренність може значно покращити не лише наше життя, а й стосунки з оточуючими. Люди, які мають цю якість, ефективніше справляються зі стресом і почуваються набагато краще і фізичноі емоційно. Крім того, вони часто виявляють щедрість та подяку, а також допомагають іншим. Все це притягує до них оточуючих.
Як розвинути в собі смиренність
Враховуючи все, що ми знаємо про цю якість, її не так вже й просто розвинути. Однак зусилля точно варті того, хоча б заради внутрішньої свободи, яка з’явиться, коли ми нарешті перестанемо приховувати «незручні» частини себе, а змиримося з ними. Іншими словами, робота над смиренністю допоможе відкрити серце до розуміння та співчуття. Ось кілька способів, з яких можна розпочати.
Прийняти свою людяність
Коли ми терпимо невдачу в чомусь дуже важливому для нас, наприклад, у особистому житті чи кар’єрі, наша самооцінка опускається на дно. Так відбувається, тому що наше внутрішнє відчуття цінності безпосередньо пов’язане із зовнішніми подіями. Ми за одну секунду стаємо «поганими» та «негідними» людьми, а шлях назад до стабільної самооцінки може зайняти дуже багато часу.
Людям з розвиненою смиренністю чужа така модель бачення світу. Вони генерують свою цінність ізсередини. Тому, коли вони з тріском провалюють якусь справу, то розуміють, що це лише невдача, а не доказ їх нікчемності. Адже вони люди, а людям властиво помилятися.
Психологи Крістофер Петерсон і Мартін Селігман у своїй книзі «Сильні сторони та чесноти: керівництво та класифікація» припускають, що відчуття внутрішньої цінності випливає з надійного типу прихильності або іншого емоційно здорового зв’язку з близькою людиною. Зазвичай цей той, хто доглядав нас у дитинстві. Безумовне прийняття та любов стають своєрідним щитом, що оберігає від небезпечних проявів критики та невдач.
На жаль, мало хто може похвалитися таким позитивним досвідом. Дослідження показуютьщо тільки у 60% дорослих надійний тип прихильності. Однак це не означає, що ми приречені. Зі своїм типом прихильності можна і потрібно працювати. Ця стаття дозволить зробити перші кроки.
Практикувати усвідомленість та самоспівчуття
Люди, які мають чесноту смиренності, тверезо себе оцінюють. Вони знають свої переваги та недоліки, і це допомагає їм зрозуміти, над чим потрібно працювати.
Усвідомленість дозволяє зробити паузу і прислухатися до своїх думок та почуттів. Більше того, вона допомагає робити це без засудження, яке спотворює те, як ми бачимо ситуацію. Чим більш усвідомлено ми підходимо до свого внутрішнього стану, тим легше стає помічати звички та переконання, які обмежують нас. І тут у процес включається самоспівчуття — ми приймаємо свої не найприємніші якості, вчимося доброті та розумінню насамперед щодо самого себе.
Коли ми приймемо те, що потрібно змінити, то зможемо запустити процес трансформації. Почніть замінювати негативні думки та дії позитивними, і згодом ви самі себе не впізнаєте.
Висловлювати подяку
Просте «дякую» означає, що ми помічаємо подарунки, які дарує нам життя, та усвідомлюємо цінність інших людей. Регулярна практика подяки допомагає вимкнути егоїзм та уважно подивитися навколо.
Дослідження підтверджують, що вдячність і смирення живлять один одного. Ми стаємо кращими, коли регулярно говоримо «дякую» оточуючим нас людям і світу.
Заведіть щоденник подяки і щовечора записуйте три речі, за які вам хочеться подякувати життя. Або спробуйте писати листи подяки — наприклад, людям, які зробили для вас щось хороше або допомогли вам у чомусь.
Можливо, головний ключ до смирення — дивитися на життя як на повну пригод подорож назустріч якостям, які роблять краще за нас самих, навколишніх людей і світ навколо. Нельсон Мандела говорив: «Насамперед треба бути чесним із собою. Неможливо змінити суспільство, а то й змінитися самому. Великі миротворці – люди порядності, чесності та смирення».
