Так, багатьма процесами у нашому організмі керують саме гормони. Як саме це відбувається, ведучому YouTube-каналуОснова» Борису Веденському розповів лікар-ендокринолог Олександр Циберкін. tips.in.ua законспектував основні тези розмови.
Що таке гормони і навіщо вони потрібні організму
Якщо говорити спрощено, гормон – це своєрідна сигнальна молекула. Кожен вид гормонів виробляється певною залозою – наприклад, наднирковими залозами або гіпофізом. А потім ці молекули потрапляють у кров та розносяться по всьому організму. І передають сигнали іншим органам — повідомляють, у якому режимі працювати чи якісь речовини синтезувати. Але іноді й самі виконують якусь просту дію. Наприклад, інсулін у результаті певних взаємодій знижує рівень цукру в крові.
Здавалося б, організму зручніше передавати термінову інформацію через нервову систему так можна заощадити час. Так, подібні механізми у нас також є. Але вони з’явилися під час еволюції набагато пізніше. А гормони — більш давній та багаторазово перевірений спосіб регуляції.
У процесі еволюції все не миттєво з’являлося. Не одразу нервова система виникла. Спочатку була так звана гуморальна, тобто регуляція здійснювалася за допомогою речовин.
Крім того, не всі гормони передають сигнали про термінові дії. Так, є й такі – той самий інсулін потрібен, щоб негайно знизити рівень глюкози. Але багато гормонів працюють довго. Наприклад, ті, що регулюють процеси зростання та розвитку організму. Їх миттєвими імпульсами, що передаються каналами нервової системи, замінити не можна.
Чим гормони відрізняються від нейромедіаторів
Нерідко гормонами називають усі сигнальні речовини. В одну компанію потрапляють і адреналін, і кортизол, і серотонін із окситоцином. Але це не зовсім правильно.
Гормони працюють у всьому організмі
Важлива відмінність гормонів полягає в тому, що зазвичай вони діють далеко від місця свого виникнення. Ось як це відбувається на прикладі кортизолу, який називають гормоном стресу — деякі, до речі, думають, що він його і викликає. Але це не так.
Коли людина довго перебуває у дискомфортних йому умовах, організм включає режим «небезпека». І робить все, щоби виробити достатньо енергії для порятунку. Наприклад, щоб людина змогла втекти від хижака або перемогти його в сутичці.
Для цього надниркові залози виробляють багато кортизолу. А цей гормон, своєю чергою, впливає інші органи. І змушує розщеплювати жирову, а часом навіть м’язову масу, щоб у крові було більше глюкози — чудового джерела енергії.
У результаті надлишок кортизолу часто призводить до підвищеного рівня цукру та інших проблем. І ось доказ: під час пандемії COVID-19 лікарі часто призначали пацієнтам дексаметазон – його можна назвати синтетичним аналогом кортизолу. Цей гормон здатний боротися із проявами запальних процесів, тому його й використовували.
Звісно, лікарі спостерігали і за іншими показниками пацієнтів. І помітили, що аналог кортизолу при тривалому застосуванні може завдати й чимало шкоди.
Щоб збільшити вміст енергії та рівень цукру, він руйнує все інше. М’язи, білки, жирову тканину. При тривалому надлишку цього кортизолу руйнується все. Виникає остеопороз, діабет, погіршується якість м’язової тканини і багато чого іншого.
Це одна з причин, чому тривалий стрес шкідливий для організму. Крім того, надлишок кортизолу часто пов’язують із виникненням депресії у пацієнтів.
Тепер поговоримо про нейромедіаторів. Їх пов’язують із протилежними стресові станами і часто називають гормонами щастя.
Нейромедіатори впливають лише на нейрони
Принцип їхньої роботи той самий. Нейромедіатор – сигнальна молекула. Відмінність від нормальних гормонів у тому, що ті діють по всьому організму. А нейротрансмітери (ще одна назва цих речовин) – засіб зв’язку між нейронами мозку. Ці нервові волокна взаємодіють один з одним на дуже короткій відстані. Виходить, дофамін чи окситоцин – локальні засоби спілкування, які ефективно працюють лише у міжнейронних зв’язках.
Ми часто чуємо, що, наприклад, дофамін називають гормоном щастя. І можна подумати, що чим більше його буде в організмі, тим щасливішою стане людина. Але насправді такого прямого взаємозв’язку немає.
Ось із інсуліном все зрозуміло: він безпосередньо керує процесами розщеплення глюкози. Якщо ми введемо його людині, рівень цукру в крові у нього знизиться. Але якщо зробити укол дофаміну, то людина навряд чи негайно стане щасливішою. Надлишок нейромедіаторів не зробить нас радісними та безтурботними. І це також підтверджено на практиці.
Є певні типи пухлин в організмі, які можуть почати виробляти будь-які такі нейротрансмітери – той же серотонін, дофамін та інші. Але відчуття щастя та щасливе життя не перший симптом таких хвороб.
Люди, які борються з пухлинами, навряд чи постійно відчувають приплив радості. Зазвичай буває навпаки. Тому твердження, що дофамін — гормон щастя і чим його більше, тим краще дуже серйозне спрощення.
Ось що важливо. Кожен нейромедіатор пов’язані з іншими. І для отримання певного емоційного ефекту необхідно, щоб зійшлося, наприклад, 10 нейромедіаторів та ще 20 молекул інших речовин. Тому маніпулювати станом людини безпосередньо – скажімо, ввести у вену серотонін, щоб пацієнт негайно став щасливим – неможливо. За емоції відповідають складні електрохімічні реакції у мозку, і ми ними не управляємо.
У практичній медицині немає такого, що до нас приходить на прийом людина: «Знаєте, лікарю, мені так сумно останнім часом». І ми такі: «Не проблема — здайте кров на гормон щастя, гормон смутку. Зараз ми поправимо їхній баланс, і все пройде». Такого немає.
Чи існують гормони кохання чи розуму
Подібні формулювання ми чуємо часто. Наприклад, окситоцин вважається гормоном любові та прихильності. Але знову ж таки, якщо ви прийдете до лікаря і розповісте, що ніяк не можете закохатися, він не відповість: «Ось вам краплі окситоцину – попийте, і все пройде». І навпаки, ніяк не скоригує гормонами ваш стан, якщо романтичні захоплення трапляються надто часто.
Взагалі, закоханість – це насамперед стрес для організму, хоч і позитивний. Звичайно, він викликає збільшення вироблення кортизолу, статевих та деяких інших гормонів. Але це вже вдруге. Спочатку виникають електрохімічні реакції у мозку.
Звичайно, у нас немає залози кохання, яке, якщо ми в когось закохалися, починає розквітати, функціонувати та виробляти гормони.
Вчені досліджують, що відбувається з людьми, наприклад під час цукерково-букетного періоду відносин. Фіксують, які нейрони активуються та який набір нейромедіаторів вони використовують. І роблять висновки.
Але є так званий гематоенцефалічний бар’єр. Це означає, що концентрація певних речовин у крові може не точно відповідати їх вмісту всередині мозкової речовини. Часом вона дуже слабко впливає на активність цих або інших молекул усередині мозку. Саме тому ми можемо з допомогою тих чи інших ін’єкцій керувати процесами, які відбуваються при взаємодії нейронів.
Уявіть, що на вулицях міста з’явилося багато машин певного типу. Наприклад, жнив. Або яскраво прикрашених та їдучих на карнавал. Але люди, які сидять вдома на кухнях, можуть не звертати на ці автомобілі ніякої уваги. І теми кухонних розмов зовсім не обов’язково будуть хоч якось пов’язані з тим, що відбувається за вікнами.
За цією аналогією кров – вулиці міста, а люди – нейрони, які сидять за міцними звуконепроникними стінами. Ось чому, додаючи в кров певні гормони або нейромедіатори, ми не можемо певним чином вплинути на емоційний стан людини.
Тому гормони кохання — це поки що теоретичне визначення. І не сфера компетенцій практичних лікарів — серед їхніх робочих інструментів немає списку таких речовин. Так само, як немає в ньому і гормону розуму.
Якби його зробили — попит був би великий. Але, на жаль, ні.
Короткі висновки: гормони справді багато в чому керують роботою нашого організму. А комплекс нейромедіаторів – нашими емоціями та станами. Ми здатні регулювати вміст багатьох гормонів у крові та їх вплив на органи та системи. Але лише намагаємося розібратися в механізмах дії трансмітерів, а керувати ними поки що точно не можемо.
