Як почати життя спочатку, якщо ви втратили себе | відновлення,замислити,вирішити

Як почати життя спочатку, якщо ви втратили себе

Брюс Фейлер
Колумніст New York Times, письменник.

Я завжди вважав, що телефонний дзвінок не може змінити життя. А потім сам отримав такий дзвінок. Це була мама зі словами: “Твій батько намагається накласти на себе руки”.

Мій батько – син американського Півдня. Ветеран ВМС і громадський діяч, він жодної хвилини свого життя не відчував депресії. Допоки в нього не діагностували хворобу Паркінсона.

За 12 тижнів він шість разів намагався звести рахунки з життям. Ми пробували допомогти йому всіма мислимими способами. І раптом мене відвідала проста думка – можливо, йому просто необхідний новий старт.

Одного ранку я відправив батькові повідомлення: “Які іграшки ти любив у дитинстві?” Усе, що сталося далі, змінило не тільки його самого, а й його оточення. А мене змусило переглянути те, як ми знаходимо сенс і щастя у своєму житті.

Однак перш ніж ви дізнаєтеся, що сталося, я хочу, щоб ви на секунду перестали читати, заплющили очі й прислухалися до своєї власної історії. Це історія, яку ви розповідаєте новим знайомим. Історія, про яку ви щодня нагадуєте самому собі. Історія, яка відповідає на запитання, хто ви, звідки і куди йдете. Це історія вашого життя.

І ця історія не частина вас, а ви самі. Що станеться, якщо ми змінимо її хід? Якщо нам захочеться почати все з нуля? Якщо казка закінчиться, а ми остаточно втратимо самі себе?

Ось що сталося з моїм батьком того року і зі мною приблизно в той самий час: ми заблукали в лісі й гадки не мали, як із нього вибратися. Думаю, кожен одного разу з цим стикається. Але того разу я захотів навчитися вибирати правильний шлях.

Як і мій батько, я народився на Півдні. Пішов до університету і почав писати. Спершу безкоштовно, але потім все змінилося – я домігся успіху. Одружився, обзавівся дітьми. А в 40 років життя завдало мені серію потужних ударів – у мене, батька дівчаток-близнючок, виявили рак, я став майже банкрутом, ще й мій батько почав суїцидальний марафон.

 

Досить довго я відчував страх і провину за те, що все це зі мною сталося. Я не знав, як розповідати свою історію, та й узагалі не хотів цього робити. Коли я все ж знайшов у собі сили сказати про це вголос, то дізнався: кожен вважає, що в його житті щось не так. Що він щось не встигає, кудись не туди рухається або перебуває в постійному хаосі. Що життя, яким він живе, зовсім не таке, як йому хотілося б.

У мене було бажання допомагати. Три роки я їздив Америкою і зібрав сотні історій людей з усіх штатів – людей, які втратили домівки або стали інвалідами, різко міняли кар’єру або стать, боролися з алкоголізмом або зі складнощами розлучалися. Зрештою я набрав тисячу годин інтерв’ю і шість тисяч сторінок тексту.

Я витратив рік на вивчення зібраного матеріалу та пошук дієвих способів, які допоможуть іти вперед у часи серйозних змін у житті. І зробив три висновки.

Потрібно змиритися з тим, що лінійне життя неможливе

Ідея про те, що за все життя в нас має бути лише одна робота, одні стосунки та одне джерело щастя, вже давним-давно застаріла. Однак вона встигла сформувати наше бачення світу.

Ми звикли до думки, що життя має складатися з етапів. Навіть знамениті психологічні концепції, як-от п’ять стадій переживання горя чи вісім стадій розвитку особистості за Еріксоном, – це лінійні концепції. Нам здається, ніби у 20 і 30 років ми всі проходимо однакові етапи, а в 39 чи 44 з половиною – стикаємося з кризою середнього віку.

Є лише одна проблема – це не так. Тож слід позбутися уявлень про лінійність нашого життя й усвідомити фактор несподіванки та хаосу.

Потрібно прийняти те, що нелінійне життя передбачає постійні зміни

Через більшість із них ми проходимо з легкістю. Але одна з десяти проблем обов’язково стає тим, що я називаю “життєтрясінням”, – величезною зміною, яка призводить до періоду потрясінь і оновлення. Звичайна людина в середньому переживає три-п’ять таких періодів по п’ять років кожен.

Прості підрахунки допомагають нам з’ясувати, що 25 років, або половину дорослого життя, ми проводимо в стадії змін. При цьому вони можуть відбуватися не тільки в середньому віці. Хтось уже народжується в атмосфері “життєвого струсу”, а в когось цей період починається в 20 або 60.

Тривогу викликає інше: ми досі чекаємо, що “життєтрясіння” відбуватимуться за передбачуваним розкладом. Все тому, що нас переслідує привид тієї самої лінійності. Нам здається, що життя має бути лінійним, а будь-які докази зворотного вибивають нас із колії. Ми порівнюємо себе з неіснуючим ідеалом і лаємо себе за те, що не вдається його досягти.

Пандемія тільки погіршила ситуацію. У 8% із тих, у кого я брав інтерв’ю, “життєтрясіння” були колективно-немимовільними, тобто пов’язаними з природними катастрофами або економічними кризами. Але унікальність пандемії в тому, що вперше за довгі роки вся планета в один і той самий час переживає один і той самий “життєтрясіння”.

Кожен із нас зараз проходить період змін. Але ніхто не пояснює нам, як із ними справлятися.

Потрібно вчитися мистецтва змін

Ось п’ять способів, заснованих на моєму дослідженні, які допоможуть впоратися з “життєтрясіннями”.

1. Знайти свою суперсилу

Один зі способів зрозуміти суть “життєтрясіння” – подумати про нього як про фізичний удар. Він збиває вас із ніг, а зміни, які за ним слідують, повертають у стійке положення.

Однак під час зіткнення з “життєтрясінням” більшість із нас впадають в одну з двох крайнощів: або створюють список справ на мільйон пунктів і кажуть собі: “Я зроблю все це за вихідні”, або лягають на диван зі словами: “У мене нічого не вийде”. Обидва підходи докорінно неправильні.

Спостереження за “життєтрясіннями” дає змогу помітити відразу кілька тенденцій. Наприклад, виділити три етапи:

  • Довге прощання, коли ви “оплакуєте” старого себе.
  • Період хаосу, коли ви відкидаєте старі звички і заводите інші.
  • Новий початок, коли ви створюєте іншу версію себе.

Щоправда, є одне “але” – ці етапи відбуваються не по порядку. Життя не лінійне, а зміни тим більше. Кожен із нас схиляється до того етапу, який йому ближчий. Це сила, яка перетворює людину на Супермена. І водночас кожен “просідає” в інших етапах. Це криптоніт, який робить Супермена вразливим.

З досвіду моїх інтерв’ю можу сказати, що половина людей особливо не любить хаотичну середину, тоді як інша половина досягає в цей період успіхів.

Якщо у вас добре виходить створювати списки або аналізувати ситуацію, почніть шукати свою суперсилу саме там. А якщо ви гарні в аналізі своїх почуттів і легко залишаєте минуле в минулому, значить, ваша сила на першому етапі.

Після того, як ви знайдете свою суперсилу, ви станете впевненішими і зможете рухатися далі.

2. Прийняти свої емоції

Я дивився в очі сотням людей і запитував: “З якою емоцією вам було найскладніше впоратися під час серйозних змін?”.

Найчастіша відповідь – страх: “Як я можу пройти через це?”, “Як мені оплачувати рахунки зараз?”.

Друга емоція – смуток: “Я сумую за коханою людиною”, “Мені сумно, що я більше не можу ходити”.

І, нарешті, сором: “Мені соромно, що мені потрібна допомога”, “Мені соромно за те, що я зробив у стані алкогольного сп’яніння”.

Хтось справляється зі своїми почуттями, записуючи їх. Хтось, зокрема і я, відволікає себе роботою. А 8 із 10 людей звертаються до різних ритуалів – співають, танцюють або обіймають близьких. Це особливо корисно на етапі довгого прощання, оскільки такі ритуали є своєрідними заявами про те, що ми пройшли через зміни і готові до того, що буде далі.

3. Спробувати нове

Період хаосу не тільки лякає, а й дезорієнтує. Ну і що? У цей час ми позбуваємося минулого – минулого світогляду, минулих звичок і ритуалів. Ми потроху відриваємо від себе шматочки нашої особистості.

“Скидання” старого звільняє місце для нового і розширює простір для творчості. Навіть у найскладніші моменти ми можемо танцювати, готувати улюблені страви, займатися садом або грати на укулеле. Якщо просто підключити уяву – уявити в думках картину, поему або шматок хліба, – це допоможе уявити і краще майбутнє.

4. Почерпнути мудрість в оточуючих

Напевно, одне з найгірших почуттів, з яким ми стикаємося під час змін, – це почуття самотності. Насправді я думаю, що одна з причин сучасного буму самотності якраз у великій кількості серйозних змін, через які проходить кожен із нас. Саме тому важливо долучати до процесу оточуючих і ділитися своїм досвідом із партнером, друзями, колегами або навіть незнайомими людьми.

При цьому потрібно пам’ятати, що кожному з нас потрібна різна відповідна реакція. Третина людей віддає перевагу заспокійливим реплікам: “Я люблю тебе, ми все подолаємо”. Четверта частина краще почувається, коли підштовхують: “Я вірю в тебе, можливо, тобі варто спробувати”. А одна шоста не проти жорсткого підходу: “Зберися вже нарешті, час спробувати щось інше”.

Не чекайте, що людина, з якою ви ділитеся сокровенним, правильно вгадає потрібну вам відповідну реакцію. І ви не зможете цього зробити, якщо до вас звернеться близький. Тому варто заздалегідь уточнити, хто на яку реакцію чекає і які репліки можуть допомогти вам.

5. Переписати історію свого життя

Зміни в житті – це вправи зі створення сенсу. Коли ми думаємо про свій шлях, ми переглядаємо і наново розповідаємо свою історію, додаємо нові глави і знаходимо розумне підґрунтя в “життєвих негараздах”.

Це і сталося з моїм батьком. Після того, як я поставив йому запитання про улюблені іграшки, він написав коротку історію про авіамоделі. І це попри те, що він не міг ворушити пальцями.

Потім я відправив йому інше повідомлення: “Розкажи мені про будинок, у якому ти виріс”. Потім ще кілька: “Як ти почав служити?” і “Як познайомився з мамою?”. Він відповідав письмово, а я продовжував ставити запитання до червня 2021 року. До того моменту минуло вже 8 років відтоді, як я поставив найперше. Мій батько, який ніколи не писав нічого довшого за записку, закінчив мемуари на 65 тисяч слів.

У цьому і є сила розповідання історій. Це нагадує про те, що яким би складним не здавалося життя, не можна відмовлятися від щасливого кінця. Скільки б болючих моментів у ньому не було, тільки ви контролюєте історію, яку розповідаєте про себе.

Саме тому важливо дивитися на зміни в житті під іншим кутом. Замість того щоб вважати їх сумним періодом, який потрібно пережити, зціпивши зуби, використовуйте його як можливість зцілитися, відпустити “поранені” частини свого життя та переосмислити його.

Найчастіше, щойно наше життя стає схожим на казку, з-за рогу одразу вистрибує “вогнедишний дракон” – страшний діагноз, пандемія або інша вкрай серйозна проблема. І це нормально.

Якщо я чогось і навчився, то це того, що кожен із нас має бути героєм своєї історії. Тому й існують казки, а ми щоночі розповідаємо їх. Вони допомагають перетворити наші кошмари на мрії.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *